Нова магія балету

Президент Міжнародної Танцювальної Ради (CID) грек Алкіс Рафтіс нещодавно зазначив, що люди звикли дивитися танець або танцювати самостійно, але рідко думають про нього. День танцю у всьому світі домовилися відзначати в день народження француза Жана Жоржа Новера (1727—1810 рр.), визнаного батьком сучасного балету.

Балет як історія, яку розповідають за допомогою танцю, існує дуже давно. Проте сучасні французькі постановники (так само як і американські, німецькі або шведські) думають про це мистецтво зовсім інакше. Скажімо, у Ліоні, другому після Парижа місті Франції, регулярно проходять Бієнале танцю (остання відбулася у вересні 2014 року). Нинішній керівник фестивалю Домінік Ерв’є головним їх принципом вважає різноманітність:»Ми починаємо з хіп-хопа, услід йдуть циркові артисти, вони роблять надзвичайні візуальні вистави — так звану нову магію, — говорить вона. — Далі — театральні постановки і пластичні вистави. Я хочу показати силу сучасного танцю — те, як він затягує у свої сіті дедалі більше артистів із суміжних мистецтв.

 Ми віддаляємося від священного храму танцю, де схилялися лише перед класикою, де концептуальний танець зневажає хіп-хоп, а американці не хочуть знати про французів. Завдяки Інтернету і глобалізації, всі ці напрями зближуються і вступають у діалог. Протистояння таборів і естетик більше немає, глядачі хочуть бачити різні вистави, відчувати полярні емоції».

Не можна сказати, щоб порівняно з цим, в Україні панував сум в різноманітності форм танцю. Молодь танцює хіп-хоп, організовує свята різних стилів сучасної хореографії. До речі, успішно пройшов масштабний конкурс народних колективів, присвячений 110-річчю П.Вірського. Існують у нас різні асоціації і союзи — сучасного і естрадного, спортивного, східного танцю, Українська танцювальна асоціація, яка належить «бальникам», Національний хореографічний Союз (в основному там «правит бал» народний танець). Але кожний з таких мега-гуртів живе окремо і рідко цікавиться тим, що відбувається у «сусідів». Критерії й оцінки тут теж розмиті.

Інколи із здивуванням дізнаєшся, що в пересічних гуртках самодіяльності виховані багаторазові «чемпіони світу». Де цей світ починається і де закінчується, хто міг привласнити цей титул, сказати важко. Ще важче уявити, щоб на одному святі поруч виступали виконавці східного танцю, брейк-данс, contemporary, актуального нині театру танцю.

Звичайно, у зв’язку з цим можна пригадати «Танцюють всі!» — українську адаптацію британського шоу «So You Think You Can Dance?» («Ти думаєш, що вмієш танцювати?») і два сезони популярного «Майданса». Але йдеться не про аматорів, нашвидкуруч навчених, і не про масову конкуренцію великих обласних центрів. Якраз такі «битви» і надають привід оцінювати танець з погляду містечкового патріотизму, тобто мистецтва, яке прирівнюється до «шумового оркестру» на велелюдній площі.

Танець може бути різним. І один його вид іншому не заважає. Це багато разів доводив художній керівник Київського модерн-балету Раду Поклітару, який бере для своїх вистав музику класиків: Баха, Вівальді, Чайковського, і як постановник створює цілком сучасне і актуальне видовище. Сьогодні Поклітару і його колектив у нашій країні не має конкурентів, а його неповторний стиль пояснюється своєрідним поглядом на оточуючу дійсність і не може бути дубльований. Але саме до цього часто-густо вдаються хореографи (особливо молоді), копіюючи балети оригінальних майстрів, які нині легко скачати в Інтернеті. І рухи схожі, і сценічні ситуації повторюються, але секонд-хенд неможливо видати за Haute couture.

До речі, артисти театру «Київ модерн-балет» в кінці квітня відвідають 17-й Міжнародний театральний фестиваль Адани, організований спільно Фондом Сабанчі і Міністерством культури і туризму Туреччини. 27 квітня кияни покажуть виставу «Кармен.TV» у «Performing Arts Center» Університету Сабанчі в Стамбулі.

Великий Новер насамперед піклувався про змістовність балету. Український балет сьогодні загальмовано у своєму розвитку, оскільки не може знайти ідентичні національній ідеї теми і сюжети. Здавалося, все перепробувано, всю класичну літературу балетних лібрето перегорнуто: Шевченко, Франко, Леся Українка, Коцюбинський, Кочерга. І додатково історичні особи і культурні герої, поетичні символи української літератури... І все-таки одна з головних тем, пріоритетних в національній культурі, ще чекає на гідне і оригінальне втілення в балеті. Це тема хліба, символу родючості і результату праці селянина. Про це мені подумалося на одному з міжнародних фестивалів танцю, куди наших балетних колективів поки не запрошують. Йдеться про роботу «Рис» тайванського ансамблю «Небесна брама» під керуванням відомого хореографа Лін Хвай Міна. Для азіатів рис — те ж саме, що для українців пшениця — символ достатку і життєвого благополуччя. Ось чому рис стає головним «героєм» вистави — танцівники перед постановкою два роки спостерігали за циклами вирощування рису, працювали на рисових полях разом з фермерами, і тому їх танець органічно відтворює все, що пов’язане з виснаженням, розоренням і воскресінням рисових полів. Це один із прикладів яскравого, образного підходу до втілення символів національної ідентичності, актуальної ідеї українських постановників.