Комікс на класичний мотив

Юрій МАКАРОВ, тележурналіст («1+1»):

— По-перше, мені здається, що талановитий твір Фадєєва не має фактично жодного стосунку до тих реальних бідолашних хлопців і дівчат, що бешкетували в тилу у німців. І, відповідно, це — гра не з історією, а гра з радянськими міфами, а радянські міфи заслуговують на те, щоб з ними гралися, якщо, звісно, це буде дотепно. А щодо «коміксизації» радянського минулого, у нас тут є кілька таких «ікон». «Як гартувалася сталь», наприклад. Але для цього потрібні коментарі. Зокрема, відомо або, може, не зовсім відомо, що той же Островський, який нібито махав шашкою на громадянській війні, фактично весь той період, який він описує (і свою героїчну участь у ньому), провів у ліжку: в нього був висипний тиф. І за це його навіть виключили з партії — тоді був такий порядок. Так що будь-чого можна торкнутися з радянських міфів, виявляється, що це не більше ніж міф. Міф приречений на те, щоб наступні покоління з ним гралися або забували. Може, краще нехай граються, ніж забувають.

Юрій ПОКАЛЬЧУК, письменник:

— Ну, по-перше, я взагалі з сумнівом ставлюся до історії «Молодої гвардії» в такій формі, в якій вона існує зараз. Просто це — легенда про патріотизм комуністичного спрямування. Я настільки важко жив ціле життя завдяки комунізму, що просто згадую це з жахом, і тому будь-яка формальна апологія комунізму завжди в мене викликає дуже великий сумнів. Але є два моменти. Розумієте, героїзм молоді в будь-якій формі — це взагалі завжди є героїзм. Інша справа — заради чого, але все одно він є, тому я, так би мовити, можу цінувати саму ідею піднесення якоїсь героїки. З другого боку, я категорично негативно ставлюся до піднесення героїки через комунізм. Я ставлюсь негативно до пропаганди комуністичної ідеології у будь-якій формі, навіть у формі коміксів, тому що це все — просто нормальне, грамотне поширення цієї ідеології на молодь. А чому не зробити у формі коміксу, наприклад, «Тараса Бульбу»? Тобто нам, в українській державі, треба шукати героїку національну (не вузьконаціоналістичний дух підтримувати, зрозумійте мене правильно, а національний). Той же Гоголь російською мовою писав, а я вважаю, що він створив архетип, який більш чи менш знаний. А як його можна зробити гарно! Я б назвав іще не один твір, але просто, якщо взяти ту ж українську класику, то її у вигляді коміксу не тільки можна — треба робити (це є масовий вплив). Не комуністичну ідеологію, а національну самосвідомість піднімати.

Іван МАЛКОВИЧ, поет, директор дитячого видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»:

— Я вважаю, що спосіб подачі має значення тільки тоді, коли він не талановитий. Зрештою, протестантські організації навіть Біблію роблять у коміксах. Для мене це дивно, але вони роблять, і багато людей, дітей сприймають це адекватно, тому я не бачу тут проблеми. Мене більше цікавить у проблемі з «Молодою гвардією» те питання, що це все було спочатку як повстання національне... Треба підняти справжню історію, тому що в нас замовчується, що в Велику Вітчизняну війну було багато національних повстань, саме українських — проти всіх, за те, щоб визволити свою землю. І під таким кутом зору мене б цікавило, щоб справжні події, пов’язані з «Молодою гвардією», були відкриті.

Я не люблю коміксів, ось у чому річ, тому особливого бажання побачити щось у коміксах у мене немає.

Костянтин РОДИК, головний редактор газети «Книжник-Ревю»:

— Цей факт, як на мене, свідчить про те, що українська книжкова самодіяльність потроху перетворюється на книжковий бізнес. Комікси — це один із найприбутковіших і найпопулярніших сегментів книжкового ринку в усьому світі. В Японії взагалі сорок відсотків книжкового ринку — це комікси. Потужні коміксові держави — це Франція, Німеччина, ясна річ — Сполучені Штати. У нас ця дискусія точиться дуже давно: комікси, мовляв, це не наша ментальність, це не для нас. Але згадайте, наприклад, з яким зацікавленням дітвора розглядала за радянських часів журнали «Мурзилка» і «Веселые картинки», а вони ж наполовину складалися з коміксів. Отже, комікси, як на мене, це нормальна книжкова продукція, і чим її більше — тим краще. Ну, у нас про більше говорити не випадає, але те, що «Молоду гвардію» вирішили «закоміксувати» — це абсолютно позитивний факт. Росіяни вже пішли трошки вперед: у них уже вийшла «Анна Каренина» Льва Толстого у коміксах, вийшла «Пиковая дама» Пушкіна. Причому критика була доволі прихильна. По-перше, це — якісний малюнок, по-друге, це якісна режисура всього того і, по-третє, це повертає увагу до класики сьогоднішніх читачів, бо відомо, що школа дуже часто просто відбиває будь-який потяг до класичних творів, а комікси їх повертають. Так що я однозначно ставлюся до цього позитивно і з надією, що це буде розвиватися. А щодо того, що мені особисто хотілося б бачити в коміксах, то у нас є дуже цікава класична спадщина, яку варто знову актуалізувати, зробити її модною, бо от недавно у росіян у міністерстві друку відбулася нарада, де було сказано приблизно таке: Пушкін сьогодні — це комерційний автор, видавати його прибутково. Чи може у нас хтось сказати, що прибутково видавати Шевченка? Ні. І навіть деякі видавництва, котрі продукують повне зібрання Шевченка (здавалося б, це така брендова річ) випускають тільки те, на що дістали грошей у держави. Жодного примірника вони не продукують на продаж, тобто два томи повного зібрання творів Шевченка не можна купити сьогодні, всі вони пішли по бібліотеках в тому обсязі, який замовила держава. Це означає тільки одне: видавець, випускаючи цю книжку, сам не вірив у те, що вона може бути привабливим товаром, може продаватися. А для чого ж випускати такі речі, в комерційність яких ти сам не віриш? Отже, нам треба зробити класику модним товаром, як зробили Пушкіна ті самі росіяни, а зробити це можна і завдяки коміксам. А «відкоміксувати», зрештою, можна багато що.