Дружба двох геніїв

Генії не обирають ні часу народження, ні місця. Кажуть, що все вирішується на небесах. Тарас Шевченко і Семен Гулак-Артемовський народилися в один час, з різницею трохи більше року. Отже вони були майже ровесниками.

Рідне для Семена містечко Городище і Тарасова Керелівка були одне від одного за якихось тридцять-сорок верств... Тож із малих літ чули і Тарасик, і Семенко про сусідські села, може, кожен із батьками й бували на торговицях у них, гостювали чи проїжджали їх. А особливо Тарас, коли зостався сиротою й шукав, де б заробити шматок хліба у наймах... А для Семена Тарасове прізвище взагалі було домашнім, бо ж, за переказами, що є скоріше, легендою, у їхній родині виростав двоюрідний брат майбутнього поета і художника — Євдоким Шевченко. Тож можна стверджувати одне: морок часу назавжди сховав від нас таємниці спілкування двох великих родин ще в ті світанкові дні, коли тільки-тільки на ноги ставали майбутні генії...

1824-го Семена повезли до Києва навчатися в духовному училищі, щоб став священиком. Напівсирота, десятилітній Тарас ще залишився «вдома» на кілька літ, аж коли і його, вже п’ятнадцятилітнього козачка-служку повіз пан Енгельгард — спочатку до Києва, потім у Вільно. А невдовзі шляхи-дороги обох стрімко злилися в одному напрямку — до столиці Російської імперії Санкт-Петербурга. Спочатку туди 1831 р. доля привела Тараса, а згодом, восени 1838-го, й Семена. У рік Семенового приїзду Шевченко уже не був кріпаком, а став вільним, навчався на художника, виливаючи на папір свою душу у перших віршах.

У Семена все було простіше: священицький син не поневірявся так, як Тарас, але також міг загубитися на роздоріжжі того тяжкого і неосвіченого часу, якби не зустріч із Михайлом Глінкою, після якої Семен Гулак-Артемовський опинився у Петербурзі й почав навчатися на професійному рівні співу й музики.

Обидва українці ще невідомі світу, ще юні, тільки вчилися жити й творити. Зрозуміло, що вони не могли не зустрітися. Як земляки в першу чергу, як таланти, які один до одного завжди тягнуться...

І вони зустрілися. Вважають, що у поета Нестора Кукольника на вечорі. Сталося це наприкінці 1838 року.

Не можна сказати, що відразу подружилися: обоє ще були надто молоді, а тому дуже заклопотані. До того ж через півроку Семен виїхав учитися за кордон — спочатку до Парижа, потім до Флоренції... У Петербурзі його не було майже три роки. За цей час Т. Шевченко видав свій «Кобзар», написав чимало поетичних творів і став першим українським поетом, слава якого ширилася по всій Україні, особливо — Лівобережній!

1842 р. стрімко розпочинається артистична кар’єра Семена Гулака-Артемовського, який на 22 роки стає провідним солістом Петербурзької імператорської опери. Дебют співака відбувся у партії лорда Генріха Астона в опері Доніцетті «Лючія ді Ламмермур» на сцені Большого театру. А 29 листопада цього ж року Семен блискуче виконує партію Руслана в опері Глінки «Руслан і Людмила».

Відтепер петербурзька театральна публіка залюбки йде «на Артемовського», з величезним захопленням сприймаючи його спів. Про артиста також багато й схвально пише тодішня преса...

Не оминула артистична слава земляка й Шевченка, який уперше побував на виставі опери 25 січня 1843 р. Почувши Семена, Тарас захоплено писав у листі до Г. Тарновського «Тепер через день дають «Руслана і Людмилу». Та що то за опера, так ну! А надто, як Артемовський співа Руслана, то так, що аж потилицю почухаєш, — далебі правда. Добрий співака, нічого сказати».

Після цієї вистави Шевченко став ще палкішим прихильником таланту співака, часто відвідує вистави й концерти за його участю. А їхні приятельські, земляцькі стосунки стають міцнішими, переростаючи в справжню чоловічу дружбу.

Вона особливо зворушує в час, коли прийшло лихо, коли царською волею Тараса Шевченка на десять років віддано в солдати і заслано в далекі оренбурзькі степи.

Багато хто тоді відвернувся від поета — чи то з боязні за себе, чи з інших причин. І серед тих, хто залишився вірним дружбі, хто з великою повагою, братерською любов’ю поставився до Тараса, був і його щирий, незрадливий земляк Семен. Він не лише писав поету листи, а й постійно надсилав гроші, знаючи, як той бідує в солдатчині, намагаючись хоч якось полегшити його страдницьку долю.

У листах другу Шевченко щиро дякує за підтримку, називає Семена не інакше, як братом... Зокрема в листі за 15 червня 1853 р., відповідаючи на «сердечно дружеское письмо» Гулаку-Артемовському, яке принесло йому «велику радість», писав про своє невільне життя, скаржився, що деякі колишні приятелі припинили з ним стосунки, повідомляв, що зайнявся скульптурою... До слова, поет навіть зумів передати земляку одне зі своїх творінь... Шевченко надіслав Семенові й першу половину своєї повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали...».

29 липня 1857 р. Шевченко записав у своєму щоденнику, що бачив уві сні С.Гулака-Артемовського з дружиною, «выходящего из церкви Покрова. На Сенной площади будто бы разведён парк, деревья ещё молодые, но огромные.»...

Після повернення Тараса Григоровича із заслання, як і записи в щоденнику, С.Гулак-Артемовський став саме тією людиною, з якою поет зустрічався найчастіше. Вже 28 березня вони зустрілися в М. Лазаревського, а потім святкували зустріч у співака. 31 березня Шевченко знову гостює у Семена, відтак 4 й 13 квітня...

