Легенда українсько-польської естради

Ім’я цієї жінки не лише для широкого людського загалу, а й навіть для професійних музикантів довгі роки залишалося невідомим, адже радянською владою воно надовго було викреслене з української історії.

Ця талановита українка народилася, навчалася та творчо зростала у найскладніші для  нашої країни часи, коли знищувалося все рідне. Народилася у свідомій патріотичній українській родині (батько — греко–католицький священик, який був капеланом Українських січових стрільців на Прикарпатті в роки Першої світової війни; мати — зі славетного музичного-священицького роду Нижанківських).

ІРЕНА ЯРОСЕВИЧ - 1930-ті РОКИ

Ірена отримала добру освіту у Львові. Мистецька стежина Ірени Яросевич нерозривно пов’язана з Богданом Весоловським, їх єднало перше юнацьке кохання, а  для нього вона була Музою (від цього народжувалися кращі українські пісні 1930-х). На світлу згадку про Весоловського Ірена взяла собі псевдонім Рената Богданська (за незабутнім на все життя іменем та піснями). Та їхньому подружжю не судилося відбутися, їх розлучила на довгі роки Друга світова війна.

Ірена  ніколи й ніде  не приховувала, що є українкою, але одруження з видатним польським діячем, довголітнє перебування у таборі польської військової еміграції, що співпало з піком загострення українсько-польських етнічних конфліктів, характерних для першої половини ХХ ст., звузили коло її спілкування з українцями, яке почало відновлюватися лише в останній період її життя.

За рік до смерті Богдана Весоловського, 1970 р. у Лондоні, Рената Богданська взяла активну участь у запису його альбому «Мрія», де були твори, народженні від їхньої любові. Співачка  прожила 93 роки, проте українська пісня, українство були для неї вічною тугою вдалині від Батьківщини...

ОДНОКУРСНИКОМ ІРЕНИ ЗА ФОРТЕПІАННИМ КЛАСОМ БУВ РОМАН ШУХЕВИЧ

Напередодні розпаду Австро-Угорщини й проголошення Західно-Української Народної Республіки, у червні 1918 року, родина Яросевичів повернулася до Прикарпаття, де отець Микола був капеланом Українських січових стрільців у Коломиї, а потім повторно парохом у селах Сапогово й Бринев неподалік Галича.

1926 року Яросевичі переїхали до Львова, де отець Микола отримав роботу в церкві однієї львівської психоневрологічної лікарні. В’юнка і весела Iрена належала до Пласту, а її брат Анатоль дружив зі Степаном Бандерою i Романом Шухевичем, він  був у Чорноморському курені. А наприкінці 1920-х переїхав до Праги, яка тоді була центром українського політичного життя.

Яросевичі зростали в родині, де плекалися мистецькі традиції та звичаї.

У Львівському Вищому музичному інституті ім. Миколи Лисенка Ірена з величезним успіхом навчалася спочатку у фортепіанному класі свого двоюрідного брата — Нестора Нижанківського (1893-1940),  успішного композитора й піаніста з віденською та празькою освітою; а потім у вокальних класах видатної української оперної співачки, в минулому примадонни харківської опери Марії Сокіл та Лідії Улуханової, теж представниці східноукраїнської вокальної школи.

Варто сказати, що  однокурсником Ірени за фортепіанним класом був майбутній головнокомандувач УПА Роман Шухевич.

З навчального року в рік Ірена Яросевич співала народні пісні, романси, оперні арії. Також брала участь у постановках уривків з опер: «Фауст» Ш. Гуно (Маргарита), «Євгеній Онєгін» П. Чайковського (Тетяна), дитячих опер Ц. Кюї та

К. Стеценка (головні ролі). Її довіряли відповідальні виступи на відкритих академічних концертах, зокрема, святі, приуроченому пам’яті композитора Ярослава Лопатинського. А на курорті у Черче навіть виступила в одному концерті із зіркою українського драматичного мистецтва — акторкою Лесею Кривицькою.

ДВІ ЗІРКИ — ВЕСОЛОВСЬКИЙ ТА БОГДАНСЬКА

На останніх інститутських курсах Яросевич уперше випробувала себе в естрадному жанрі як солістка джаз-оркестру Леоніда Яблонського (Ябця), учасниками якого були, зокрема, Анатолій Кос (в майбутньому — композитор Анатолій Кос-Анатольський) і Богдан Весоловський (1915-1971). Ірена співала їхні пісні. Нині важко сказати, скільки з народженого Богданом було присвятою для Ірени. Принаймні, цей період для обох був чи не найщасливішим у їхньому творчому житті.

У другій половині 1930-х на Західній Україні засяяли дві зірки нового українського джазу й танго: самобутній композитор Богдан Весоловський і співачка Ірена Яроcевич.  Закохана дівчина співала: «Серце тобою тільки мріє, Серце тобою лиш живе»…

Друга світова війна змусила їх піти різними шляхами. Весоловський виїхав до Канади, де продовжував створювати сучасну українську танцювальну музику. Ірена стала відомою під сценічним псевдонімом Ренати Богданської як польська співачка й акторка.

«ТЕА-ДЖАЗ»

«Я виховувалася у Львові в родині, де шанували й свято берегли мистецькі традиції. Моя мама чудово грала на фортепіано, її рідний брат був знаним музикантом. Звісно, що я не могла не піти в життя без музичної долі. Відтак навчалася мистецтву співу та гри на піаніно у Львівському музичному інституті. Там почала й свої співочі виступи. Завжди любила й шанувала оперне  та музичне класичне мистецтво, але мене тягнуло до такої форми сценічної експресії, в якій би відображалися елементи сатиричні…Проте вибух війни зламав усі мої плани, і, звичайно, як і у всіх, ціле життя», — згадувала Ірена.

