«Каннcький лев» – в Києві
Геннадій КУРОЧКА: «Наш успіх — це ще один стимул українським компаніям не намагатися повторювати чужий досвід, а творити своє»
На 64-му фестивалі «Каннські леви» (CannesLionsInternationalFestivalofCreativity, який завершився цими вихідними у французьких Каннах, проект «Свідок» Українського кризового медіацентру (УКМЦ) здобув «Бронзового лева». Вперше за 25 років українська компанія здобула нагороду найпрестижнішого у світі фестивалю в галузі рекламної індустрії. Про причини минулих невдач і таємниці нинішнього успіху «День» розмовляв з автором концепції проекту «Свідок», членом правління Українського кризового медіацентру Геннадієм Курочкою.
— Що зараз ви відчуваєте більше — ейфорію від здобутої нагороди чи розчарування, що Лев не золотий?
— Для мене, для нашої команди цей «Бронзовий лев» коштує більше, ніж все «золото» фестивалю. 25 років українські компанії брали участь у цьому фестивалі: за ці 25 років було близько десятка номінацій — і жодної нагороди. Наш «Бронзовий лев» зруйнував це прокляття. Вірю, попереду в нас і в інших українських компаній ще не один «Золотий лев».
— 25 років невдач? Вочевидь, таємниця вашої перемоги, зокрема, і в тому, що ви нарешті зрозуміли, в чому помилялися ваші колеги? Чи не поділитеся з ними?
— Я вчуся не на чужих помилках, а на своїх. Коли 2015 року проект УКМЦ UNhundred здобув «золото» на фестивалі реклами SabreAward в Лондоні, ми з Наталкою Попович поставили собі за мету здобути нагороду на Каннському фестивалі . 2016 року ми привезли туди одразу десять наших проектів. І жоден з них не потрапив навіть до шорт-листів. Не тому, що це погані, неякісні проекти. Тому що ми не розуміли, про що цей фестиваль. Адже здається, навіть зміна назви фестивалю — замість фестивалю реклами кілька років тому він став фестивалем креативу — мала стати нам підказкою. Тут панує не реклама, це фестиваль ідей. Ідей, які не просто рухають вперед рекламну галузь, а й створюють нову якість життя. Які стосуються не окремо взятої країни, як наші торішні проекти, а які хвилюють, які можуть змінити увесь світ. Це фестиваль не просто гарного піару, дизайну, реклами — це фестиваль Ілонів Масків від них. Для перемоги не досить створити гарний продукт на рівні найкращих стандартів галузі — потрібно зазирнути за горизонт, туди, де до тебе не був ніхто.
— Зазирнути в майбутнє, Ілон Маск... Йдеться про технологічно складні, витратні проекти? Чи не це передусім відлякує українські компанії від участі у фестивалі?
— Навпаки, деколи найкращі ідеї неймовірно прості. Цього року одразу кілька вищих нагород здобув проект «Безстрашна дівчина» — бронзова фігурка дівчинки, що сміливо дивиться в обличчя знаменитому «Бикові Волл-Стріт» на Манхеттені. Народися така ідея в Україні, творцям лише потрібно було заплатити кілька десятків доларів за ескіз і знайти в інтернеті банки чи інвестиційні компанії, яких зацікавить проект з тематикою гендерної рівності. Максимум кілька сотень доларів витрат. Знаєте, який ефект був через два місяці після встановлення цієї скульптури? Безплатної реклами в соціальних мережах, пресі, на телебаченні — на три з половиною мільярди доларів. Торік аналогічний ефект був від «Листа миру» — звичайного тексту на дві тисячі знаків, який BurgerKing адресував своєму одвічному конкурентові McDonald’s.
— А ваш проект, він такий само простий?
— Навпаки, коли я запропонував цю ідею, мені неодноразово доводилося чути, що проект дуже складний, навіть незрозумілий — і технічно не вийде, і народ не зрозуміє. До речі, зауважу, наш успіх — це ще один стимул українським компаніям не боятися власних ідей, не слухати скептиків, не намагатися повторювати в Україні перевірений чужий досвід, а творити своє.
ЖАЛОБНА ЦЕРЕМОНІЯ «ПАМ'ЯТІ ЖЕРТВ БАБИНОГО ЯРУ». 30.09 2016 Р. КИЇВ / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»
Наш проект «Свідок» — це частина меморіальних заходів на честь 75-річчя трагедії Бабиного Яру. Він складається ніби з двох частин: власне проекту «Свідок» — музичного пам’ятника жертвам Голокосту, написаного українським композитором Святославом Луньовим і блискуче виконаного юними музикантами і співаками, а також інсталяції «Шофар», названої на честь традиційного єврейського духового інструмента. На ідею проекту надихнула цитата із Притчей Соломонових: «Розтуляй вуста за безмовного». Вітер у спеціально встановлених порожнистих трубах, дитячі голоси, музичні інструменти, які ніби вторять йому, виступають як свідок трагедії 75-річної давнини, слугують голосами тих, кого вже давно немає.
— Отже, наступного року знову до Канн?
— Я беруся за проект, лише якщо у мене є 50% гарантія успіху. Щонайменше 50% гарантій успіху є завжди, коли я беруся за проект (сміється).
«Золото» — це вже вторинне. Наша нагорода, наш «Бронзовий лев» — це нагорода всього креативного класу України, стимул брати відповідальність не лише за реалізацію своїх бізнес-ідей, а й за майбутнє країни у свої руки. В українців величезний творчий потенціал, але кульгає реалізація. Час ставати дорослими, потрібна упевненість у собі. Знаю, ми можемо, і «Каннський лев» — лише початок шляху.