«Ми завинили перед нашими класиками...»

Нинішній сезон для Театру на Подолі є дуже насиченим на події. Майже щомісяця відбуваються прем’єри, проводяться вечори, у найближчих планах — майстер-класи митців. Сам керманич театру теж радує своїх шанувальників новинками. Вже відбулися його три прем’єри: вестерн «Продавець дощу» Р. Неша, комедія «Шестеро характерників ненаписаної комедії» Л. Піранделло, а також остання постановка Віталія Юхимовича «Хіба ревуть воли, як ясла повні» за романом Панаса Мирного викликала великий резонанс в публіки і критиків. Режисер дуже креативно прочитав цей класичний твір (інсценізація і тексти пісень написані відомим театральним критиком Віталієм Жежерою, який ще виступив і як актор у ролі діда Уласа). Дійство перенесено у сучасні часи. Люди, які позбавлені волі, ставлять виставу, а на генеральну репетицію запросили нас — глядачів. Вистава підіймає непрості психологічні питання — чому крадіями і вбивцями інколи стають чесні і сміливі люди? Як жити, коли від тебе відвертаються оточуючі? Що спонукає людину йти на злочин? Головний герой — Чіпка (Роман Халаїмов) проживає на сцені історію бурхливого і трагічного життя під акомпанемент... рок-бенду. Актори грають і співають дуже драйвово, захоплюючи своєю потужною енергетикою всіх глядачів.

— Це ще не завершена версія і вистава щоразу відшліфовується. Ідея поставити твір Панаса Мирного народилася у 2012 році і я замовив зробити сценічну версію В. Жежері, — каже В. МАЛАХОВ. — У той час побачив одну з серій «Бригади» і подумав, що є краща література, яка розповідає про страшні речі, коли хороший хлопець стає злодієм і вбивцею... Взагалі тема пошуку правди дуже важлива і сучасна. Шкода, що література XIX — початку XX ст. у нас недооцінена. Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні» Панаса Мирного підіймає актуальні і для нинішньої молоді питання. Нагадаю, цей твір уперше був виданий у Австрії, а не в Україні! Хоча творчість П. Мирного можна поставити в один ряд з творами Ліона Фейхтвангера, Еміля Золя... Знаєте, у 2016 р., коли народжувалась постановка «Сойчине крило» за ліричною драмою І. Франка, я був вражений цим твором. Вважаю, що ми завинили перед нашими класиками і рідко звертаємося до їхньої потрясаючої спадщини, а тому слід переглянути репертуарну концепцію театру, яка повинна стати основою афіші.

«УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР ЗАВЖДИ БУВ МУЗИЧНО-ДРАМАТИЧНИМ»

— Ваші вистави відрізняються тим, що вони завжди мають потужну музичну складову, а артисти — універсальні, грають на різних музичних інструментах, добре співають, а зараз вже маєте власний театральний рок-бенд!

— Артисти навіть жартують, що тепер можуть підробляти на весіллях і вечірках... Український театр завжди був музично-драматичним! Але це відмінне від оперети і мюзиклу, а ближче до брехтівського театру і естради, коли пісні, зонги, композиції не є сюжетними, але мають перегукуватись із темою вистави. Мюзикл — суто американський жанр і у нас не часто йде. Бо наші глядачі хочуть, аби у дійстві був і сміх, і сльози, і пісня, і танець... Українські актори були і є дуже обдарованими у музикальному плані, і це характерні риси саме українського театру.

— 23 лютого запросите ще на одну свою прем’єру — рок-мюзиклу «GOT TO BE FREE, або Маєш бути вільним», який підіймає болючу тему — Майдан...

— Це буде пісенна вистава, а не мюзикл у тій чистій формі, як його представляють американці. Автор твору — Володимир Лавренчук, який також написав тексти до пісень і музику. Постановку можна назвати нашими творчими пошуками.  Це переосмислення нещодавніх подій, які вже стали  сторінкою історії нашої країни. «GOT TO BE FREE» — це альманах-рефлексія, який складається з новел, що розповідають про події Майдану, а ще про те, як Майдан зробив із натовпу суспільство, поєднав різних людей... це й порив до свободи, розповідь про боротьбу за гідність, протидію, війну, мрії про націю майбутнього та кохання... Наша прем’єра стане присвятою Героям Небесної Сотні... До речі, у вересні 2018 р. ми показували свою роботу у рамках наймасштабнішого фестивалю української культури Bloor West Village Toronto Ukrainian Festival.

НАСТУПНИЙ ПОКАЗ ВИСТАВИ « ХІБА РЕВУТЬ ВОЛИ, ЯК ЯСЛА ПОВНІ» ВІДБУДЕТЬСЯ  5 ЛЮТОГО. НА ФОТО: (ЗЛІВА НА ПРАВО) СТАНІСЛАВ МЕЛЬНИК (ПИСАР) І РОМАН ХАЛАЇМОВ (ЧІПКА ) / ФОТО НАДАНО ТЕАТРОМ

— У вас змінився сайт театру, а Камерна сцена стала називатися «Зала Ігоря Славинського» ( провідний актор і режисер Театру на Подолі помер 7 серпня 2018 р.)...

