Феєрія Арлекіна

«Арлекін іде…» In Memoriam – так називається цей проект. Понад 400 творів уміщує експозиція – це найбільша виставка робіт з колекції Диченка. Це і авангардисти – Василь Єрмилов, Казимир Малевич, Віктор Пальмов, і шістдесятники – Алла Горська, Анатолій Сумар, Зоя Лерман, і представники «нової хвилі», наші сучасники – наприклад, Василь Цаголов і Дмитро Кавсан. «Спеціальних концепцій ми не вигадували. Прагнули зробити так, як, можливо, зробив би Ігор Диченко. І внесли в експозицію те, що трохи відтворить дух та естетику колекціонера, – розповідає один з кураторів проекту Ігор Оксаметний. –  Умовно експозиція поділена на дві частини. Перша – твори сучасних митців. Друга і головна частина – твори 1910-20-х років, роботи велетнів епохи авангарду. Також є камерні графічні роботи».

«ВЕСЬ ЧАС БУВ НА МЕЖІ ДОЗВОЛЕНОГО»

Художник, мистецтвознавець, поет (писав вірші навіть французькою), колекціонер – все це іпостасі Ігоря Диченка. Ігор Сергійович помер 24 травня цього року, і виставка у «Мистецькому Арсеналі», де зберігається велика частина його колекції, – свого роду данина пам’яті. «Історія відносин Ігоря Диченка і «Мистецького Арсеналу» почалася 6 червня 2011 року, – згадує одна з кураторів проекту «Арлекін іде…» Ольга Мельник. – Тоді Ігор Сергійович передав нам дві роботи Василя Єрмилова для тематичного проекту. Ці дві роботи Єрмилова так і лишилися в «Мистецькому Арсеналі» для тимчасового зберігання. Взагалі, тоді колекція Ігоря Диченка зберігалася у Музеї історії Києва, але через складні стосунки колекціонера і нової дирекції цього закладу, він мав забрати свої роботи. Ігор Диченко поскаржився на це нам, і ми вирішили спробувати зберігати роботи у «Мистецькому Арсеналі». Підготували фондосховища згідно світових стандартів. Тепер у нас зберігаються 517 творів з колекції Диченка. Переважно, це графіка і живопис, є трохи декоративно-ужиткового мистецтва і предметів археології. З Ігорем Сергійовичем домовилися: зберігаємо колекцію безкоштовно, але маємо право використовувати предмети з неї для своїх виставкових проектів».

Ігор Диченко збирав свою колекцію з 1960-х років. Його цікавило мистецтво нонконформістів, про яке говорили пошепки або не говорили взагалі. Роботи тих же бойчукістів Ігор Сергійович шукав по родичах митців і по згарищах. «Ігор позбавив Київ іміджу провінційності, – підкреслює мистецтвознавець Дмитро Горбачов. – Коли нещадно нищили українських інтелектуалів, Київ став поза світовим контекстом. Ігор довів, що Київ – не периферія. Бо мистецтво, яке він рятував, є явищем міжнародного класу. З часом до Ігоря почали вчащати інтелектуали з-за кордону, він став відомий на Заході. Можливо, тому КДБ його не чіпало. Адже, Ігор багато у чому ризикував. Він купив – або йому подарували – твори Ярослави Музики, бойчукістки зі Львова. Це – видатна художниця, яка була зв’язківкою Шухевича, її заслали до Сибіру. Ігор весь час був на межі дозволеного. Недоброзичливці у спілці художників все сподівалися, що КДБ візьметься за нього. Але КДБ побоювалося людей, які відомі і не є відвертими антирадянщиками. Тож, Ігор якось зберігся».

ТАЄМНИЦЯ ДАЛІ

У 2000-х роках Ігор Диченко казав, що тепер жодна робота з його колекції йому фінансово неприступна. Дмитро Горбачов розповів, як колекціонер знаходив свої шедеври: «Ігор мав смак і розумів, що є великим мистецтвом. Якось прийшов до вдови Єрмилова і сказав, що цікавиться творчістю її чоловіка. Вдова зраділа, що молоде покоління цікавиться битим-перебитим митцем. А коли Ігор запропонував щось купити, взагалі була щаслива!». Супрематичну композицію Казимира Малевича Ігор Диченко придбав порівняно недорого, як роботу учня знаменитого художника. Але за рік дійшов висновку, що це – сам Малевич, і з такою оцінкою погодилися знавці творчості митця.

