Несподіваний, парадоксальний, свій і... без бронзи

Дехто здивується такій «помпі», але одразу поясню: один із найповажніших за віком, єдиний в Україні спеціалізований науково-популярний журнал «Музика» цілковито присвятив випуск (уперше після 1927 року!) Миколі Віталійовичу Лисенкові — знаковій постаті для історії розвитку національного музичного мистецтва.

Нагадаємо, минулий рік весь музичний світ відзначав 170-річчя від дня народження (22 березня) і 100-річчя з дня смерті (6 листопада) класика. Було проведено ряд ювілейних заходів — наукових конференцій, покладання квітів до пам’ятників, урочистих засідань громадськості тощо. Але... виникло й безліч запитань: а що ми знаємо про Миколу Лисенка, окрім загальновідомих фактів біографії та назв творів, котрі, ніде правди діти, звучать не так уже й часто? Що насправді визначає заяложена фраза «основоположник української професійної композиторської школи»? Яке місце належить митцю в історії світової культури? У чому виявляються нині паростки Лисенкових починань? Чому так шанували його сучасники, а представники теперішнього покоління здебільшого сприймають як «мармурову фігуру»? Як зараз ставляться до цього імені митці? Чи все ми робимо задля збереження пам’яті нашого корифея?..

Збираючи різні думки й погляди, однозначних відповідей ми не знайшли! Проте усвідомили: їх і не може бути, бо в кожного — свій Лисенко, часом несподіваний, не схожий на інших, парадоксальний, але від того не менш величний і цікавий.

На сторінках видання Микола Лисенко подається в неочікуваних для багатьох ракурсах: зі спогадів сучасників (Вадима Щербаківського, Івана Козловського, Прісі Коломійченко, Петра Рознатовського, Федора Дроб’язка, Федора Коновалюка, Леоніда Жебуньова, Максима Рильського), в сприйнятті знаних музикознавців (Мстислава Юрченка, Любові Кияновської, Анатолія Калениченка), відомих діячів мистецтва (режисера Олега Бійми, композитора, піаніста і музикознавця Олександра Козаренка, диригента Миколи Лисенка-молодшого, композитора Олександра Щетинського). Про ювілейні Лисенківські заходи та їхні уроки розмірковують: Леся Олійник, Володимир Єсипок разом із Юлією Пальцевич, Наталія Лисенко (праонука композитора), Аделіна Єфименко, Маріанна Копиця, Ірина Тихонова. Звісно, не обійшлося без історії Лисенкового архіву (і скарбів-раритетів) і про створення музею (Роксана Скорульська, Олена Таранченко, Марина Чуєва).

Із мозаїки спогадів, думок, фактів, аналітичних висновків вимальовується портрет митця, позбавлений офіціозних штампів і нав’язливих кліше. Як сказав на презентації Анатолій Калениченко, «в журналі з класика збито бронзу». Перед нами постає практично досі незнаний Микола Лисенко — що найголовніше, насамперед, як людина та геніальний митець, а не хрестоматійне зображення.

Номер, без перебільшення, унікальний (він готувався три роки)! Це — спільний проект редакції журналу та Музею Миколи Лисенка. Переважна більшість документально-історичних матеріалів публікується в Україні вперше. Випуск є важливою акцією в низці заходів зі святкування 90-річчя журналу, що триватимуть упродовж року.

Фото наданo Музеєм Миколи Лисенка