Оркестр і хор Національної опери виконали «Реквієм» Моцарта

Надалі «Реквієм» збережеться в репертуарі театру й буде звучати в дні пам'ятних дат. У вступному слові міністр культури Євген Нищук згадав, як 2008 року він разом із солістами Національної опери брав участь у світовому турне, присвяченому актуалізації теми пам'яті про жертви Голодомору (тоді звучала «Панахида за померлими з голоду» Євгена Станковича): «Дуже важливо доносити знання про трагедію за допомогою культури, щоб люди через емоцію дізнавалися про той біль, який іншим довелося пережити».

«Реквієм» Моцарта, універсальна партитура, що давно вийшла за рамки свого прикладного значення, виявилася співзвучною українській трагедії. Цей шедевр, по суті своїй антітеатральний, в якому вся дія спрямована не назовні, а всередину, виявився надзвичайно затребуваним у публіки. Оркестр посадили на сцену, накривши яму, хор поставили біля білого задника, вся ця картинка була обрамлена лише чорними шторами. Такої самої аскези диригент Микола Дядюра домагався і від оркестрантів, хору та вокалістів (сопрано Лілії Гревцової, меццо-сопрано Дарії Князєвої, тенора Ігоря Борка та баса Сергія Ковніра), вони звучали спокійно й зосереджено. Особливо виграшними виявилися тихі й повільні фрагменти, далекі від показної ефектності. Наприклад, заключна частина Confutatis створила фізичне відчуття замерзання, застиглості, зупинки плину часу. Наступна за нею Lacrimosa завдяки цьому прозвучала надзвичайно зворушливо.

Про особливості підготовки партитури ми поговорили з диригентом Миколою Дядюра (на фото):

- Мені здається, що «Реквієм» Моцарта - це більш особисті переживання й дуже теплі індивідуальні відчуття порівняно з іншими реквіємами, чи то Верді чи то Берліоз. Мені хотілося якомога щиріше передати наш стан. Не узагальнений, не об'ємний, єднальнй, а саме індивідуальне переживання горя ... Крім того, є ще й професійний момент: щоб пристойно зіграти Моцарта, потрібні вміння, знання і серйозна робота. І цей виклик нас дуже надихав. Ми пішли від чисто оперного звучання, від драматургії вистав Верді та Чайковського. Щодо хору, звичайно, не можна не оцінити роботу хормейстера Богдана Пліша. Я кілька разів був у них у класі, репетиції відбувалися досить напружені, але докладний артикуляційний спів, який необхідний в Моцарта, хорові вдався.

Ще важливий момент: і до оркестру, і до хору останніми роками прийшло багато молоді. І підбираючи склад для виконання «Реквієму», я намагався задіяти якомога більше молодих людей. Вважаю, що для них це було надзвичайно корисно й цікаво.

Наступного разу «Реквієм» буде виконано в лютому, у День пам'яті Небесної сотні ...