Книга року ВВС: стали відомі переможці

У «дорослій» номінації переміг Василь Махно і його книжка «Дім у Бейтінґ Голлов», у «дитячій» - Андрій Бачинський і «140 децибелів тиші» (обидві – «Видавництво Старого Лева»). Ці автори отримали еквівалент тисячі фунтів стерлінгів.

Лауреатів обирали з «короткого списку». До «дорослої» частини ввійшли 5 книжок: «Аптекар» Юрія Винничука, «Карбід» Андрія Любки, «Понаїхали» Артема Чапая, «Порослий кульбабами дворик» Валерія Шевчука плюс переможний твір Василя Махна. Дитяча «Книга року», крім «140 децибелів тиші», була представлена лише двома книжками: Оксана Лущевська «Мені не потрапити до «Книги рекордів Гіннеса» та Антон Сіяника «Івасик Телесик». Варто назвати й членів журі премії. Це – професор Віра Агеєва, радник з питань культури у ЄБРР Світлана Пиркало, літературний критик Юрій Володарський, журналістка Ольга Герасим’юк, випусковий редактор ВВС Марта Шокало.

Любителі сучасної української літератури напередодні церемонії нагородження, здається, найчастіше пророкували премію або Валерію Шевчуку, або Юрію Винничуку. Щоправда, Шевчук виглядав кандидатурою занадто очевидною, класично-передбачуваною, а Винничук і так отримував «Книгу року ВВС» вже двічі. Шанси наймолодшого Андрія Любки виглядали примарно. Що ж до Артема Чапая, він жартома поскаржився, що молодший брат дражнить його «Артем – короткий список», бо книжки Чапая багато разів виходили у фінал, але не разу не діставали головної нагороди.

«Дім у Бейтінґ-Голлво» - збірка оповідань, власне, перша прозова книжка Василя Махна, досі більш відомого як поет і есеїст. Проза автора-емігранта (він свого часу виїхав з України до США) очікувано має емігрантський колорит, хоча виразно присутня в ній і батьківщина Махна – Галичина, зокрема в історичному вимірі. Ці твори, як виглядає, спираються на традиції пізнього модернізму, їм притаманна емоційна незворушність на тлі велемовності, підкреслена деталізованість зображуваного, повільний плин оповіді, трохи екзистенціалістський присмак. Те, що книжці віддали перевагу перед явно яскравішим і драйвовішим «Аптекарем» чи густим і багатошаровим «Порослим кульбабами двориком», стало сюрпризом для багатьох. Утім, очевидно: оповідання Василя Махна – естетично цілісні та концептуальні. Що ще викликало неоднозначну реакцію, то це відсутність навіть у коротких списках воєнної прози та книжок, пов’язаних із темою Майдану. Адже саме поява таких текстів є головним трендом літературного життя країни останніх двох років, а особливо саме 2015 року, і в цій галузі є вже варті уваги досягнення. Без урахування цієї тенденції взагалі важко говорити про сьогоднішню українську літературу. З другого боку, збереження естетичної концепції в центрі оцінки книги навіть за нинішніх умов також має свій сенс, хоч би і як запобіжник від надмірного, неконтрольованого ухилу в суспільно актуальні теми з подальшим ризиком спрощення і тотальної політизації. Такий не найвдячніший досвід наша література вже мала. В кожному разі, «Книга року ВВС» не є істиною в останній інстанції, а, як і будь-яка інша премія, лише привертає увагу читача до певних тенденцій і явищ. А вже кожен читач може складати для себе свої власні рейтинги, якщо взагалі їх потребує.