Чехов і ляльки
Продається вишневий сад. Торг можливий (про театральну прем’єру в Харкові)
Є певна важлива закономірність у тому, що актори сучасного театру ляльок (харківського зокрема) дедалі частіше виходять із-за ширми і вступають у діалог з дорослим глядачем, як це було заведено лише в драматичному театрі. І розмова триває серйозна, предметом якої слугують п’єси Шекспіра, Гоголя, Булгакова, Платонова, Оруелла, Цвєтаєвої, Чехова. Нині мова саме про прем’єру «Вишневого саду».
У Харківському театрі ляльок ім. В.Афанасьєва Чехова й раніше ставили — кілька інсценувань показували за один вечір. Ніби з тієї ажурної, чорно-білої вистави, зігравши сонату швидкоплинного часу: «Дама із собачкою», «Чорний монах», «Скрипка Ротшильда», прийшли герої, які, завдяки акторам, «переросли» масштаби камерної драми. І Театру ляльок тим паче. До того ж коли написав Антон Павлович у підзаголовку, що «Вишневий сад» це комедія, то й поставили як комедію. Від сампочатку підхопили інтонацію Чехова — сміючись, не в’їдливо, ніби жартома, звинувачують одне одного в неіснуючих і явних гріхах. І через ці нарікання в їхньому житті проступає така драма, що клубок підкочується до горла. Сміх крізь сльози, таємна мрія про щастя, якого, здається, нікому в цій п’єсі (і виставі) не бачити. І як далі жити — теж не зрозуміло. Комусь — можливо, й до Парижа, а комусь до провінції й далі місити твань.
Постановник Оксана Дмитрієва дивним чином вибудовує режисуру інтонаційно, у злагоді з тонкощами чеховського підтексту. І всі актори підпорядковані цій неспішній і витонченій словесній в’язі, яка рано чи пізно намацує больові точки сучасності.
Скільки вже було «Вишневих садів» із виразною декламацією тексту, але без цементуючої ідеї, з гарними акторами, але не здатними зачепити глядача за живе? А тут — розкривай театральну програмку і захоплюйся практично кожним. Поза конкуренцією Тетяна Тумасьянц — Раневська, В’ячеслав Гиндін — Гаєв, Олександр Маркін — Лопахін, Геннадій Гуриненко — Єпіходов, Олексій Рубинський — Фірс. Органічні у виставі й дебютанти — Александра Медведєва, Сергій Полтавський, Данило Литвинов. Створено стилістично цілісну, витончену й розумну виставу, де є місце пародії, шаржу, але переважає лірика душевних переживань.
Режисер О.Дмитрієва у постійному творчому тандемі з художником Наталією Денисовою вже не вперше об’єднують у виставі мікрокосмос душі і макрокосмос суворих соціальних катаклізмів. Інколи їх важко розрізнити. На сцені створено рухомий «макет» життя, яке герої намагаються змінити у своєму, «ляльковому» варіанті. Проте нічого не виходить. Можливо, тому й звучать як одкровення зі сцени чеховські слова, які хоч раз у житті відчув на собі кожен глядач: «Швидше б змінилося наше невдале, нещасливе життя»...