Коротко / КУЛЬТУРА

«Бояриня» по-львівські

Театр ім. Марії Заньковецької запросив на прем’єру. Глядачам представили драматичну поему Лесі Українки «Бояриня». Написаний 1910 року, цей твір за радянських часів не друкувався, тому сюжет його — не надто відомий. Історія, що її оповіли поетеса й режисер Григорій Шумейко, — давня, XVII століття: йдеться у ній про українку, яка, одружившись, залишила рідну землю й оселилась у великому чужому місті. Довкола — достаток і любов нової родини... Та не кожен вирваний з рідного ѓрунту здатний пустити коріння в новому. «Бояриня» — не перша режисерська робота Григорія Шумейка. У його активі кілька вистав на камерній і на великій сцені рідного театру. Не зрікся режисер і головного принципу, який від заснування сповідує театр ім. Марії Заньковецької, — родинності. У «Боярині» задіяні дочка режисера — Марія Шумейко (Оксана) та її мама — актриса Ірина Швайківська (мати Степанова). Також у виставі зайняті: Юрій Хвостенко, Степан Глова, Леся Бонковська, Наталя Бойчук та інші, повідомляє Тетяна КОЗИРЄВА, Львів.

«Березневий сніг»

Антологія української прози румунською мовою «Березневий сніг» у перекладі Мірчі Лютика видана видавничо-інформаційним центром «Місто» за кошти бюджету Буковини. На 687 сторінках вміщені твори Григорія Сковороди, Григорія Квітки-Основ’яненка, Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Сидора Воробкевича, Юрія Федьковича, Архипа Тесленка, Василя Симоненка, Миколи Вінграновського, Михайла Івасюка, Володимира Бабляка, Марії Матіос, Василя Кожелянка, Василя Скляра, Галини Тарасюк, Богдана Жолдака, Володимира Дрозда, Василя Мельника та багатьох інших письменників. Про це повідомили zaxid.net у Чернівецькій ОДА. Анотацію до видання написав відомий на Буковині письменник Віталій Колодій. Ця антологія є першою спробою систематизації та передачі румунською мовою взірців прози з майже тисячолітнього історико-культурного простору української літератури, тобто від витоків національного художнього слова до сьогодення. За словами Віталія Колодія, упорядник і перекладач прагне з матеріалу вибудувати ряд, який зберігав би хронологічну послідовність, зосереджує увагу на явищах, найбільш характерних для розвитку й побутування української новелістики, унікальної в Європі та в цілому світі. «Водночас він намагається не оминути жодного більш-менш помітного автора, виділивши в його доробку найсуттєвіше», — зазначив Віталій Колодій.

Світ, що звучить фарбами

Виставка шести львівських живописців, що проходить нині в Будинку художника — особливий простір, який не в останню чергу визначається й тим, що учасники експозиції позбавлені слуху. Їхній світ — це світ тиші або, вірніше, світ, що звучить фарбами. Всі картини, власне, про це, хоч кожний із художників — творець індивідуальної і, отже, унікальної системи образів. Так демонстративно лаконічні й дуже виразні бачення Вадима Кидісюка («Осінь. Стара вежа», «Обличчя двору»), відтінені складними, багатозначними живописними метафорами — Сергія Пелічева («Берегиня»). Але найбільше на виставці пейзажів. При цьому камерні й ліричні прозорі роботи Юрія Тямушкіна («Весняний день») знаходяться поруч із символічними притчами Лариси Назарук («Теплий дощ»). А ще є магічні у своїй майже ілюзорній точності пейзажі Володимира Пархоменка («На схилі») і Ольги Пеличевої-Антонюк («Василевська церква Овруча»), повідомляє Оксана ЛАМОНОВА.