— Ідея назвати наш камерний майданчик «Залою Славинського» була моєю, а колектив її підтримав. Завдяки Ігорю у нас з’явилася чимало вистав, які прикрашають репертуар. Він любив працювати саме на малій сцені. 29 лютого покажемо іронічну притчу «Зелений народ», над якою він почав працювати, але смерть поламала всі плани... та Сергій Сипливий і Аліна Тунік продовжили справу Славинського і цю виставу ми присвятимо пам’яті Ігоря...

«РЕПЕРТУАР З «ГЕОГРАФІЧНОЮ ПРИВ’ЯЗКОЮ»

— 1 лютого буде для публіки ще одна новинка — комедія «За двома зайцями», яку можна назвати «класика очима молоді»?

— Постановку здійснив молодий режисер Ігор Матіїв ( у 2018 р. у Театрі на Подолі він сценічно прочитав п’єсу Карела Чапека «Мати». — Т.П.).  Автор нової версії «За двома зайцями» Оксана Прибіш, яка використала у п’єсі мотиви комедії Старицького і творів Нечуя-Левицького. Події перенесено в наше сьогодення. Ролі Голохвастова (по черзі) гратимуть Іван Завгородній і Юрій Феліпенко, а в образі колоритної Проні Прокопівни публіка побачить Катерину Вайвалу і Катерину Рубашкіну. Знаєте, коли я представляв свою програму на конкурсі на посаду директора-художнього-керівника Театру на Подолі, то сказав, що одним із творчих векторів нашого репертуару стане географічна прив’язках деяких наших вистав. Нагадаю, у минулому році в афіші з’явилась «Віра, Надія, Любов («Яма»)» за повістю О.Купріна (постановка В. Козьменка— Делінде) — тому, що це київський матеріал... Зовсім недалеко від нашої будівлі (на перетині Андріївського узвозу і вул. Володимирської) стоїть пам’ятник легендарним героям «За двома зайцями» — Проні Прокопівні і Свириду Голохвастову (у бронзовій композиції  увічнили чудових акторів Маргариту Криніцину і Олега Борисова ), який уже 20 років є окрасою Подолу і гріх було не зробити нам цю виставу. Режисер Макс Голенко має приступити до репетицій «Зойчина квартира» за п’єсою М. Булгакова. Бо як нам без цього письменника, який жив і творив у домі №13 (нині там його Літературно-меморіальний музей).

— То може вже прийшов час відродити Міжнародний фестиваль мистецтв ім. М.Булгакова, який ви разом із актором Анатолієм Хостікоєвим заснували ще на початку 2000-х?

— Ми провели сім Булгаківських форумів. Останній відбувся восени 2008 року... По великому секрету скажу, що є така ідея, аби фестиваль відродився. Ми ведемо перемовини з одним із колективів Нью-Йорка і самі маємо чотири вистави, поставлені за творами Михайла Опанасовича — от вам і міні-фест. Якщо все буде добре, то у травні, до дня народження класика, щось проведем, а далі вже як «карта ляже»...

«МИ ПРИНЦИПОВО ГРАЄМО УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ»

— 19 і 20 лютого в Театрі на Подолі готується ще одна прем’єра — мелодрама  « DreamWorks», яку ставить молодий режисер Давид Петросян, який працює у Національному театрі ім. І. Франка, а його останні камерні постановки — «Земля», «Війна» і «Буна» отримали схвальні відгуки критиків і театралів. Що це за твір, хто гратиме у виставі?

— «DreamWorks» ми покажемо на «Новій сцені». Петросян є не тільки режисером, а й художником і автором музичного оформлення вистави. За жанром це — мелодрама. На мою думку Давид зробив виточену, естетську, психологічну роботу. Добре, що у нас є можливість представляти творчі пошуки цікавих режисерів і як кажуть «молодим — у нас дорога!». Давид для дебюту на нашій сцені обрав п’єсу Івана Вирипаєва (український переклад зробив П. Ар’є). У головних ролях — В’ячеслав Довженко, Володимир Кузнєцов, Дарія Єгоркіна, Олеся Власова, Світлана Косолапова, Алла Сергійко, Сергій Бойко, Максим Максимюк... До речі, ми домовились з Петросяном, що наступну виставу він зробить вже за українським твором.

— Зараз нові постановки ставляться українською мовою?

— Так, це наша громадянська позиція, бо коли анексований Крим, п’ять років триває війна на сході, розв’язана так званим старшим братом і сусідом, ми принципово граємо українською мовою, навіть вистави за Булгаковим переклали, і поступово весь репертуар буде українським.

— Коли ви відкривали «Нову сцену», то зізналися, що маєте мрію зробити літній майданчик на свіжому повітрі бо останні роки травень у Києві спекотний, як середина липня — серпня.

— Обов’язково зробимо, якщо вистачить сил і знайдемо гроші. А поки найближчі плани — проведення майстер-класів, на які запрошуватимемо видатних особистостей, проведемо творчі вечори. Вже дали згоду виступити кінорежисер  Роман Балаян і письменник Андрій Курков. Є ідея спільна з продюсерами, аби приїжджали знані майстри екрану і театру, режисери і актори, письменники і драматурги, сценографи і художники з Європи. Ми дамо можливість і молодим митцям розказати про свої експерименти. Ми хочемо такі зустрічі робити у фойє, аби спілкування відбувалось неформально за чашкою кави чи чаю. Як бачити планів маємо багато і я знаю точно, що нудно нікому не буде!