Диригент Михеїл МЕНАБДЕ: «Цей концерт – експеримент»

Напередодні відкриття на запитання «Дня» відповів диригент Національної філармонії України, випускник НМАУ (учень Романа Кофмана) Михеїл Менабде. Організованому ним камерному оркестру Armonia Ludus разом із солістами Kroiser Ensemble (Австрія) випала честь відкривати фестиваль. Ця розмова про історію створення оркестру, принципи формування програми концерту-відкриття фестивалю, і про те, що потрібно для зацікавлення української публіки новою музикою.

— Я вперше зі своїм оркестром Armonia Ludus відкриваю фестиваль. Хвилююся, — зізнався Михеїл МЕНАБДЕ. — Бо коли ми співпрацювали з музичною агенцією «Ухо», то просто грали черговий концерт циклу. А  зараз велика відповідальність, бо музика абсолютно нова для нас.

— Кому належить ідея концертної програми, хто і за яким принципом обирав твори?

— Це була спільна ідея, ми з організаторами фестивалю, його директором Альбертом Саприкіним дійшли консенсусу. Відштовхувались від твору Шелсі «Anahit». Шелсі рідко виконують не лише в Україні, а й взагалі у світі. Це пов’язане з багатьма нюансами, бо  його музика досі не розкрита до кінця, є ще дуже багато питань у виконанні, трактовці, розумінні цієї музики. Цей концерт — своєрідний експеримент. Тож, орієнтуючись на Шелсі, ми добирали решту творів, що підходять за стилістикою, контрастом чи за актуальністю сьогоднішнього ставлення до сучасної музики. Проект називається «Дні нової музики», хоча практично вся музика, яку ми виконуємо, — це вже фактично класика, здебільшого 1970-ті. Ми вибрали твори Мюрайя, Дальбаві, Такеміцу, Шелсі. Гадаю, хоча вони й контрастують між собою — і стилістично, і за напрямком — але якраз такий контраст — це правильний вибір, подивимось, як воно вийде, коли прозвучить.

— Розкажи про створення оркестру Armonia Ludus?

— Колектив Armonia Ludus було створено у зв’язку із конкретною ситуацією, коли я почав співпрацювати з агенцією «Ухо». Вони організовували фестиваль нової музики і запропонували мені взяти участь у цьому проекті — зібрати маленький камерний оркестр спеціально для цього фестивалю. Зібралася  команда хороших музикантів із різних оркестрів Києва — із Камерного київського оркестру, із Симфонічного філармонічного оркестру, із «Київської камерати», а ще  музиканти, які не грали в жодному оркестрі. Дебют видався вдалим — нас  почали запрошувати на різні музичні акції, і якось гармонічно це все почало розвиватися. Ми виступаємо в різних складах, залежно від програми, зазвичай, це струнний камерний склад, максимум 20 чоловік. Якщо треба, залучаємо інші інструменти. Наприклад, ми грали Шелсі і Шаріно, і там є арфа, тому запрошували арфістку Валерію Тихонову. Я намагаюся запрошувати одних і тих самих людей, із якими вже є контакт і досвід співпраці. Чому з різних колективів? Я хотів, щоб «зігралися» люди, які ніколи разом не грали. В нас немає ні бюджету, ні якогось статусу, ми працюємо під конкретний проект, проводимо репетиції, здебільшого у філармонії.

— Тобі не здається, що нова музика останнім часом починає бути у тренді?

— Так, проекти нової музики останніх років у Києві дуже радують меломанів. Це великою мірою заслуга агенції «Ухо». Мені здається, тут дуже важлива правильна подача, необхідно зацікавити пересічних людей. Це має величезне значення, особливо у нас. На Заході це не потрібно, бо там, так би мовити, є надлишок, і публіка прагне ще чогось більш нового, або ж повернення старого. А в Україні, попри те, що є концерти нової музики, є Національна спілка композиторів, яка дуже багато всього хорошого проводить, все ж є потреба зацікавлювати ширше коло людей новою  музикою. Як показав фестиваль нової музики «Ухо», люди ходять на «складну» музику і їм цікаво. Мені здається, що справа у тому, хто це організовує, і як самі організатори ставляться до того, що роблять, як зацікавлюють, подають це все; ще дуже важливий смак.

— А щодо нової музики в Національній  філармонії щось змінилося?

— Є свої проблеми. Філармонія — це організація, яка сама себе утримує і їй потрібна каса, щоб зал був заповнений. Наша публіка переважно приходить на класичні речі, на дуже популярну музику, на відомих виконавців тощо. Буває, що відомі виконавців не хочуть грати нову музику, її взагалі немає в їхньому репертуарі. Тому адміністрація Філармонії орієнтується на класичну музику. Це непогано, але я думаю розбавити програми чимось новим — було б не зайвим. З іншого боку, Філармонія — це ж не лише Симфонічний оркестр, а велика організація з багатьма завданнями, тут дуже багато колективів, яким необхідно виступати. Репертуар формується за рік і на цілий сезон. Тому надавати перевагу лише новій музиці дуже  складно. Можливо, треба балансувати, поєднувати і те, й інше. Із часом все буде!