«Ми «циганщину» ніколи не проповідували!»

Чверть століття для творчого колективу — це солідний вік. За цей час бувало по-всякому: успіх і невдачі, овації та фінансові проблеми. Та попри труднощі, театр не просто живе, а радує глядачів своїми пошуками, експериментами й різножанровими постановками.

Одна з останніх прем’єр — фантасмагорія «Циганські ночі» порушує питання про долю народу, який розкиданий по світах. Є багато міфів про циган. Один із них оповідає про те, що у циган є своя магія, яка передається століттями з покоління в покоління. Міф пов’язаний з картами «таро», кришталевими кулями, ворожками, а також з іншими стереотипами — про це і багато цікавого йдеться в постановці Ігоря Крикунова...

Сценічна історія «Циганські ночі» поєднала українську, іспанську, російську та циганську поезію. В основу постановки режисер поклав відому поему Ліни Костенко «Циганська муза», додавши у виставу також твори класиків: Гарсіа Лорки, Олександра Пушкіна, Олександра Блока та вірші циганської поетеси Папуші, які лунають у перекладі Григорія Латника. У цьому дійстві реальне і потойбічне тісно переплетені між собою...

Ми вирішили нагадати читачам «Дня» про історію народження театру «Романс», про перші вистави і про те, як Ігорю Миколайовичу вдається розширювати свою глядацьку аудиторію. До речі, з ініціативи Крикунова 2000 року в Києві вперше відбувся Міжнародний циганський фестиваль мистецтв «Амала» («Друзі») — свято циганської культури, яке знайомить з традиціями і самобутньою культурою цього талановитого народу, представники якого живуть у різних країнах світу. Треба зазначити, що коло друзів та шанувальників форуму і театру «Романс» розширюється. Хоча працювати артистам у будинку культури «Більшовик» не дуже просто. Приміщення взимку не опалюється, зал під час вистав прогрівають еклектичними приладами, публіка сидить у верхньому одязі, а митці «Романсу», незважаючи на холод, феєрично виступають на сцені в... шовкових сукнях і строях. Вони грають, співають і танцюють з таким драйвом, що розтоплюють глядацькі серця. І взагалі, цей циганський театр, мабуть, єдиний колектив, який здатен за п’ять хвилин змусити присутніх сміятися і плакати, а у фіналі аплодувати, не шкодуючи долонь...

— Наш колектив свої перші творчі кроки розпочинав із концертів, бо завжди нашим «коником» було і досі залишається вміння артистів класно грати на гітарі та скрипці, гарно співати й танцювати, — пригадує І. КРИКУНОВ. — Програми дуже подобалися публіці, але поступово нам стало тісно в пісенно-танцювальному форматі, бо у трупі є майстри з потужним драматичним талантом. Першою виставою стали «Цигани» за однойменною романтичною поемою Олександра Пушкіна...Коли я оглядаюся назад, то таке враження, що 25 років промайнули, немов одна мить! Навіть не віриться, що цьогоріч театр «Романс» відзначатиме вже свій 25-річний сезон...

Зараз ми маємо різноманітний репертуар: десять постановок — це музичні і драматичні вистави, комедії, мелодрами, фантазії та фантасмагорії, романтичні й народні сценічні історії та концертні програми. До речі, 23 лютого запросимо публіку разом відсвяткувати День народження нашого театру, і це буде святкова програма, де покажемо уривки з резонансних постановок, яскраві та ліричні концертні номери, лунатимуть шлягери і новинки з репертуару «Романсу».

НАСТУПНИЙ ПОКАЗ ВИСТАВИ «ЦИГАНСЬКІ НОЧІ» ВІДБУДЕТЬСЯ 16 ЛЮТОГО

Нині у трупі театру працюють 24 артисти. Всі вони суперпрфесіонали і майстри. До речі, якщо хтось із випускників театральних та музичних вишів хоче себе спробувати на сцені, то може прийти на прослуховування до нашого театру. Знаєте, до мене інколи приходять люди навіть із вулиці, і якщо добре покажуть свій талант, то їх запрошую до співпраці, але аматори і самородки — це чудово, та коли ти хочеш стати майстром, то потрібно все ж таки мати професійну базу, і я пропоную молоді обов’язково поступити до театрального інституту.

Ми «циганщину» ніколи не проповідували! Вважаю, що в недбалому ставленні до нашої культури свою негативну роль зіграла саме «циганщина», коли не роми, а перевдягнені «під циган» артисти виступають із бубном, скрипками та гітарами, виконуючи так званий ресторанний репертуар. Часто нециганський артист, коли втрачає свою популярність, то переходить на циганський матеріал, щоб через емоцію, темперамент, динаміку, які властиві ромській культурі, зацікавити публіку.

Творча спадщина нашого народу велика, а музика та пісні — це дорогоцінний скарб. Циганські пісні завжди щирі, а тому так подобаються слухачам. Про що наші композиції? Про радість і смуток, а ще про трагедії, які траплялися на шляху ромів, про те, що більшість циганських могил — не на кладовищі, а вздовж доріг... Ми співаємо про втрати, про знедоленість, а ще — про кохання, про різні кумедні житейські ситуації. Тому радість і печаль завжди йдуть поруч у наших піснях. Бо циганське життя завжди було важке. Розкинули табір, відпочили, погуляли, як в останній раз, бо невідомо, що завтра чекає на людей, які кочують по світу... До нашого народу віками ставилися, як до ізгоїв. Наприклад, я особисто не застав кочовища, а дід і батько кочували. Коли наша родина осіла, то не втратила свого коріння й любові до свого народу. Саме цей меседж я прагну пронести в постановках «Романсу». Я вважаю, що цигани мають докласти зусиль, щоб дати освіту своїм дітям. Бо тільки освічена людина може вивести на інший рівень свідомості, і ромам не треба боятися того, що ми розчинимося, асимілюємося. Циган ніколи не втратить циганського, бо це закладено на генному рівні і кров своє візьме.

Маю мрію відродити студію «Амалята» для дітей та юнацтва віком від 8 до 18 років, яка існувала при театрі «Романс». І хоч зараз непрості часи й чиновники кажуть, що немає коштів, але ми повинні вирощувати наступну зміну митців...

До речі, нині мистецьку династію Ігоря та Людмили Крикунових продовжує їхня донька Жанна — самобутня актриса та співачка з оксамитовим голосом. За словами Ігоря Миколайовича, є творча іскорка й в онучці, але поки нехай дитина росте, а потім сама обере свій шлях, сценічний чи інший...