Магічний реаліст

Цей художник, який навчався у найбільших українських майстрів «старої школи» — у Київському Державному художньому інституті його вчителем був В. Пузирков, пізніше, у Творчих майстернях Академії мистецтв СРСР, — С. Григор’єв, якщо і реаліст, то реаліст вкрай незвичайний, «бароковий» (що у буквальному перекладі означає, як відомо, химерний), навіть — магічний. До речі, бароко (українське, козацьке) для Юрія Луцкевича — не тільки пристрасне захоплення, але й постійне джерело натхнення, а ще — таємниця, до кінця розгадати яку не можна, але присвятити якій усе життя — варто. І, можливо, більше за все у бароко його вабили чудеса — їх своєрідна природність, неповсякденність, небуденність подій, що урочисто забарвлює будь- який день і будь-яких персонажів — на Диво.

Іноді дивне виникає у картинах Юрія Луцкевича майже як данина традиції — він бачить усього лише таких собі охоронців простору, що назавжди оселилися тут, але оселених кимось іншим — не самим художником («Будинок Булгакова»). Іноді воно ніби не усвідомлюється («Подія»), але частіше — швидше за все не заважає («Пейзаж iз Іллею- Пророком»). Часом чудо існує майже самодостатньо, причому як чудо може розумітися, як епізод з житія («Георгій Змієборець»), так і епізод з історії мистецтва — як свого роду присвячення знаменитим художникам минулого («Натюрморт з атрибутами мистецтва»). Однак найдивовижніші роботи, присвячені Києву. Вони настільки повні, що інші твори сприймаються майже як «штрихи до...»