Кліп про смертельне кохання
Вихід кожного нового українського фільму в український-таки прокат має викликати захват у кінознавців — адже в наших антикінематографічних умовах мало зробити фільм, що вже є подвигом; треба ще знайти дистриб’юторів, які його візьмуть для показів. Продюсерам нової стрічки «Orangelove» (режисер Алан Бадоєв) удалося і перше і друге. Проте оскільки все ж наша кіноіндустрія потроху виходить з коматозного стану (за останні півтора року зняли вже близько десятка повних метрів), захват все ж має поступитися місцем критиці на благо тих-таки кінематографістів.
Активно рекламувати нову картину почали ще позаторік. А готова вона була вже минулої весни, проте довгий час про це лише точилися балачки, ходили чутки про заявку на Каннський кінофестиваль тощо. Врешті-решт все закінчилося включенням у конкурс київського кінофестивалю «Молодість» у жовтні. І це саме по собі стало подією, адже «Orangelove» — перший український повний метр, що взяв участь у змаганні «Молодості» за багато років. Так це, чи нi, але всі знали, що це буде ось те саме нове вітчизняне кіно, котрого так чекали.
Сюжет (сценаристи — Алан Бадоєв, Ольга Кржичевська) являє собою таку собі жорстоку мелодраму. Катерина (Ольга Макеєва) і Роман (Олексій Чадов) знайомляться з дивакуватим багатієм, хворим на СНІД, — його грає блискучий Олексій Вертинський, котрого, на щастя, останнім часом відкрили для кінематографа. За умовами гри, яку він пропонує, молоді люди не повинні виходити з квартири в самому центрі Києва до смерті її господаря. Нагородою за добровільне ув’язнення мають стати ця квартира і близько 200 тисяч євро. Проте досить скоро починаються спокуси і неприємності. За вікном буяє революція, а Роман, професійний фотограф, не може вийти з квартири. Єдиний зв’язок із зовнішнім світом — листи, котрі кидають під двері. І в одному з них приносять надзвичайно погану звістку. Герої опиняються наодинці з проблемою в замкнутому просторі.
Кіно дійсно нове. Тобто зроблене справді молодими людьми, що мають свіжий погляд на своє ремесло і не чіпляються за радянську спадщину, як більшість наших заслужених і народних патріархів, що давно вже нічого путящого зняти неспроможні. На жаль, біди у цього фільму зовсім не нові, а цілком традиційні: слабкий сценарій, такі ж діалоги, невпевнена робота з акторами. Режисеру вдалося дібрати на головні ролі двох гарних молодих людей: і Макеєва, і Чадов дійсно яскраві як типажі привабливих юнака і дівчини. Проте типаж перетворюється на застиглу маску, якщо не оживити його енергією продуманою, багатої на відтінки акторської гри. Серед інших негараздів — коротке режисерське «дихання», коли ідей і відчуття ритму на весь фільм явно не вистачає. Але цілком провальним цей проект не назвеш, особливо з огляду на переважну більшість фільмів з вищезгаданого десятка, що зняли за останній час. Оскільки дійсно вперше тут з’явилася хоч якась якість зображення. Так, місцями це схоже на один великий кліп (Бадоєв і починав як кліпмейкер). Але зробити гарну, яскраву, сучасну, і справді професійну «картинку» (оператор — Ярослав Пілунський), ще й так, щоб вона не приїлася до останнього кадру, — на це справдi ще ніхто з наших режисерів-повнометражників — як молодих, так і заслужених, не спромігся.
Загалом, можна сказати, що з Бадоєва, за умов належної роботи продюсерів і залучення дійсно професійних сценаристів, ще будуть люди. Цілком iмовірно, вiн зможе знімати якісне жанрове кіно — чого на нашому екрані гостро бракує. Але попрацювати для цього доведеться добряче.