Звичайно, привертає увагу серія графічних робіт Сальвадора Далі, нині виставлених у «Мистецькому Арсеналі». Це – ілюстрації до твору Овідія «Мистецтво кохання». «Це – теж частина колекції Ігоря Диченка. Авторський друк, підписний, – каже Ігор Оксаметний. – Про те, як отримав ці роботи, Ігор Диченко не розповідав. Казав, що це не на часі, що він розповість, але пізніше. Говорив, що привіз роботи з Європи, але з якої країни – не знаю. Тільки в одному інтерв’ю згадував, що митники питали, що він везе. Він відповів: «Далі». Ті його пропустили. Чи не знали хто такий Далі, чи не повірили».

«АРЛЕКІН – КВІНТЕСЕНЦІЯ ЖИТТЯ ДИЧЕНКА»

Центральний образ виставки у «Мистецькому Арсеналі» – Арлекін. Більше десяти робіт, де є цей персонаж, представлені в експозиції. «Зірка» виставки – «Арлекін» Василя Єрмилова. Є ескіз костюма Арлекіна Олександра Бенуа, «Смерть Арлекіна» Михайла Соколова. «Не можу сказати, що Ігор Диченко ототожнював себе з цим героєм італійської комедії, – розмірковує Ольга Мельник. – Але Ігор Сергійович – непроста людина, інакша. Від цієї несхожості він, можливо, він страждав, і тому часто вдавався до містифікацій. Не можу сказати, що з його історій про картини з колекції – правда, а що – вигадка. Арлекін був дуже близький йому. Арлекін – квінтесенція його життя. Ніби лукавий, але за цим ховається якийсь біль». До речі, у 1990-х роках Ігор Диченко влаштовував на День святого Миколая – і день свого народження одночасно – виставки творів з власної колекції. У назвах таких подій часто фігурував Арлекін.

Взагалі, театр займав особливе місце у колекції і в житті Ігоря Диченка. По-перше, у його зібранні є чимало ескізів костюмів та декорацій таких майстрів, як Анатоль Петрицький, Олександр Хвостенко-Хвостов, Вадим Меллер. Також Ігор Диченко багато писав про балет – між іншим, декілька його текстів у 1990-х роках вийшли на шпальтах «Дня». На виставці у «Мистецькому Арсеналі» є деякі роботи самого Ігоря Дяченка. Колекціонер часто працював у техніці колажу, його твори карнавальні за характером і сюжетами.

«ХОЧЕМО, ЩОБ КОЛЕКЦІЯ НЕ БУЛА РОЗПОРОШЕНА»

У пам’ять про колекціонера «Мистецький Арсенал» презентував каталог робіт Ігоря Диченка – перше ґрунтовне опрацювання зібрання. У каталозі – 451 робота, усі вони перебувають на тимчасовому зберіганні у «Мистецькому Арсеналі». «Ми дуже хочемо, щоб ця колекція не була розпорошена. За законом вона належить вдові Ігоря Диченка, єдиній його спадкоємиці. Вдова має вирішувати долю колекції. Хочеться, щоб ця колекція назавжди залишилася у нас, – каже генеральний директор «Мистецького Арсеналу» Наталія Заболотна. – Сумно, бо менше року тому ми з Ігорем Диченком сиділи у «Мистецькому Арсеналі», де відкрився Великий антикварний салон, і де була представлена частина його колекції. Ми дружили, він цінував і любив “Мистецький Арсенал”».

Мрія Ігоря Диченка – музей-салон, де люди зможуть подивитися його колекцію, де звучатиме білий рояль, де усім буде легко і радісно. На виставці «Арлекін іде…» в одній із зал поставили великий білий рояль, а з 28 на 29 серпня хочуть провести свого роду «ніч у музеї» – з театром, музикою, показом мод у стилі авангарду. Також підготували лекції і кінопокази – прагнуть охопити усі грані особистості дивовижного колекціонера.

Виставка «Арлекін іде…» In Memoriam триватиме у Національному  культурно-мистецькому та музейному комплексі «Мистецький Арсенал» у Києві до 6 вересня.