Белл КАУФМАН: «Уся наша сім'я успадкувала його чудовий гумор»

— Справа в тому, що був справжній молочник, Шолом- Алейхем його знав. Його звали також Тев'є, але він зовсім не був схожий на тих акторів, які його грали. Він був маленький, худенький, з чорною бородою. Він потім дуже дивувався і говорив своїм клієнтам, яким привозив молоко: «Я не знаю, навіщо він описує мене й моїх дітей. У мене ж жодної дитини немає!»

— А який з його творів для вас найулюбленіший?

—На це питання я сміливо можу відповісти. Я обожнюю «Хлопчика Мотла». Я його читала російською, коли була маленькою, і англійською, коли виросла. Він у мене завжди був улюбленим. Так, «Тев'є» дуже цікавий, і всі оповідання дуже гарні, але «Мотл» для мене — улюблений по-особливому.

— Чим були ці кілька дитячих років, проведених з вашим великим дідом, для вас — письменниці Белл Кауфман і для внучки Шолом-Алейхема, і як жилося в ці роки вашому дідові та його героям?

— Мені було п'ять років, коли він помер. Я його бачила востаннє, коли мені було три роки. Я жила в Одесі зі своїми батьками, він — у Нью-Йорку, і в мене лишилися тільки його листи, які я зараз перечитую. Ось один з них: «Дорога Беллочко, я пишу тобі цього листа з тим, щоб ти скоріше виросла, навчилася писати і почала писати мені листи. А для того, щоб вирости, потрібно пити молоко, їсти суп і овочі і менше цукерок. Уклін твоїм лялькам. Твій тато Шолом-Алейхем, який тебе дуже любить». Його називали татом — у мене дідусь був такий моложавий. Як бачите, я виросла. Як ви знаєте, я вже навчилася писати, але надто пізно, щоб з ним листуватись. Та в мене є одна ідея, якою я з вами поділюся. Ніхто цього поки не знає, ви будете перші. Якщо я доживу, щоб написати ще одну книгу, то це буде відповідь Шолом-Алейхему — в листах, і розкажу йому, як було після його смерті, як люди про нього говорять, що було в Києві, в Америці. І якщо в мене вистачить здоров'я й часу, хочу написати мемуари, які називатимуться «Любий тато».

— А які книги вже вийшли у вас?

— Мені дуже легко розповісти про мої інші книги. Тому що вийшла всього одна книга після «Вгору сходами, що ведуть донизу». Називається «Любов і все інше». Була надрукована тільки єврейською мовою — дуже хороша книга про нас, дорослих, про любов, про одруження, про розлучення. Її ще не перекладали. Можливо, якось її перекладе хтось із вас — вона вам сподобається.

— Наскільки широко читають Шолом-Алейхема в Америці і чи розуміють його американці так, як розуміють його тут, в Україні?

— Ну, знаєте, в кожній культурі свій гумор. А в Шолом-Алейхема, мені здається, гумор універсальний. Тому він зрозумілий всім. У нас його дуже добре розуміють і дуже люблять.

— Що вас спонукало почати писати?

— Моя мати — дочка Шолом-Алейхема — надрукувала тисячу маленьких оповідань в єврейській газеті. І після її смерті залишився запас, який опублікували в мармуровій рамці. Ці оповідання лежать у мене. Вона була єдиною з його шести дітей, хто писав. Вона писала дуже легко, на одній нозі, і Шолом-Алейхем говорив їй часто: «А, ти також засіла». Щось таке, як бачите, лишилося в сім'ї. Та я не починала з літературної роботи, хоч і писала свої маленькі вірші. Я хотіла бути вчителькою. Мені було ніяково стати письменницею. Тому що нелегко бути внучкою знаменитого письменника і теж писати: як наважитись? Проте коли вийшла моя перша книга — «Вгору сходами» і критика мене похвалила, мені начебто дозволили — тоді я вже сказала собі: «Я теж можу писати», — але це було нелегко.

— Чи були у вашому житті складні, скрутні ситуації, коли вам допомагало ваше почуття гумору і почуття гумору вашого дідуся?

— У кого не було важких хвилин?.. У мене було їх дуже багато. Та вся наша сім'я успадкувала його чудовий гумор. Що б не трапилось, навіть трагедія, ми трошки смішним оком дивимося на це. Звичайно, це допомагає. Шолом-Алейхем написав: «Сміятися — це здорово». Зараз навіть лікарі це підтвердили.