1940-го вона стала солісткою популярного «Теа-джазу» (театрального джазу), який утворили при обласній філармонії переважно з числа музикантів-євреїв, які, рятуючись від нацистів, прибували до Львова з Польщі. Керував колективом відомий польський композитор Генріх Варс. «Теа-джаз» заснували на суміші музики, театру й оперети, велику роль у якому відігравали вокальні номери й елементи вистав.

1940 року відомі артисти й музиканти масово втікали від німецьких окупантів і опинилися у Львові, щоправда, в тодішньому більшовицькому лігві. Проте радянська влада досить поблажливо ставилася до мистецтва й обходилася з артистами-втікачами доволі поблажливо. Легітимація артистів рятувала життя. Артистів рев’ю, до яких належала також і Яросевич, поділили на чотири ансамблі, які мали їздити від Одеси до Сибіру, щоб пропагувати мистецтво. Якраз у тих виступах і народився псевдонім Рената Богданська. «Одинадцять місяців їздила з ансамблем відомого композитора Генріха Варса. Думалося тоді: чи це не був спосіб нас усіх знищити? Адже умови повсюдно були жахливі», — розповідала Ірена Яросевич.

У серпні 1940-го «Теа-джаз» вирушив у свою першу, а в березні 1941-го — другу гастрольну подорож містами України та Радянського Союзу.  Під час виступів у Києві Ірена Яросевич одружилася з Гвідоном Боруцьким — популярним співаком довоєнної Польщі, а в Москві записала на грамплатівці «Теа-джазу» російською мовою пісню Генріха Варса «Перший знак».

ГЕНЕРАЛ ВЛАДИСЛАВ АНДЕРС ТА ІРЕНА ЯРОСЕВИЧ–АНДЕРС

1942 року Ірена стала членом мистецької одиниці військового формування генерала Владислава Андерса, що організовувалося у СРСР із числа польських втікачів та засланців (пізніша назва формування — ІІ-й Корпус у складі англійських військ). Так народився естрадний театр Polska Parada й продовжилася творчість Ірени Яросевич (Ренати Богданської).

Вона пройшла усі труднощі військового шляху армії Андерса: від Тоцька і Бузулука, через Іран, Ірак, Палестину та Італію. Ансамбль з музичним оркестром під керівництвом Генріха Варса та його солістка Ірена Яросевич (Рената Богданська) під час війни виступали перед перським шахом М. Р. Пехлеві, в палаці короля Єгипту Фарука I, а потім — після переможного бою на Монте-Кассіно на вершині гори біля монастиря заспівали легендарну пісню «Червоні маки на Монте-Кассіно» замість «Роси п’ють польську кров», яка мала шалену популярність в Польщі. Там вона знялася у двох художніх фільмах — польському «Велика дорога» та італійському «Незнайомий з Сан Маріно», в останньому грала поряд із Вітторіо де Сіка й Анною Маньяні. Варто сказати, що в Монте-Кассіно Ірена виступала зі своїм чоловіком  Гвідоном Боруцьким.

До речі, у боях за Монте-Кассіно до складу корпусу генерала Андерса входило близько 5000 українців — волинян, поліщуків, холмщаків, галичан та інших. Більшість загиблих українців поховані на монументальному польському кладовищі й на їхнє походження вказують українські прізвища, місце народження або хрести.

ПЕРША ЛЕДІ ПОЛЬСЬКОЇ ДІАСПОРИ

1948-го Ірена вдруге одружилася. Її обранцем став славетний генерал і політик Владислав Андерс (1892 -1970 рр.). Подружжя переселилося до Великої Британії. У них народилася донька Анна-Марія.

Ірена Яросевич здобула широку популярність серед польської еміграції. Шлюб із генералом армії  «Вільної Польщі» зробив її національним символом. У Лондоні Ірена Андерс стала першою леді польської діаспори. Коли Польща остаточно скинула комуністичне ярмо, Ірена отримала найвище визнання від незалежної польської держави.

ІРЕНА ЯРОСЕВИЧ–АНДЕРС, 1960-ті РОКИ

Артистична діяльність Ірени протікала в рамках культурницької праці польської еміграції, музичну потугу якої представляли імена Генріха Варса, Фелікса Конарського, Маріана Гемара (два останні — автори пісні «Червоні маки…»). Ірена виконувала їхні ретро- й нові пісні в концертах, музичних передачах «Радіо Свобода» та ВВС (в 1958-1962). Виступала з концертами для польської діаспори у Великій Британії, Франції та Ізраїлі. Записала приблизно тисячу пісень, біля сотні з них вийшли на платівках…

Померла Ірена Яросевич (Ірен Андерс) 29 листопада у віці 93 років від інфаркту. Похорон відбувся в Лондоні 8 грудня, звідкіля після панахиди домовину з її тілом перевезли на кладовище в Мортлейку, де кремували. 21 травня її прах було поховано на італійському кладовищі в Монте-Кассіно поруч із могилою чоловіка, Владислава Андерса.

ПОВЕРНЕНЯ ДО УКРАЇНИ

Нині ім’я Ренати Богданської та її творчість повертається до України. Велику роботу у цьому напрямку здійснили професор Львівської музичної академії ім. М. Лисенка, знаний фахівець галицької ретро-музики Олександр Зелінський. Не менш важливу роботу провів британець українського походження, журналіст Богдан Нагайло. Нещодавно він презентував свій документальний фільм «Рената Богданська», відшукавши україномовні записи співачки, уривки з картин та невідомі фотографії.