«Чарівний сад»

Жанр своєї книжки «Музи і музика мого театру» ( видавництво  «Либідь») відомий український сценограф, живописець, головний художник Національної опери України Марія Левитська визначила як «Автопортрет у декораціях». І це зрозуміло, адже все її життя підпорядковано театрові, й живе творча душа художниці серед створених її фантазією декорацій до вистав, живе насичено й натхненно, розкошує й мучиться, торжествує і потерпає від зусиль, що кладуться на зведення власного мистецького Храму, який має виглядати вінцем її мистецького світу.

Книгу створено у вигляді вишуканого альбому, проілюстрованого фотографіями сценічних та станкових робіт М. Левитської, що супроводжуються літературною розповіддю художниці про власне життя, філософію творчості, моменти народження ідей, процеси створення декорацій та костюмів до знакових вистав (дизайн і макет видання здійснені Іриною Сомовою).

Емоційна візуальна екскурсія мистецьким світом Марії Левитської створюється дизайнером, наче своєрідна вистава. Фотографіями декорацій, костюмів, композицій, начерків, ескізів, мізансцен опер, балетів, драматичних вистав І.Сомова формує уявлення читача про творчість автора, веде його хронологією подій, компонує відповідне експозиціювання  тих чи інших робіт. Так підтверджується існування особливого місця Марії Левитської в українському сценографічному мистецтві.

У кожній роботі художниці є гармонійне поєднання масштабу й наявності деталей, стрімкість ліній, політ малюнку, буяння фарб, графічна скрупульозність і живописний вибух, пульсування кольорів, що поєднуються в композиції вигадливих візерунків, фантастичних пейзажів, барокових за торжеством колористики картин сценічних дій. Таким запропонованим композиційним макетуванням І. Сомовій вдалося передати атмосферу особливого стилю, притаманного саме Марії Левитській. Вона візуально вводить у творчу лабораторію митця, дає можливість естетично насолоджуватись багатством фантазії, приголомшливою колористикою робіт, констатує таким чином самобутню авторську техніку.

ЯК СПІЗНАТИ ДУШУ МИТЦЯ?

Лише через його творчість… Літературна частина книги Марії Сергіївни суттєво допомагає спогляданню й осягненню   її сценографічного доробку. Невеличкі за об’ємом, але вельми насичені емоціями, розповіді про роботу над кожною виставою перетворюються на вишукані новели, що окреслюють світ Левитської — художниці та людини. Читаючи ці літературні замальовки, згадалось відоме: «Каждый пишет, как он дышит…». Від того, як Левитська сприймає світ і себе в ньому, з мозаїки подій народжується несподівано свіжий, яскравий, щирий життєпис. Нічого нудного, багатослівного, жодних штучних мудрих висновків. Тільки емоції, оригінальні роздуми, моменти народження ідей, миті створення вистав, захоплення світом та мистецтвом. У такій манері М. Левитської візуальний ряд книжки органічно поєднується зі своєрідною, естетично-вишуканою літературною констатацією того, що з нею відбувалося. Мисткиня розмірковує над тим, як виникає образ вистави, згадує про численні асоціації, народження з роздумів нових смислів, форм, які приходять з творчості геніїв минулого. Деякі з новел сприймаються розширеними афоризмами, так точно, влучно, гостро й образно пише Марія Сергіївна про життя, стосунки з батьками, сином, з учителями, про особисту потребу творчості. За лаконічністю викладу вгадується величезний обсяг пережитого, переосмисленого. У невеличкому абзаці — всесвіт відчуттів. За класичним визначенням, у літературному мінімалізмі Марії Левитської — ще одна виразна грань її таланту.

У передмові до книжки керівник Національного театру ім. Лесі Українки, народний артист України Михайло Резнікович зазначив: «Дуже важко сформулювати її художнє кредо. Вона невловно-талановито безпосередня. Миттєво й легко відгукується на найпарадоксальніші пропозиції режисерів. І в кожній новій роботі завжди несподівана неочікуваністю свого таланту. Критерієм вибору рішень у неї все-таки залишається не розум, а інтуїція. Вона ніколи не пояснює своїх рішень: «Не знаю… Так захотілось… Я відчуваю…», ось міра переконливості її доказів». Левитська підтверджує: «Свою підсвідомість ми часто відкриваємо у творчості…» й наголошує, що завжди в роботі користується порадою визначного художника Федора Нірода: «Ти лібрето не читай, ти музику, музику слухай!». І вона завжди слухає музику, вона її чує… Тому декорації та костюми Марії Левитської наче мелодія, що лунає, музика, котра візуалізується, звуки, які стають картинами, наочним підґрунтям музичного матеріалу. Завжди музика у виставі для сценографа — головна дійова особа, і від неї, її чарівних, загадкових, феєричних мелодій, мотивів, тем народжується для Левитської образ вистави — унаочнений аналог музики. І це не просто зорова ілюстрація, а власна, сценографічно промальована, інтерпретація музичного матеріалу. Так, розірвані струни скрипки Паганіні стають образом чорних жалобних стрічок, а поява Принца у «Попелюшці» означена виром стилістично промальованих хмаринок, що клубочаться  й міняться, «створюючи магічні кільця — ніби замикаючи у собі божественну енергію бурі». Містика «Макбета» підсилюється виглядом могутніх стародавніх колон замку, а у «Балі-маскараді» театрально оживає вигадана художницею «Біографія місця дії». Передчуття трагедії народжує щемливу атмосферу фантастичної Венеції ХVШ ст.

