Магія української писанки
« Українська писанка: традиції і сучасність» — під такою назвою проходила виставка писанок в київському Будинку вчителя, організована Музеєм народної архітектури і побуту України. Етнограф музею Євгенія Гайова і київські писанкарки — Тетяна Влененко і Любов Ктиторова — репрезентували стилізовану експозицію писанок з ряду регіонів України, створених на основі зразків з приватних колекцій і музеїв.
Писанка пов'язана як із християнськими, так і з давньослов'янськими віруваннями і звичаями нашого народу. Давні знаки-символи на яйцях зустрічаються ще в Трипільській культурі і Київській Русі. Символіка писанок завжди виражала не конкретні явища, а світоглядні ідеї і їх міфо-поетичне осмислення. У художньо- міфологічній формі нашими предками були відкриті ідеї цілісності світобудови, троїстості і суперечливості структури природних стихій і людини. За колами, хрестиками, трикутниками, спіралями... як символами сонця- вогню, води-праматері, світового дерева приховуються формули створення світу з води-хаосу, пронизаної світовим деревом, формули відродження життя, переходу життя і смерті. Рослинні і тваринні символи, наприклад, вишні і калини, коня і риби — це магічні символи приходу весни, дівочої краси, причарування любові, довгого життя і багатства. Пізніше поганську символіку пов'язують із християнським світоглядом: сонце — з воскресінням Христа; космічну трійцю ( небо, земля і людина) з християнською — Бог отець, син і Святий дух... Писанка — це магічна річ, з якою зустрічають весняне відродження природи, життя людини і яка захищає від грому, блискавки, злих сил і нещастя. Яйця розписуються на весняні свята, ними обмінюються й зберігають в хаті як обереги. Тому писанки, навіть майстерно зроблені, але без традиційної символіки і орнаментів, втрачають свій духовно- культурний сенс. Вони перетворюються лише на декоративні вироби. Правдивість давньої символіки понад усе збереглася у писанках Київщини, Полтавщини і Херсонщини. І не випадково ці писанки виконано в суворо традиційній манері. Вони відрізняються від сучасного написання як більш вільного в декоративному ладі знаків і орнаментів, що демонструється авторськими роботами. Поряд із фольклорно- поетичними і християнськими мотивами народні майстри завжди надихалися красою рідної природи. У чистих кольорах писанок своєрідно втілюється образ України: тут і яскраві барви Закарпаття, і соковита зелень Полісся, спека степів і дихання моря Херсонщини...
На жаль, цей пласт національної культури сьогодні мало відомий сучасному місту. Українська писанка довгий час з ідеологічних причин була локалізована у сільській глибинці. Думка про абсолютну архаїчність і декоративність орнаментів писанки явно хибна. Напевно, осмислення орнаментального розпису змінюється, але це — зміна координат культурного змісту, коли зберігається життєдайність духовного досвіду народу. Досвід нашої історії, непевність життєвих орієнтацій, в тому числі в сучасній політиці, доводять, як нам бракує міцних засад народної культури. Тут потрібні реальні прориви у відродженні української культури. Йдеться про повернення писанки з відособленого існування до культурного поля суспільства. У Києві, наприклад, існують декілька гуртків писанкарства, приватна школа, але цього явно недостатньо. Т. Влененко і Л. Ктиторова вважають, що треба організовувати гуртки у школах, включати писанку в програми народознавства. І такий досвід є. Але, на жаль, наприклад, в минулому році, розпочату на телебаченні програму з писанкарства «Тисяча уроків» знято. На Подолі студії-майстерні «Соняшник» відмовляють у приміщенні. Недоумство вражаюче...
