Мелодична нота руху в... гравюрі

Художня робота — як візуальний текст. Щоб його «прочитати», виявити і зрозуміти підтекст, потрібно знати мову, якою було його створено. Можна сказати, що роботи українського художника, графіка, ілюстратора Григорія ГАВРИЛЕНКА, якого зараховують до покоління шістдесятників, знайшли свого «перекладача» з візуального коду: нещодавно мистецтвознавиця Діана КЛОЧКО провела онлайн-лекцію про три його гравюри 1962 року, використані для ілюстрації «Кобзаря» (належать до колекції НаУКМА). Які теми були ключовими для Григорія Гавриленка? Як у гравюрі вдалося передати ритм Шевченкових віршів? Та який образ художника став відкриттям?

ЗВІЛЬНЕННЯ ІЗ КИЇВСЬКОГО ХУДОЖНЬОГО ІНСТИТУТУ ЗА ПІДОЗРОЮ В НАВЧАННІ МЕТОДУ БОЙЧУКА

Насамперед кілька слів про одну з причин, що спонукала художника взятися за ілюстрацію. Приблизно за рік до того, як було створено гравюри до «Кобзаря», Григорія Гавриленка звільнили з кафедри графіки Київського художнього інституту. «Хоча всі знали, що він один із найкращих художників і графіків свого часу, його запідозрили в тому, що він навчає студентів методу Бойчука, — тобто у візуальному дисидентстві, що він неправильно навчає зображати: спонукає спрощувати, а не ускладнювати. Варто сказати, що в 1960-х роках це була страшенна крамола, тому що метод Бойчука простоти й виразності образу був заборонений, як і саме його ім’я. Хоча Бойчук був одним із засновників та одним із перших професорів Української академії мистецтв, яка в 1930-х стала Київським художнім інститутом, у якому Гавриленко й викладав», — пояснює Діана Клочко.

Тож художникові довелося піти з Київського художнього інституту, а разом з ним, щоб підтримати друга, пішов і Георгій Якутович. Так Григорій Гавриленко був змушений заробляти ілюстрацією, і «Кобзар» у цьому контексті (який на той час виходив досить великими накладами) виявився, як розповідає Діана Клочко, доброю можливістю «продемонструвати, що Григорій Гавриленко може впоратися з цією великою темою, і, по-друге, він міг би свій метод пошуку цих образів Шевченка ввести мовби у візуальний канон». Адже, хоч «Кобзар» неодноразово був ілюстрований до Гавриленка, художникові вдалося поєднати давні, уже канонічні, образи й водночас зобразити їх у власний оригінальний спосіб, який відображав його сприйняття і метод. Діана Клочко розглянула це на прикладі трьох гравюр.

«ЛЮДИНА, ПРИРОДНЕ ОТОЧЕННЯ І МЕЛОДІЯ СТАНОВЛЯТЬ НІБИ ПОТРІЙНИЙ АКОРД»

Офорт Василя Штернберга до першого видання «Кобзаря» 1840 р., «Кобзар з поводирем на шляху» Льва Жемчужникова — ці та інші роботи створювали певний канон того, як мав би виглядати справжній кобзар. Григорій Гавриленко, ілюструючи вірш «Перебендя», запропонував свою інтерпретацію цього образу.

 ГРИГОРІЙ ГАВРИЛЕНКО. «САДОК ВИШНЕВИЙ КОЛО ХАТИ». ІЛЮСТРАЦІЯ ДО «КОБЗАРЯ» Т. ШЕВЧЕНКА 1963  ЛІНОГРАВЮРА

«Лірика цієї думи-пісні, яка є в поезії Шевченка, в цьому зображенні переосмислюється. З одного боку, Гавриленко зображає кобзаря традиційно — сивочолий чоловік, з вусами. Проте, з іншого боку, ми бачимо, що кобзар «вмонтований» у пейзаж значно більше, ніж на малюнку Штернберга, де взагалі умовний пейзаж, як і на малюнку Трутовського. Тут сама пластика його руки, те, як він передає цю динаміку рухливих частин простору, робить самого кобзаря теж немовби частиною природи. Ми бачимо, що сам пейзажний образ пасем рухливих хмар, далекі хвилі степу, пагорб, на якому він сидить, — усе ніби перебуває в одному єдиному ритмі, тут є оця музична хвиля, мелодика, в якій одночасно є і схвильованість природи, і пластики тіла. Людина, природне оточення і мелодія становлять ніби потрійний акорд», — розповідає Діана Клочко.

«МАКСИМАЛЬНО НАПОВНЮЄ ОБРАЗ ТИМ, ЩО У КАТЕРИНИ ЗА СПИНОЮ»

Створюючи ілюстрацію до поеми «Катерина», Григорій Гавриленко «не може не зробити цитату зі знаменитого полотна Шевченка «Катерина» 1842 р. Ця картина до початку 1960-х вважалася канонічною в українському мистецтвознавстві — більше того, вона вважалася однією з найважливіших робіт Шевченка, за якою його нерідко ідентифікували. Хоча цю картину він написав незадовго до закінчення Академії, і в ній він продемонстрував не тільки, що це образ із його поеми, а й показав уміння компонувати образи за академічною системою, якої він і навчився у майстерні Брюллова. Тут є ще один цікавий нюанс: виходячи з цієї роботи, Шевченка стали іменувати живописцем, хоч насправді він вважав себе, перш за все, офортистом, графіком», — коментує мистецтвознавиця.

