Наша зброя – слово!

У Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого відбулася презентація двох книжок, виданих у львівському видавництві «Літопис» — «Історія Театру» Оскара Г. Брокетта і Франкліна Г. Гілді та «Історія українського театру в Галичині» Степана Чарнецького.

Студентам і педагогам першого театрального вузу країни книжки представили Богдан Козак, провідний актор Театру ім. М. Заньковецької, декан факультету культури і мистецтв Львівського національного університету ім. І. Франка, та директор видавництва «Літопис» Михайло Комарницький.

На запитання, чому ми видаємо некомерційні книжки по культурі, зокрема по історії театру, — «Бо слово — то наша головна зброя», — відповідає М. Комарницький. Представляючи усім, хто цікавиться історією світової культури і прагне до енциклопедичних знань, солідне видання, яким є «Історія Театру», видавець пояснює: «Цю книжку називають театральною «Біблією». Тому що це є найповніший на сьогоднішній день стислий огляд історії світового театру від його джерел до 2007 року. Ми переклали на українську і видали її останнє, десяте видання. До того вона була видана десятками мов. До речі, професор Г. Гілді, один із авторів цього фундаментального дослідження, буде наприкінці жовтня в Україні — в Києві і Львові».

Друга книжка стосується минулого нашої вітчизняної культури. Про «Історію українського театру в Галичині» Степана Чарнецького, як, власне, і про самого автора, докладно розповідав Богдан Козак. Це наукове дослідження, у якому зібрано роботи відомого галицького поета, рецензента, есеїста, режисера Степана Чарнецького, який, між іншим, керував театром «Руська бесіда» (монографію приурочили до 150-річчя від часу заснування першого професійного театру в Галичині та 70-річчя від дня смерті автора). Окрім, власне, статей, рецензій, у книжці поміщено понад сто світлин, найдавнішим з яких виповнилося 140 років.

Під час презентації цієї книжки можна було почути цікаві подробиці, зокрема про долю українського гімну «Ще не вмерла Україна», який чи не вперше прозвучав зі сцени «Руської бесіди», де, окрім інших, працював і легендарний Лесь Курбас. Від самого початку цей театр був інтернаціональним, на його кін виходили також актори Польського та Єврейського театрів, у його мандрівній трупі були і виконавці з Великої України. Нагадаємо, Україна, яка у ті часи була поділена між Австрійською та Російською імперіями, між Польщею та Румунією, у своїх духовних витоках, у своїй культурі завжди була єдиною. А Галичина, якою кремлівські гебельси нині лякають дітей, — інтернаціональним перехрестям різних культур.