Епоха Кшиштофа Пендерецького

Земний шлях легендарного композитора сучасності, диригента і музичного педагога обірвався на 87-му році життя. Про смерть знаменитого польського маестро повідомило товариство імені Людовіка ван Бетховена, яке Кшиштоф Пендерецький очолював протягом багатьох років.

Свої співчуття з приводу смерті Пендерецького висловили, зокрема, президент Польщі Анджей Дуда і прем’єр-міністр країни Матеуш Моравецкій. Зокрема, Дуда в Twitter зазначив, що Пендерецький своєю творчістю визначив «цілу епоху в польській і світовій культурі».

У творчості Кшиштофа Пендерецького відображається новітня музична історія. Маестро вдалося сформувати власний неповторний стиль, у якому поєдналися авангардизм і класика. Всі твори композитора написані яскравою мовою, в них чується поліфонія сьогоднішнього світу.

Я мала щастя спілкуватися з паном Пендерецьким восени 2004 року у Києві, після репетиції з капелою «Думка» (дав. «День», № 154 (2004 р.)). Вразило, що видатний композитор зовсім не зірковий, а людина з гумором, ерудит і дуже щирий у спілкуванні. Він пригадав, як вперше зрозумів — «я — композитор», і написав свій перший твір:

— Це було дуже у дитинстві: в сім років. Під час Другої світової війни. Я вчився грати на скрипці, мріючи, що коли виросту — стану професійним музикантом. Ми жили на півдні Польщі. Час був  суворий, страшний. Тоді люди раділи кусню хліба, жодних нот не можна було дістати. Мене ж переповнювали різні звуки, і я почав писати музику. Спочатку це були етюди для моєї скрипки. Коли я слухав або виконував музику, то здавалося, наше сіре життя набувало яскравішого забарвлення. Перші уроки гри на скрипці я отримав від батька. Він за професією був адвокатом, але чудово знався на музиці, добре грав на скрипці. До речі, мій батько народився в Івано-Франківській області. Він був похрещений у греко-католицькій церкві. Тож у нашій сім’ї є український слід.

ФОТО ЄВГЕНА САВЧУКА

У п’ять років батьки вирішили навчити мене грати на фортепіано, але я, незважаючи на юні роки, віддав перевагу скрипці. Своїми успіхами в освоєнні інструмента я завдячую дідусю. Він завжди сидів поруч під час занять. Якщо мені набридало грати, дід одразу ж пропонував стимул — цукерку або обіцяв дати кілька грошей на солодощі. Фактично з першого мого знайомства зі скрипкою я не уявляв собі подальшого життя без музики...

Я завжди був незалежним, а молодим композиторам важко знайти свій стиль без заперечення їхньої творчості з боку зовнішнього світу. В Америці та Західній Європі у студентів (майбутніх композиторів) сьогодні переважає комп’ютерне мислення. Я не заперечую, що писати музику за допомогою комп’ютера зручно. Але справжня симфонія, ораторія, інша велика форма з комп’ютером у мозках не народиться. Зрозумійте, я зовсім не проти сучасних технологій. Можливо, я останній із могікан... я за живу музику!

Мені здається, щоб краще передати власну музику, композитор мусить ставати сам за диригентський пульт. Коли пишеш твір, то багато речей залишаються в голові, які ти не завжди передав у нотах. Диригуючи власним твором, ти немов повертаєшся до того, що було втрачено під час роботи над твором. Мені здається, що з цього погляду композитор сам є найкращим виконавцем»...

До речі, після великої перерви, уже у статусі всесвітньовідомого композитора, у 1999 році, маестро приїжджав до міста Лева і Києва коли відбулась європейська прем’єра його знаменитого «Credo» спільно з українськими музикантами та капелою «Думка». В інтерв’ю «Дню», №239 (2014 р.) композитор зізнався:

— Я завжди радію, коли моя музика звучить у різних країнах світу. Але є місця, які мені дорогі, куди я хочу повернутися, і Львів є одним з таких. З ним пов’язані мої родові коріння і дитячі спогади. Тут навчався мій дід, жив один з моїх дядьків, і хлопчиком я з мамою часто проводив тут канікули. Зараз у Львові мешкають близько 30 людей на прізвище Пендерецький. Члени моєї численної родини і нині проживають на Львівщині. Хоча мій родовід багатонаціональний: є в ньому українці, поляки, німці, вірмени. Мій батько — українець, народився в Рогатині на Станіславщині. Я завжди прагнув потрапити в Україну, але за часів СРСР це було неможливо: всі культурні обміни відбувалися лише через Москву. Коли я виявляв бажання поїхати до Києва чи Львова, мені щоразу відмовляли»...

Свою композиторську кар’єру почав після закінчення Краківської консерваторії в 1958 році. Його називали «великим відкривачем звуків», «експериментатором», «музичним авангардистом». Він став відомим завдяки своїм творам «Плач за жертвами Хіросіми», «поліморф», «De natura sonoris».

Кшиштоф Пендерецький був почесним доктором багатьох університетів світу, в тому числі українських консерваторій в Києві (з 1999 року) і Львові (з 2015 року).

У 2012 році The Guardian назвав Пендерецького « найвидатнішим з нині живих польських композиторів». Музика Пендерецького використовувалася у фільмах таких режисерів, як Ален Рене («Люблю тебе, люблю»), Стенлі Кубрик («Сяйво»), Девід Лінч («Внутрішня імперія»), Анджей Вайда («Катинь»), а також серіалі «Секретні матеріали». Чотири рази він був лауреатом премії «Греммі»...

У ЗМІ повідомляється, що композитор помер «після тривалої хвороби». Після того, як одна з доглядальниць заразилася коронавірусів, на вірус перевірили і композитора, однак тест був негативним — повідомила агентству Reuters дочка Пендерецького.

«Пішла у вічність ціла епоха сучасної музики, відійшов кумир багатьох поколінь композиторів, — написав на своїй сторінці у Фейсбук Ігор ЩЕРБАКОВ, голова Національної спілки композиторів України. — На його партитурах ми вчилися в юності, його музика вплинула на всю українську композиторську школу 70—80-х років. Вічна пам’ять Маестро, Царство Небесне»!