«Gras» німецькою — «трава»
Гюнтер Грасс став лауреатом Нобелівської премії за «Показ забутого обличчя Історії в бадьоро-чорних тонах»
Два роки тому Грассові виповнилося 70, але відомим він став значно раніше. Багато хто вважає, що Нобеля він заслужив відразу після виходу у світ свого першого роману «Бляшаний барабан» (1959). До дня народження у Геттінгені вийшло повне зібрання творів Грасса, обсяг якого доволі вражаючий: 16 томів, 23 CD (тривалістю 27 годин 58 хвилин і 21 секунда).
Отже, нарешті Грасс отримав Нобелівську премію (7,9 мільйона крон або 1,8 мільйона марок). Традиційно вручення Нобелівських премій відбувається 10 грудня, в день смерті Альфреда Нобеля (1833 — 1896).
Багато хто цього очікував, а дехто вважав це неможливим. Востаннє німецький письменник отримував цю нагороду 27 років тому, в жовтні 1972. Ним став тоді Гайнріх Белль. З тим, що премія Грассом заслужена, погодився навіть найвідоміший німецький критик Марсель Райх-Раніцький, який був найбільш безкомпромісним критиком Грасса. І дуже негативно оцінив останні твори письменника. «Грасс заслужив премію за весь творчий доробок», — визнав Раніцький. Сам же Грасс, коли довідався про своє нагородження, сказав, що відчуває «радість і гордість», але, незважаючи на це, не збирається відмовлятися від призначеного на 15.00 візиту до зубного лікаря. «Це допоможе подолати хвилювання».
Отже, «Бляшаному барабанові» вже 40 років, але роман століття — «Будденброки» Томаса Манна — теж достатньо довго чекав на те, щоб Шведська академія відзначила його автора. Маннові тоді було 71. Грассові зараз 72. Його сміливо можна назвати найвідомішим із сучасних німецьких авторів післявоєнного покоління. Дорівнятися до нього можуть хіба що Кріста Вольф, Мартін Вальцер (торішній лауреат Нобелівської премії миру) чи Уве Янсон.
Гюнтер Грасс народився 1927 року в Гданську в сім'ї кашубських німців. Після служби в армії й американського полону в 1944-1946 роки він працював гірником і паралельно вчився в Академії мистецтв у Дюссельдорфі та Берліні. Біографічні, але у властивій Грассу манері, гіперболізовані риси з цього періоду зустрічаємо у героя «Бляшаного барабана» Оскара Мацерата, який працює оформлювачем надгробків на цвинтарі, паралельно навчаючись у Академії мистецтв і підробляючи натурником. У період з 1956 по 1959 рік заробляв на життя як скульптор, графік і письменник спершу в Парижі, потім у Берліні. 1955 р. вперше виступив із читанням своїх творів на зібранні літературного угруповання «Група 47», яка об'єднала в собі всіх найперспективніших на той час молодих німецьких авторів і відігравала роль певного «арбітра» в оцінці творів початківців. Від успіху або неуспіху такого читання залежало часом досить багато в майбутньому літератора. Протягом наступних років Грасс часто виступав на засіданнях цієї групи і дебютував там із найвідомішими своїми творами: прозовими, ліричними і драматичними.
1959 р. завдяки своєму алегоричному, пікарескному та рефлексуючому на найболючіші теми повоєнного покоління роману «Бляшаний барабан» Грасс миттєво став відомим в усьому світі. Фолькер Шлендорф зняв за цим твором не менш відомий фільм. Разом із наступними творами «Кішка і мишка» та «Собачі роки» цей роман утворив знамениту гданську трилогію.
У 60-х роках письменник, як і багато хто з цього покоління «лівих інтелектуалів», активно займався політикою та брав участь у передвиборній кампанії на боці соціал-демократів та Віллі Брандта. Його роман «Під місцевим наркозом» розглядає питання відповідальності інтелектуала перед суспільством. Ця ж тема гостро актуальна й у наступному його творі «Із щоденників слимака». Суспільні теми стали основними у пізній творчості Грасса, його роман «Щуриха» (екранізований позаминулого року) навіть можна назвати соціально-утопічним. Багато хто з критиків, а в першу чергу вже названий вище Марсель Райх-Раніцький, вважає, що ці романи набагато слабші в літературному плані, ніж «Бляшаний барабан». Але особливо гострі дебати критиків викликав передостанній твір Грасса «Широке поле». Історичний роман про Німеччину, написаний у стилі німецького класика ХIХ ст. Теодора Фонтане. Багато в кого викликало несприйняття іронічне ставлення автора до таких серйозних тем, як падіння берлінської стіни та крах комуністичної системи. Глобальною історичною тематикою відрізняється й останній твір Грасса «Моє століття», де день за днем Грасс викладає своє особисте бачення історії ХХ столiття.
Як графік Грасс відомий у першу чергу оформленням власних книг. У період з 1983 до 1986 він був президентом Берлінської академії мистецтв, брав активну участь у роботі спілки німецьких письменників та ПЕН-клубі.
Грасс був нагороджений численними преміями, серед яких премія «Групи 47» 1958 року, премія Георга Бюхнера 1965-го, премія Теодора Фонтане 1968-го, Premio Internazionale Mondello 1977-го, медаль Александера-Маяковського у Гданську 1979, нагорода імені Антоніо Фельтрінеллі 1982-го та Велика Відзнака Баварської академії. Він має титули почесного доктора Гарварду, університетів у Познані та Гданську. Гюнтер Грасс вдруге одружений, має 8 дітей.
І останнє. 1997 року було здійснено перший переклад творів Грасса російською мовою. Зібрання його творів у чотирьох томах вийшло в харківському видавництві «Фоліо». Тож і ми з вами можемо ознайомитися з «Бляшаним барабаном», «Кішкою та мишкою», «Собачими роками» та іншими творами.
