Бойчукізм

«Бойчукізм» — мистецька течія, що отримала назву завдяки імені майстра Михайла Бойчука, і стала знаковим явищем в українському мистецтві 1910—1930 років. За радянських часів бойчукісти належали до кола репресованих та заборонених художників, і лише після 1991 року вони почали повертатися до українців, у тому числі завдяки роботам, що зберігаються у фондах Національного художнього музею України.

Михайло Бойчук — автор новаторського мистецтва, що синтезувала українське фольклорне образотворче начало, сакральне мистецтво Візантії, України і Проторенесансу. Про це «Дню» розповіли в Музеї. Школа, створена цим художником, вирізнялась неординарним трактуванням мистецької спадщини, надала нового творчого імпульсу його учням і послідовникам. Мистецтво Михайла Бойчука сприяло відродженню національної традиції, збагаченої проблемами й творчими запитами мистецтва початку ХХ століття.

У культурному контексті Парижа, де Михайло Бойчук виставився 1910 року з групою однодумців — українців, поляків, французів, — спрямування виставки було проголошено назвою: «Відродження візантійського мистецтва». Французька критика говорила про унікальність таланту художника як майстра-монументаліста, що формує нові для мистецтва концепції. Відтоді, хоч би де працював М.Бойчук — у Парижі, Львові, Києві, Харкові, Одесі, «школа Бойчука», що консолідувала живий мистецький процес, означала спільність художників, самобутніх творчих особистостей, поєднаних загальними мистецькими принципами. Його сподвижниками й учнями стали М. Касперович, С. Налепинська-Бойчук, І. Падалка, В. Седляр, Т. Бойчук, А. Іванова, Е. Шехтман, О. Павленко, К. Гвоздик, Є. Сагайдачний, М. Рокицький.

Фрески цих майстрів-монументалістів зачіпали теми тогочасної дійсності, але разом із тим, бойчукісти творили у межах українського культурного поля, відображали у своїх роботах українські народні смисли, за що у 1937 році на хвилі репресій проти національної еліти були трагічно винищені. Так раптово і цинічно був обірваний розвиток відомої у світі мистецької школи. Спільним творчим намірам Бели Уітца, Дієго Рівери та Михайла Бойчука, які в ті роки планували спільні акції, не судилось бути втіленими.

Зображення надані Національним художнім музеєм України