Бути чи не бути?

Міжнародний театральний фестиваль NET (Новий європейський театр), який проходить щороку в Москві, розмінявши другий десяток, зайняв почесне місце в театральному житті російської столиці. Через специфіку вистав, які привозяться на цей фестиваль нової режисури (їх переважно грають в умовах «малої сцени»), коло глядачів NET невелике. Однак обмежена кількість фестивальної публіки надолужується її якістю — свіжі віяння сучасного театру відстежують провідні режисери, актори та критики, які визначають і відображають сучасне обличчя московської, а часом і російської сцени.

Цьогоріч NET відкрився роботою литовського режисера Оскара Коршуноваса, котрий привіз із Вільнюса «Гамлета». Щоб узятися за цю шекспірівську трагедію, треба володіти певною художньою та громадянською мужністю. Коршуновас давно марив про «Гамлета», бо, як і багато серйозних режисерів, не знаходив гіднішої п’єси, аби висловитися про світ, що перманентно знаходиться в екзистенційній кризі. Ще до того, як світло в залі згасне, глядачі бачать акторів, які сидять до них спиною за гримувальними столиками, вдивляються у свої відображення в дзеркалах. Дев’ять столиків-трюмо стануть тим «будівельним» матеріалом, із якого актори під час вистави створюватимуть необхідні для гри конструкції, що виконують то свою безпосередню роль гримувальних столів, то стола з моргу, на якому вивозять труп (не тінь) батька Гамлета, то оздобленого білими штучними квітами надгробка Офелії... Дзеркала, підсвічені неоновим світлом, стануть провідниками в потойбіччя підсвідомості, з якого визирають схожі на нас люди. Але хто ховається за цим звичним обличчям, із вивчення якого починається наш кожний новий день? Із цього питання «хто ти?», багаторазово й несамовито вимовленого акторами до свого відображення, й розпочнеться вистава.

Світ у розумінні Коршуноваса є всього лише зовнішнім виявом нашої внутрішньої, до кінця не осмисленої реальності (так само і зло вкорінене в нас, а не у світі). Наскільки ця реальність похмура й конфліктна, наскільки вона непридатна для буття, якщо думки про небуття починають переслідувати молоду ще, розумну людину, яка намагається бути чесною в безчесному світі (в ролі Гамлета — Даріус Мешкаускас), сюжет шекспірівської трагедії розповідає вже сам по собі. Безглуздя, абсурдність відображеної в багатьох дзеркалах, а тому роздробленої реальності (яка, в свою чергу, відображає реальність нашої роздробленої свідомості) у виставі Коршуноваса посилюється ще й тим, що в побудованому ним сценічному світі ніхто не розуміє, ким він є. Якщо світ — театр, у якому всі ми змушені одягати маски (актори під час дії накладають на своє обличчя білу маску з гриму), то це театр абсурду, що не лишає жодної надії не те щоб на щастя, та навіть на спробу адекватного осмислення себе й реальності.

Сучасність цього «Гамлета» полягає не тільки в сучасних костюмах персонажів або в неонових лампах, які знеособлюють, омертвляють усе довкола, а передусім у похмурому, безнадійному сприйнятті світу. Світу, розірваного у свідомості сучасної людини, що, як горезвісний ланцюг часів, складається з неузгоджених між собою безглуздих фрагментів. Фрагментарною і позбавленою сенсу, що об’єднував би різні епізоди, здається й сама вистава Коршуноваса, який, вочевидь, сильно повірив у ідею незв’язності й беззмістовності буття.

Вільнюський «Гамлет» став продовженням проекту «Шекспір@Shakespeare», організованого в Москві цієї осені Театром Націй. Відкрився він «Гамлетом» Камерного театру з Тель-Авіва (режисер Омрі Ніцан). На відміну від складної для сприйняття литовської вистави, ізраїльський «Гамлет» поставлений як трилер, розрахований на людей, які Шекспіра ніколи не читали. І в тому, й в іншому випадку розуміння глибинних значень, закладених автором у його найбільш затребувану театрами трагедію, є для публіки доволі важким.

Схоже, ми живемо за часів утрати будь-яких значень і гідних цілей, відтак на питання «Бути чи не бути?» хочеться відповісти негативно. Особливо після скандальної бельгійської вистави Яна Фабра «Оргія толерантності», яка вимагає окремої розмови. Як і українські вистави, що вперше за останні кілька років потрапили на NET. Вистава Центру сучасного мистецтва ДАХ «Ганна» і музичний перформанс «Dreams of the lost road» у постановці Влада Троїцького будуть показані в російській столиці ближче до фіналу фестивалю.