Водночас образ Григорія Гавриленка багато в чому не збігається з образом Тараса Шевченка. «Передусім, вбрання. Тут є деяка цитатність з Шевченком, але він свідомо забирає всі декоративні елементи. У неї на голові немає стрічки з квітами, її сорочка без вишивки і жодних додаткових елементів, прикрас, вона виглядає набагато простіше. Багато хто помічав, що у Шевченка його героїня носить перстеник на середньому пальці правої руки. Натомість Гавриленко забирає всі деталі, які були символічними для Шевченка, — розповідає Діана Клочко. — Однак він максимально наповнює образ тим, що у Катерини за спиною. Як і в ілюстрації до «Перебенді», він тут також динамізує простір навколо. Видно, наскільки тут активніше працює пейзаж за спиною Катерини, наскільки активнішими є лани й низьке небо, яке символічно розташоване на одному рівні з чолом. Ці сильні пластичні лінії, геометризація простору, до якої вдається Гавриленко, і білий контур ліворуч тіла героїні — це засвідчує те, що для нього стан села, від якого нібито йде героїня, теж набирає особливої ваги. Тут він уводить мотив села, яке, з одного боку, мовчить, а з іншого — дивиться їй у спину. І ще символічно, що згори він вводить мотив зорі».

«ХУДОЖНИК РОЗБИРАЄ ДОМІНУВАННЯ ФІГУРИ В ПЕЙЗАЖІ НА ЦІЛІ АБСТРАКТНІ СХЕМИ»

У цій гравюрі, так само як і в ілюстрації до «Перебенді», простежується єдність людини і пейзажу. Як стверджує Діана Клочко: «Природа у розквіті, й вагітність головної героїні ніби теж пов’язана з цим буянням природи. Вона стає при всьому цьому драматизмі виявом природних бурхливих великих сил».

ГРИГОРІЙ ГАВРИЛЕНКО «КАТЕРИНА». ІЛЮСТРАЦІЯ ДО «КОБЗАРЯ» Т. ШЕВЧЕНКА 1963 ЛІНОГРАВЮРА

За словами мистецтвознавиці, те, як вписати жіночий образ у цей краєвид, буде на багато літ однією з наскрізних ліній і живопису, і графіки художника. «Гавриленко буде робити безліч варіантів того, як жінка рухається в пейзажі, як вона домінує над ним. Тривалий час він не може знайти остаточного варіанта, тому ще й ще раз придумує, як це можна показати. Більше того, художник розбирає домінування фігури в пейзажі на цілі абстрактні схеми, щоби осягнути, яким чином це можна узагальнити тонально й навіть колористично», — зауважує Діана Клочко.

Зокрема, відкриттям стали ілюстрації Гавриленка до «Нового життя» Данте. Як зазначає Діана Клочко, митцеві вдалося знайти новий, світлий образ, у якому ми бачимо і сучасність — монументальну, лаконічну, стриману, і водночас цей образ може бути перекладений мовою високої ренесансної поезії.

БАГАТОПЛАНОВІСТЬ І ДИНАМІЧНІСТЬ ГРАВЮРИ

Ілюстрацію до вірша «Садок вишневий коло хати» мистецтвознавиця характеризує так: «Це ніби підсумок розвитку теми. Гравюра багатоступенева, багатопланова. У ній хати немовби рухаються: від тієї, яка на першому плані, біля якої сім’я вечеряє, аж до хат, що біля видноколу, під зіркою. Солов’я тут немає, але дівчата йдуть цією стежкою, яка чимось схожа на річку. І несподівано біля цієї стежки-річки художник показує крони дерев, які гнуться урізнобіч і немовби ділять це зображення на дві частини, тож ми бачимо драматичну розколотість цього села. Це цікаво, бо це ж ніби рай, усе має бути гармонійно та спокійно, тут має бути статичність, а натомість ми бачимо, що художник, навпаки, весь час динамізує простір».

Як підсумовує Діана Клочко: «Нібито в цілком формальних композиціях Гавриленко намагався перебрати візуальні та структурні елементи, елементи руху й мелодизму, вибравши натяки на пісенність цих фрагментів, до яких він робив ілюстрації: думи, Катерина, котра співає «Гриця», дівчата, котрі йдуть співаючи. Він і в пізніших роботах традиційно розгортав мелодичну ноту руху, горизонталей, вертикалей, точок, пустот... І Шевченкова поетика, і візуальна, і закладена в ритмах вірша, що її відчув Гавриленко, створюючи ці три роботи, мені здається, залишилася з ним практично на все життя».