На дні історії
У Молодому театрі — «Звірі та діти захопили вулиці»
Завдяки зусиллям Британської Ради на сцені київського Молодого театру відбулися гастролі лондонської театральної компанії «1927». Було показано знамениту виставу «Звірі та діти захопили вулиці», а Україна стала 50 країною, куди театр, який засновано вісім років тому письменницею, акторкою, режисером С’юзан Андрейд та аніматором Полом Берріттом, привіз сповнену чорного гумору та світлого смутку сценічну фантасмагорію на тему принижених та знедолених.
Вистава ця, стиль якої завдяки обдарованості та креативності її авторів критики вже встигли порівняти з творчістю Девіда Лінча та Тіма Бартона, може слугувати зразком прекрасного поєднання соціальної злободенності та творчої винахідливості (що їх так часто бракує нашим режисерам). Три актриси, які ховають свої обличчя під масками з білого гриму, трохи менше як за півтора години встигають розповісти зворушливу історію про мешканців міського «дна». Завдяки анімації, що проектується на білі бутафорські стіни (по них повзають величезні таргани), постановники створюють атмосферу Болотного дому і всього люмпенського кварталу, мешканці якого уже не сподіваються на кращу долю («хто у болоті народився, той у болоті і помре» — виносять самі собі і своїм сусідам вирок героїні). Виконані на фортепіано прості мелодії, під які актриси співають про жахливе життя знедоленої міської бідноти, примушують згадати про театр-кабаре та Бертольда Брехта, з його зонгами, відчуженням й уїдливою соціальної критикою несправедливого світу.
Сама історія про життя соціального дна будується навколо особи прекрасної Агнес Івз, яка разом із маленькою донькою (актриса спілкується з анімаційним персонажем), немов фея, раптом з’являється у забутих Богом і людьми міських нетрях. Івз переконана, що її добре серце, а також вміння за допомогою сухих макаронів та клею ПВА робити колажі, відвернуть дітлахів від близького до криміналу вуличного життя. Однак її віра у перемогу добра над злом обертається відчаєм, коли маленька донька разом із сотнями інших дітей несподівано зникає... Зомбованих за допомогою фармацевтичних «мармеладок» дітей, які вкрали і вбили кота мера, таємно вночі вивозять до режимного закладу.
Нашу ж віру у присутність добра на цій знедоленій планеті рятує Наглядач, витративши усі накопиченні за багато років гроші, призначені для того, щоб вирватися з Болота, герой знаходить дівчинку і повертає її матері. Самотній чоловік, якому немає навіть з ким піти до кінотеатру, так і залишається нікому непотрібним, приреченим мешканцем Болота, оскільки прекрасна Агнес, з якою він міг би поєднати свою долю, разом із донькою залишає жахливий квартал. Хоча глядачам пропонують голосувати за «реалістичний» чи «ідеалістичний» фінал, театр обирає непривабливу правду життя. Між тим, незважаючи на усі драматичні колізії та сумний неказковий фінал, відчуття безвихідності не стає основним настроєм «Звірів та дітей...»
По-перше, глядачів зворушує і дає надію — жертовність Наглядача (світ цей і тримається на жертві одних заради інших). По-друге, втішає сам факт естетичного перетворення жахливої соціальної реальності в прекрасну художню реальність! І ось ця здатність британських постановників та акторів говорити про непривабливе і жахливе без «чорнухи», вміння знаходити для передачі темних сторін людської природи світлі фарби, мала б послужити добрим уроком для усіх прихильників та творців так званої нової драми. Останні, вибравши шлях найменшого опору, зазвичай не схильні обтяжувати себе пошуком художніх засобів для передачі нехудожніх проявів життя. Їхній неонатуралізм, який шокує культурну публіку російською нецензурщиною, що давно стала нормою на московській сцені, сильно програє перед сюрреалізмом тих митців, які бачать своє завдання не просто і буквальному відображенні реальності, а у її громадянському осмисленні і художньому перетворені.
Якщо ж повернутися до соціально-політичного пафосу «Звірів та дітей...», то симптоматичним видається сам факт появи вистави у Києві саме нинішньої осені, коли євроінтеграційні настрої України проявили старі проблеми та конфлікти. Злиденний Болотний дім, що примостився на Хибній вулиці, розташований на Сході процвітаючого міста, у якому холодильники переповнено «маслом та медом». Самі ж нетрі для соціально успішних, багатих мешканців є занозою у тілі їхнього мегаполісу, так що його влада починає морити дітей люмпенів за допомогою хімікатів...
Лондонська театральна компанія «1927», яка за кілька років своєї діяльності примусила критиків говорити про себе як про один із найперспективніших англійських театральних колективів, сама того не сподіваючись, розповіла нам страшну правду не лише про мешканців окремого міста, але й усієї країни, що опинилася на дні історії.
P.S. 5 та 6 жовтня Молодий театр запросить глядачів на прем’єру вистави «Бери, люби, тікай!», яку створено за підтримки Британської Ради. Постановка — Керолайн Стейнбейс (Великобританія), сценографія та костюми — Юлія Заулична, музика — Дмитро Солодкий. Ролі виконують: Тетяна Ігнашкіна, Себастьян Антон, Дар’я Баріхашвілі, Анна Бащева, Марк Дробот, Анастасія Євтушенко, Ігор Портянко та Валерія Ходос.
