Неювілейний погляд

Н а жаль, цей балет на музику Дмитра Шостаковича (хореографія та постановка Віктора Литвинова, сценографія — Марії Левитської) надто рідко з’являється на афіші київського театру, незважаючи на величезний успіх у публіки, як нашої, так і закордонної. Навіть оголошений ЮНЕСКО «Рік Шостаковича» не спонукав керівництво театру різноманітнити репертуар спектаклями на музику великого ювіляра. По суті, Національна опера України, маючи у своєму активі дві чудові вистави, забула про «круглу дату» (крім «Панночки і хулігана» в афіші театру є легендарна «Катерина Ізмайлова» — київський варіант опери сам автор називав «найкращою постановкою»)...

Нагадаємо, прем’єра балету «Панночка і хуліган» відбулася 1998 р. Творче переусвідомлений сюжет (лібрето В. Литвинова і Ю. Станішевського) й сучасне трактування образів першої постановки В. Литвинова 1986 року в Київському дитячому музичному театрі дали абсолютно новий спектакль, який преса одразу назвала «зухвалим вчинком балетмейстера». Спочатку його сварили за модернізм, за еклектику, за руйнування духовності, за запозичення, а 1999 року постановка «Панночки і хулігана» була удостоєна вищої театральної премії — «Київська пектораль» в номінації «За найкраще хореографічне рішення року».

Минають роки, а глядач як і раніше співпереживає й аплодує цій виставі. Адже зірки запалюються тільки для тих, хто здатен або набуває здатності й необхідності їх бачити. А сліпих у сучасному мегаполісі не перерахувати, й агресивні орди дедалі зростають... Хуліган (Костянтин Пожарницький) кинувся на захист джерела світла, що відкрилося йому, й загинув. Танцюрист хореографічно точно й по-акторському тонко зіграв роль Юнака: з вуличного хулігана його герой перетворюється на людину, здатну бачити зірки. Непростий і болючий перехід з одного світу в інший зображений шляхом контрастних змін у пластиці — від розбещено-хижої до ліричної й навіть класичної в сценах адажіо. Навіть у сценах бою з колишніми «друзями» за своє нове життя, за зневажене кохання, жести Юнака, при природній у цій ситуації жорстокості, набувають рис благородства.

Талановитий характерний танцівник Володимир Чуприн — «Авторитет» — дуже образно, яскраво передає образ свого героя. Завдяки високій технічності й незвичайній пластичності, Чупрін наче спеціально створений для цієї партії, насиченої складними стрибками, фігурами й ритмами сучасного танцю. Зі смаком вибрана міра гротеску дозволяє Володимиру миттєво перетворювати свій персонаж з тиражованого, майже анекдотичного кримінального авторитету, на безпощадного й безпринципного вбивцю.

Балетний критик Ігор Диченко дуже точно визначив поєдинок колишнього хулігана й авторитета- мокрушника в литвиновській постановці: «Дійсно, в такому танці можна загинути по-справжньому». У сценах насильства й бою балетмейстер довів до досконалості здатність людського тіла — тіла танцівника — до узагальнення. Ні дещиці натуралізму. Чистий танець, але який страшний! Драматургія геніальної музики Шостаковича сама вимагає психологічного й емоційного укрупнення дії балету, а неминучість трагічного фіналу визначена сьогоднішніми реаліями, серед яких одна з найнебезпечніших — байдужість до чужої біди.

Трактування образу Панночки (Сінобу Такіта) не таке однозначне, як у початковому варіанті (в новелі Володимира Маяковського це тендітна панночка, невагоме створіння). Нині героїня сучасна, вона вміє постояти за себе, дати відсіч знахабнілим злочинцям, поки їхня маса не стає критичною. Але вона не «своя» в їхньому середовищі, а з тих альтруїстів-одинаків, які наївно вважають, що «краса врятує світ». Вчителька танців, що намагається, небезрезультатно, вчити добра й світа «важких» підлітків — дуже тонко продуманий образ непевної надії на краще. Литвинов виводить на поле «бою» сильну й світлу істоту, яка хоч у когось заронить першу іскру світла, а для когось запалить зірки, хай навіть за це доведеться віддати життя. Сінобу Такіта володіє й тендітністю, й силою своєї героїні, їй притаманні її легкість, летючість і поривчастість. Талановита й досвідчена балерина, вона без зусиль виконує всі вимоги балетмейстера, складна технічно й ритмічно партія в її виконанні виглядає чудово зіграною драматичною роллю.

За контрастом з Дівчиною (Сінобу Такіта), образ жінки у виконанні Оксани Гуляєвої символізує сумнівну чарівність «дна». Гнучка і яскрава, балерина продемонструвала гранично почуттєву, майже тваринну пластику, здатну будити лише інстинкти.

Одні й ті самі виконавці в масових сценах грають представників обох світів — учнів у танцкласі й завсідників бандитської «малини», різко міняючи звички й пластику. Безумовне достоїнство постановки масових сцен у тому, що кожний персонаж наділений своїм характером, завдяки чому всі учасники вистави — солісти. Особливо яскраво поставлена сцена двох офіціантів у ресторані у чудовому виконанні С. Тихого і Ю. Романенка, з властивим їм і балетмейстеру гумором. Пушкіна, Межак, Морозенко, Зарецька, Мікляєва, Боярко, Павлусь, Тарасова, Лифенцева з калейдоскопічною швидкістю перетворювалися то на метких вуличних дівчат, то на манірних манекенниць, то на старанних учениць. А танцівники Клименко, Пастернак, Токар, Буличов, Одинцов і Яструб переконливо трансформувалися з бандитів і наркоманів в представників ресторанної еліти, з посіпак кримінального авторитета — в натхненних молодих людей. У фінальній сцені в правий бік лаштунків вервечкою проходять повз вмираючого Юнака й Дівчину, яка благає про допомогу, байдужі обличчя, а за хвилинку з лівого боку з’являються вже зовсім інші люди, для яких запалюються нові зірки...

Якщо ви ще не бачили «Панночки і хулігана», то 2 лютого можете подивитися цей балет, який не залишить вас байдужими.