12 квітня поет разом із С.Гулаком-Артемовським відвідав виставу в Академії мистецтв...

22 квітня весь день разом із Гулаком-Артемовським прогулювався містом, увечері з ним же відвідував землячку М.Мокрицьку. 23 квітня разом із Гулаком-Артемовським Шевченко читав «Космос» О. Гумбольта. 24 квітня вечір провів у Гулака-Артемовського. 25 квітня «разом із С.Гулаком-Артемовським їздили наймати дачу на Петербурзькій стороні» 30 квітня обоє були у Казанському соборі, де дивилися картину Брюлова «Вознесіння Божої Матері»... Третього травня поет знову у свого земляка вдома...

18 травня Тарас Григорович укотре в Гулаків-Артемовських, вітає дружину Семена Олександру Іванівну з іменинами... Відомо й те, що Шевченко пише портрети дружини товариша, його доньки, дарує Олександрі Іванівні свій портрет. Є також свідчення, що Шевченко малював портрети й Семена, які, на жаль, до нас не дійшли...

Тарас Григорович відвідує вистави й концерти за участю свого щирого друга, з яким у ті перші місяці 1858 р. після приїзду до Петербурга вони стали майже нерозлучними... Шевченко й далі захоплювався оперним мистецтвом дорогого земляка, особливо йому сподобалася партія Чуприни у виставі «Москаль-чарівник».

Тарас дуже любив українські пісні, знав їх безліч, і як свідчать сучасники, мав гарний голос. Часто він і Семен разом співали народних пісень.

Мабуть, якраз тоді у композитора виникла думка написати музику на текст відомої української пісні «Стоїть явір над водою» (вона стала для Шевченка улюбленою до кінця його днів)...

Шевченко й Гулак-Артемовський були надто різними людьми. Їхній сучасник і приятель Зосим Недоборовський пише: «Одного разу зібралися в мене гості, серед яких були Костомаров, Стороженко, Артемовський і Шевченко. Шевченко якось розговорився про киргизькі степи і, між іншим, згадав киргизьких коней, зауваживши: вони такі міцні, що можуть пробігти за добу 200 верстов.

— Слухай, Тарасе, — раптом зупиняє його Семен. — Один пан програв у карти все, що тільки мав. Залишилося лише сукна аршинів 200. Та він і те сукно програв. А той, хто виграв, зміряв сукно та й каже: «Замість 200 тут лише 20 аршин!..» «Бо в мене такі аршини, — відказує пан». То, може, й у тебе, Тарасе, такі ж верстви?..»

— Десь ти, Семене, — похмуро зауважив на те Тарас Григорович, — для того вродився, щоб із людей глузувати... Лицедій ти!

— Якби не було на світі Семенів, — продовжив, розходившись, Артемовський, то ти, Тарасе, скакав би зі своїми кіньми не по 200, а по 1000 верств за добу...

Навряд чи можна уявити більш недоречним, хоча, по суті, зовсім не злобивим це піджартовування з Шевченка, людини стриманої, небагатослівної, і яка, про це сміливо можна сказати, в житті й слова напівбрехні не сказала: до того брехня суперечила його натурі!

Семен Степанович, утім, і сам помітив, що в цьому разі, як мовиться, передав куті меду, а тому почав запевняти свого «щирого земляка по батьківщині, по духу і вірі» у своїй братерській любові та просив не сердитися на нього, бо хіба ж не можна іноді «й пожартувати?»...

«Тарас Григорович був надто доброю й розумною людиною, яка в житті чимало натерпілася. То що вже там сердитися за кожен, може, й недоречний приятельський жарт, а тому, як і на інші подібні жарти Артемовського, що часто ставали причиною їхньою словесної перестрілки, звичайно, тільки махнув із посмішкою рукою», — закінчує свою розповідь Зосим Недоборовський.

Незважаючи на несхожість характерів, у Шевченка з Гулаком-Артемовським було більше спільного, ніж протилежного. Насамперед вони щиро поважали один одного, і їхнім піднесеним почуттям, звісно, було непідвладне дрібне й низьке. Гулак-Артемовський добре усвідомлював, ким є Шевченко для України, Шевченко також захоплювався його неабияким талантом співака.

А ще головними була їхня любов до Вітчизни, до свого безталанного народу, що їх об’єднувало над усе! Їхня дружба пройшла випробування роками, вона й сьогодні зворушує, тих, хто знає й шанує обох, захоплюється і безсмертною творчістю Кобзаря, і нев’янучою, піднесеною творчістю автора першої вітчизняної опери й багатьох інших чудових музичних творів.

«Благородніший ти із людей, брате-друже мій єдиний Семене! Не треба було теє... та, знать, у тебе стала потилиця глибока, бо брешеш собі нівроку та й не схаменешся. Ну, скажи по правді, — чи є така велика душа на світі, окрім твоєї благородної душі, — щоб згадала мене в далекій неволі та ще й 15 карбованців дала? Нема тепер таких великих душ на світі. Може, і були коли-небудь, та в ирій полетіли. Одна твоя осталася між нами зимувать... і сочинила собі поему, да такую сердечную, задушевную поему, що я досі читаю та плачу. Великий ти поет, друже мій Семене! Благодарю тебе всім серцем і всім помишленієм моїм», — так писав Т.Шевченко у листі до С. Гулака-Артемовського із заслання. До цих слів, напевне, нічого додати. Вони — найкраща, найяскравіша характеристика шляхетних стосунків і великої дружби двох геніїв.