Доросле дитинство

За нинішньої різноманітності і мішанини жанрів є такі види мистецтва, байдужість до яких в Україні раціонально пояснити неможливо. І вуличний театр у цьому хіт- параді байдужості на одному з перших місць. Це тим більше дивно, бо в епоху бароко ця суто міська розвага була дуже популярною, особливо в колах студентів і викладачів Києво-Могилянської академії. Утім, усе-таки існує якась розчинена в часі справедливість, і сьогодні знову з території Києво-Могилянки починається відродження яскравого мистецтва вуличного лицедійства. Анатолій Петров, художній керівник Експериментального театру, що базується нині в «Могилі», справжній фанатик вуличного театру, не тільки влаштовує вистави або навчає студентів академії, але й організовує цілі фестивалі, — першою такою спробою було свято «Відкрите небо», що відбулося цього літа в Києві та Алушті, де взяли участь кияни, львівський театр «Воскресіння» і знаменитий краківський театр «КТО». Проте, якщо в нас це тільки починається, то наші західні сусіди просто-таки хворіють на вуличні дійства. У сусідній Польщі існує до 15 фестивалів «пленерного» театру. Визнанням достоїнств Київського експериментального було запрошення на два найбільших із цих фестивалів: Гданський «Фета» і Краківський міжнародний. «Фета» — дуже представницький, європейського рівня фестиваль (за 4 дні понад 30 театрів). Нашим із програмою «Карнавал мрії» випало практично закривати його. Спектакль бачили, за найскромнішими підрахунками, 5000 чоловік, що стояли на вулиці, дивилися з вікон будинків. Київський карнавал, який уже неодноразово тут бачили, із походом дюжини масок на ходулях, із барабанним боєм, концертом і танцями (на ходулях же!), просто зачарував поляків. Поєднання стебу, віртуозності виконавців і суперпопулярної музики спричинило те, що овації тривали чи не довше, ніж сам виступ.

Проте чим цінний кожен фестиваль — то це можливістю побачити колег із найрізноманітніших країн. У Гданську було із чого подивуватися. Французький театр — м'ясна лавка на колесах і з оркестром — розігрував дуже смішні скетчі. Австралійські еквілібристи влаштовували ціле шоу верхи на гнучких високих жердинах. Іспанська трупа «Харха» демонструвала абсолютно грандіозну піротехнічну виставу, порівняно з якою всі парадні салюти на Хрещатику — дитячий лепіт. Серйозні театри, веселі театри... Серед усієї цієї різноманітності кияни вигідно вирізнялися істинно слов'янським ригоризмом та артистичною стійкістю: в жодного з театрів на обох фестивалях не було такої великої і злагодженої групи танцюристів на ходулях. Адже цей вид вуличного мистецтва настільки ж ефектний зовні, наскільки небезпечний для виконавців. Турбота ж про своє здоров'я на Заході давно вже досягла рівня, майже шкідливого для мистецтва, — і витончену самовідданість наших артистів поляки оцінили сповна.

Візит у Краків був не менш ризикованим, оскільки там був запланований показ абсолютно нового, необкатаного спектаклю «Марко Пекельний», за мотивами бурлескної української поезії XVII — XVIII ст. Історія відчайдушного казака-гуляки, який, аби спокутувати свої гріхи, визволяє з кігтів самого диявола душі загиблих козаків, — вирішена Петровим і компанією із властивим їм поєднанням іронії та циркової помпезності. Для спектаклю вигадано нові костюми, феєрверки тут спалахують просто на плечах химерних сюрреалістичних персонажів, та ще й під музику київського театрального композитора Юрія Шевченка з балету «Катруся» в суміші з радянськими танцювальними хітами. У Кракові знову, як і в Гданську, киянам випало фактично завершувати фестиваль. І тут поезія, перекладена мовою масок і пластики, спричинила вибух аплодисментів публіки. А в Лодзі, на незапланованому виступі вже дорогою додому, якийсь жалісливий театрал намагався навіть урятувати чарівну відьмочку з рук сердитого Марка. Така дитяча безпосередня реакція, на думку Анатолія Петрова, не дивна. Тому що в Експериментальному театрі багато що звідти, з дитинства. Наприклад, ходулі — це втілення дитячої мрії — стати трохи вищим. «У кожного з нас у дитинстві було бажання висоти». А ще свята, бучного, веселого, на всю вулицю. Адже в святковій грі немає часу, а ще в ній немає рубежів. Старий і молодий однаково радісні в ній, і країни — чи то Польща, чи тоУкраїна — так само можуть бути єдині в карнавалі Європи. Адже, хоч би що там казали, а на ходулях дуже зручно переступати через кордони.