"Благослови життя, як за вікном є сад"
Наші критики доволі часто пишуть про високу поетичну культуру якогось умовного автора - скажімо, пана N або пані (панночки) NN. Утім, розуміють ці критики здебільшого доволі різні речі. Коли для старшого критика, який пройшов добрий академічний вишкіл, слова "поетична культура" означають насамперед уміння дотримуватися приписів класичної просодії, послуговуючись (де це потрібно) карбованими розмірами чи точними римами, то для його молодшого колеги ці ж слова означатимуть скоріше вміння вийти за рамки збаналізованих тем та хуторянських мотивів "укрсучпоезії" ще зовсім недавнього часу.
До книжки Євгенії Кононенко "Вальс першого снігу" слова "висока поетична культура" застосовні в обох виокремлених вище значеннях. Авторка, яка вже отримала репутацію однієї з найвправніших перекладачок класичної та сучасної світової поезії, вільно почувається у всіх можливих канонічних формах - від уживаного сонета до рідкісних сьогодні терцин та октав (а де треба, невимушено переходить на верлібр). Але, мабуть, ця формальна версифікаційна досконалість (хоч вона й нечаста на наших поетичних перелогах) не є все ж головною принадою цієї книжки.
Поезія Євгенії Кононенко дуже міська. Причому йдеться не про галицьке містечко, яке завжди було україномовним і надавалося до оспівування в українських віршах, і не про масиви новобудов, на яких знайшли собі притулок незліченні поети, аби з балкона дев'ятого поверху тужити за "рідними луками". Ідеться саме про Київ, із вишуканими еркерами будинків початку століття на Великій Житомирській, з останнім соловейком, котрий якимось дивом уцілів у садку на Кудрявській, із старими ліхтарями й банями барокових церков. (Завинила тут, очевидно, й "нетиповість" біографії самої поетеси: вона киянка з діда-прадіда, з двома вищими освітами, перша з яких математична).
Діапазон цієї міської поезії дуже широкий. Тут і моторошні картини вулиці, "де перманентно вагітні жінки ходять з тупими хижими обличчями де відчайдушно б'ють дітей де таємниче блимають очі напівживих хаток які не мають жодної архітектурної цінності" ("Спогади про Кмитів Яр"). І тут-таки неймовірно радісний, відчутний на дотик образ весняного київського краєвиду:
Прийшла весна і дива наробила:
У небі дзвін задьористо дзвенить,
А монастирський сад напнув вітрила
І все подвір'я тягне у блакить.
Прийшла весна і наробила дива,
Змішалося і грішне і святе:
Хрести блищать над банями звабливо,
Мов хрестики в глибинах декольте.
Останній дещо ризикований образ є своєрідною "візитною карткою" поетеси - майстра стислої та виразної деталі, вишуканої іронії та несподіваного погляду на, здавалося б, цілком узвичаєні речі. Для неї старий будинок - "немов антична маска, з трагічним чорним ротом і сліпий", а в маленькій брудній кав'ярні можна "ворожити на каламуті наших душ", коли "диктори всього світу ламають язики на слові "антиконституційний".
Нарешті, поезія Євгенії Кононенко дуже жіноча. Тут немає ані плиткої туги за "нещасною жіночою долею", ані ефектного "вампу" чи модного фемінізму. Натомість є гірка, але іскрометна іронія "Драми у під'їзді" ("Поеми без героя, зате з героїнями"). Є й мудра здатність прийняти життя таким, яким воно є, і благословити його, "як за вікном є сад" (безумовно, не "вишневий садок", а сад старого київського середмістя, з липами й китицями бузку).
Усе це разом робить книжку Євгенії Кононенко однією з найприємніших поетичних з'яв останнього часу. Гарне враження посилює і вдале мистецьке оформлення (художник В. Бариба), і якісний папір та чіткий друк (книжка вийшла за сприяння Міністерства України у справах сім'ї та молоді і Кабінету молодого автора СПУ - як переможниця міжнародного конкурсу "Гранослов").
Ця книжка, безумовно, принесе втіху справжнім шанувальникам поезії, зокрема, й від усвідомлення: критерії справжньої мистецької вартості й поетичної культури, що їх плекали колись Микола Зеров та Максим Рильський, живуть, і ниточка цілком реальної тяглості (учителем Євгенії Кононенко в перекладі був учень Зерова і товариш Рильського незабутній Григорій Порфирович Кочур) пов'язує покоління неокласиків із сьогоднішнім і завтрашнім днем нашої літератури.
