Гра з драконами

«Ширяють дракони, танцюють фенікси», – так здавна говорили у Китаї про дещо гармонійне. Ця приказка стала назвою виставки, що відкрилася у Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків. Міфічні циліні, дракони і фенікси, а ще – мавпи, кролики, метелики, коні – ці тварини наче вилітають, виповзають, виступають з сувоїв шовку і паперу. В експозиції зібрали живопис, вишивку і скульптуру XVIII-XX століть. «Ця виставка не навантажує глядача рефлексіями. Вирішили просто подарувати видовище – представити приємні і цікаві речі для споглядання. Не хочемо робити зарозумілий вигляд, натомість прагнемо трошки погратися», – пояснює задум Марта Логвин, провідна наукова співробітниця Музею Ханенків і куратор проекту. 

ОКРАСА, ОБЕРІГ, РОЗВАГА

Експозицію побудували майже за фен-шуєм: на східній стороні зали розмістили зображення дракона, на західній – циліня, міфічного бика з рогом на лобі, на південній – фенікса. За китайськими віруваннями північ охороняє черепаха, але її зображень у колекції музею немає, тому на четвертій стороні вивісили розкішне, шите золотом покривало з птахами. Насправді, до китайських традицій організатори ставляться з гумором. «Особисто я люблю висміювати фен-шуй – цю жабу з монеткою у пащі і таке інше. Але тут у побудові експозиції виходили з грайливих штампів», – ділиться Марта Логвин.

Вишукані сувої колись прикрашали покої вельмож і слугували оберегами. Кожна тварина щось символізує. Наприклад, мавпа, символ 2016 року за далекосхідним календарем, намальована разом з бджолами або осами, є зашифрованим побажанням кар’єрних успіхів. Але інколи такий сюжет отримував іронічний підтекст, натякав на людей, які шукають зайвих клопотів. 

На горизонтальному сувої шовку розлітаються в усі боки десятки метеликів – символ радості і щастя у шлюбі. З часом робота «Сто метеликів» невідомого автора XVIII століття сильно потьмяніла. Ймовірно, це відбулося тому, що художник використав багато пігменту для гнучкості матеріалу, а згодом речовина зробила матеріал темним і крихким.

ТАН ДАЙ. 18 ст. ДРАКОН

Значно краще збереглися «Коні, привезені як данина» – цікавий сюжет, щоб дізнатися, як китайці уявляли собі представників різних рас. Роботу створили у XVIII столітті, але це – копія з картини ХІІІ століття. «Монгольські завойовники ХІІІ століття дуже тішилися кіньми і з усіх сторін світу веліли привозити саме їх. На малюнку коней у подарунок ведуть африканець, араб, у згорнутій частині сувою ще є індус, білявий європеєць, – каже  Марта Логвин. – Довжина цієї роботи близько півтора метри. Взагалі, горизонтальні сувої могли бути до п’яти метрів довжиною. Але у китайській традиції їх не розгортали повністю. Це був наче повільний мультик: сувої гортали справа наліво, по ліктю, і дивилися картинки у невеликій компанії». Якщо картина надихала, китайський аристократ міг написати на сувої вірші – для цього завжди лишали місце.

СЕКРЕТИ ТЕХНІКИ

Китайський живопис схожий на європейську графіку, в його основі – лінія. Митці використовували колір обережно, не завжди зафарбовували тло. Це пов’язано і з життєвою філософією китайців, і з особливостями матеріалу. Шовк, на якому часто створювали картини, всотує вологу краще за полотно, на ньому легко розтікаються фарби, тому колір треба використовувати дуже помірно. Проте, завдяки такій обережності малюнок ніби зависає у повітрі. Інша причина цієї легкості зображення – художники малювали практично без ескізів. Малювали зазвичай пензлем, але інколи експериментували з техніками. Наприклад, грізний дракон на одній з робіт – пальцем зроблений, у прямому сенсі цього слова. Художник XVIII століття Тан Дай намалював його пальцями.

Чорний, червоний, зелений, бірюзовий – гамма кольорів на малюнках стримана. Мінеральні туші створювали на основі води і желатину зі шкіри віслюка. Чорний пігмент робили з кунжутного зерна. Кунжут обсмажували, зерно йшло на виробництво лаків, а чорну кіптяву, що залишилася у посудині, зішкрібали і робили з неї фарбу. Деякі туші були небезпечні: червону фарбу робили з кіновару, сполуки ртуті, а зелену – з ядучої сполуки міді. Знов-таки, якщо працювати обережно, ані здоров’я, ані робота не постраждають. Тим більше, обидві речовини використовували у медицині.

З суміші пігментів і желатину формували бруски, які потім розтирали у тушечницях. Перед малюванням до фарби додавали воду – це робили майже інтуїтивно, складно було визначити точну кількість рідини. 

ХАЛАТ ЛУНПАО

Хто ж у старосвітському Китаї ставав живописцем? Виявляється, і ремісники, і діти вельмож, але, як правило, чоловіки. «Китайська історія знає і знаменитих художниць, але все це були доньки, племінниці та інші родички відомих митців. Звичайній майстрині було неможливо вибитися з низів і дійти до імператорського палацу. Жінки могли розписувати порцеляну, але не займалися живописом, – розповідає Марта Логвин. – Часто живописом займалися люди при дворі, небідні, які мали серйозний фаховий вишкіл і високе положення у суспільстві».

Вишивкою займалися і жінки, і чоловіки. Велику роботу могли створювати рік. Щоб впоратися швидше, з однією вишивкою працювали одразу декілька майстрів. Робота копітка і надзвичайно складна. Золоте гаптування на покривалі кінця ХІХ – початку ХХ століття, представленому на виставці, спочатку викладали у формі візерунку на рівній поверхні, а потім кріпили до основи. Кріпили свого роду нитками з плавального пухиря риб, що нарізали тонесенькими смужками.

СУТНІСТЬ ЛЮДИНИ ТВОРИВ КОСТЮМ

«Китайське мистецтво нічого не ховало. Просто могло на щось не звернути увагу», – стверджує Марта Логвин. Художників не дуже цікавило тіло людини, як це було у Європі, натомість багато уваги приділяли одягу. Накидки й куртки розмальовували надзвичайно тонкими візерунками – навіть не віриться, що це зробила рука людини. За словами Марти Логвин, для китайців пишні шати були цікавішими, ніж просто тіло. Сутність людини творив її костюм.

Ще, китайці активно копіювали давні роботи. Це зберегло до наших часів сюжети знаменитих митців. Взагалі, паперові і шовкові сувої «невередливі»: скручені у рулони, за сприятливої температури і вологості, вони зберігаються довго. Але природні процеси руйнації йдуть, перебір з їдким пігментом міг призвести до того, що робота швидко розсипалась. Тож, картини ХІІ чи ХІІІ століття не часто доживають до сьогодні, але ми можемо судити про них завдяки копіям ХVIII століття, створеним ретельно і з майстерністю.

ФАЗАН. 19 СТОЛІТТЯ. БРОНЗА, ЕМАЛЬ

То, з яких тварин «зліпили» китайського дракона? Чим цилінь відрізняється від єдинорога? На кого схожий лев в інтерпретації майстрів Сходу? Скористайтеся нагодою й оцініть мистецтво китайських митців. У будь-якому разі, всі тварини, яких вони зображували, віщують добробут і гармонію. А виставку «Ширяють дракони, танцюють фенікси» можна побачити у Музеї Ханенків, що у Києві, до початку лютого.