 Розповідь художниці про кожну постановку виглядає своєрідною власною виставою, із зав’язкою, розвитком та кульмінацією, відповідним висновком. Особистісно вмотивовані думки про творчість режисерів, диригентів, балетмейстерів, з якими Левитській випало працювати — Ірина Молостова, Михайло Резнікович, Анатолій Шекера, Італо Нунціата, Анатолій Солов’яненко, Маріо Корраді, Віктор Литвинов. За кількома реченнями ­— постать, її характерна риса, яскраве свідчення таланту, оригінальність творчого почерку.

ЕКСПЕРИМЕНТУЄ, ВИГАДУЄ, ФАНТАЗУЄ, ТВОРИТЬ

У «Чарівному саду» Марії Левитської чимало рослин-вистав, кущів-ескізів, квітів-картин. Їх вирізняє обов’язкова присутність неймовірного лету фантазії, переконливість рішення, досконалість форми, насолода від споглядання кольорового звучання музики. Декорації Марії Сергіївни мають величезну енергетичну напругу, вони надзвичайно «живі», переконливо організують і формують простір. Це відчуття створює особливе сценічне поле вистави, де всі її складові зливаються в єдиному звучанні, й звідси виникає неймовірна мить гармонії. Досягати цього — найвища мета митця.  Марія Левитська у постійному пошуку, внутрішньо прислухається, експериментує, вигадує, фантазує, творить. Вона надзвичайно уважна до історичних деталей, які пропонує музичний чи драматичний твір. Ніщо в образі сценографії не виникає випадково, усі підстави для того чи іншого рішення осмислені, підтверджені історично, епохально, місцево. Усе відчуто й «переплавлено» власним розумінням того, що відбуватиметься на сцені.

Марія Левитська, окрім безпосередньо творчої діяльності, має бездоганне, вичерпне знання театрального виробництва, функціонування технічних цехів, без яких неможливе створення вистави. Вона щиро захоплюється цими невидимими творцями сценічного дійства, які роблять можливим життя її намальованих ескізів, фантазійних декорацій і костюмів. Вона вміє враховувати все, визначати головну ідею, створити не лише задник чи визначити певну характерність костюмів головних персонажів, а й прорахувати увесь об’єм сцени. Треба почати з особливих рис підлоги, а закінчити прорахунком висоти колосників, та ще й узяти до уваги вигляд лаштунків, згармонізувати усі предмети у просторі сценічної коробки. Таке доскональне знання специфіки оперної сцени вчергове свідчить про існування особливого світу Левитської, витвори якого, зазвичай, стають знаковими зразками українського театру.

Окрім суто театральних робіт, є в книзі розділ, де Марія Левитська представлена як живописець і знову ж таки – стильний новеліст. Розповідь про «Єрусалим земний, Єрусалим небесний», подорож до американського Великого Каньйону, емоції, втілені в живописі, пастелі… Полотна художниці дуже настроєві, колоритні завдяки її замріяному погляду на природу, гори, море, невеличкий сільський ставок, захід сонця й соняхи після грози.  Пензель Левитської в емоційному стані замилування квітами, робить маки, соняхи, півники, чорнобривці, мальви майже відчутними на дотик. Їхній аромат різнокольорово буяє під вітром і хмарами, сонцем і місяцем-молодиком. Хоча живопис вигадливо відображає різні стани світу природи, що вільно й невимушено пульсують насиченими кольорами різнобарвної палітри, полотна все ж нагадують сценічну поставу, в них чітко вгадується театральна сутність, вміння автора в окремому сюжеті сконцентрувати головну естетичну думку, зробити композицію візуально гармонійною і прекрасною для споглядання.

Фінальний розділ «З мого життя…» автор присвячує своєму талановитому родові, для представників якого мистецтво було сенсом буття. Поряд із прадідами, дідами, батьками, мамою, відомим живописцем Іриною Левитською, слова пам’яті й вдячності Данилу Лідеру — «Учителю у мистецтві. Учителю по життю». Марія Сергіївна навіть сина назвала на честь Лідера. У творчості Учитель завжди допомагає: «Коли я розгублена, не бачу рішення, то подумки згадую: а що казав він? — і «воно» приходить».

У книзі «Музи і музика мого театру» зафіксовано усі творчі іпостасі Марії Сергіївни, представлено талановитого майстра та її мистецтво — яскраве, різнопланове, емоційне. Зміст книжки переконує, Левитська — щира людина й щирий митець, тому так зачіпають за душу застиглі миті її сторінок. Простір «Чарівного саду» художниці вільний для усіх. Відкриваючи його, читач ніби «оживить» театральну диво-скриньку. І тоді у вигаданих химерних декораціях почнуть діяти герої і героїні, сцена засвітиться феєрично, музика зазвучить і таємниці мистецького світу Марії Левитської почнуть відкриватися.