Осип Маковей і Буковина

Народився Осип Степанович Маковей у місті Яворові, поблизу Львова, але майже 15 років життя віддав Буковині, стимулюючи культурний і освітній розвиток її народу. До Чернівців Маковей прибув 1895 року як уже відомий на той час поет, прозаїк, публіцист, щоб очолити українську буржуазно-народну газету "Буковина", засновану ще Ю. Федьковичем.

"Редактором "Буковини" став я 1895 р. не з потреби, лише з аматорства, бо я ще 1892 р. скінчив університет і для хліба міг бути учителем. На редактора "Буковини" не я просився. Тілько мене просили", - писав О. Маковей.

Попри те, що власником газети була інша особа, Осип Степанович фактично не мав можливості впливати на її політичний напрям, та все ж спромігся друкувати чимало матеріалів демократичного характеру. Тут було опубліковано чимало творів Тараса Шевченка, Івана Франка, Марка Вовчка, Юрія Федьковича та низку перекладів із слов'янських і західноєвропейських літератур.

Обіймаючи посаду редактора "Буковини", Осип Маковей був добре обізнаний із тогочасними реаліями суспільного життя на Буковині, які впливали на становлення літератури як соціокультурного явища, про це він писав так: "Німецька культура, яка здавна панує на Буковині, і політичне верховенство волохів надовго здержали там розвій руської інтелігенції... Серед тяжких для русинів обставин на Буковині Ольга Кобилянська могла дуже легко стати німецькою писателькою, а не руською..."

Ідучи за прикладом свого учителя Івана Яковича Франка, Осип Маковей-редактор турбувався про молодих письменників. Його сучасник Василь Сімович писав: "Доволі переглянути два річники дневника "Буковина" з 1896 і 1897 р., щоб переконатися, скільки нових письменників "однайшов" Маковей, скільки праці вкладав у редакцію їхніх творів, скільки вказівок давав він письменникам, що вперше пробували свого пера в "Буковині", скільки талантів відігрівав він із покритої пилом архівної теки "Буковини", де містилися твори молодих авторів, що даремно, не раз роками, чекали хоч би звістки про долю чи не першого виливу їхнього серця, чи не першого дарунку, їхньої фантазії..."

Перу Маковея належать і перші рецензії на твори Ольги Кобилянської, перший її літературний портрет, також Осип Степанович друкував на сторінках "Буковини" та "Літературно-наукового вісника" її твори. При його сприянні через буковинську пресу увійшов в українську літературу нині видатний майстер Марко Черемшина, який назвав себе у листі до О.Маковея "буковинським гуцулом". Саме 1896 року було надруковане перше оповідання Івана Семанюка "Керманич", підписане під псевдонімом Марко Черемшина, який відтоді так і лишився його літературним ім'ям.

Саме "редактор з-над синього Прута" підштовхнув учителя Івана Бажанського до літературної праці, й на період його редакторства припала творча активність молодого письменника. Завдяки йому дебютував Іван Синюк, автор чудових ліричних творів збірки "Образки з життя і природи", що ними захоплювався чеський дослідник Ф.Ржегорж. З легкої руки Маковея було розпочато публікацію творів адвоката Андрія Чайковського. А вже пізніше саме він характеризував молодого письменника так: "...Чайковський має те, чого бракує багатьом сучасним письменникам: хист спостерігача і зацікавлення до людей, яких бачить. Він має неоціненний дар - здоровий розум. Він - оповідач, себто людина, яка знає багато життєвих пригод і оповідає їх так, що загострює нашу увагу". Твори Тимофія Бордуляка також вийшли у світ завдяки Осипові Маковею, який спонукав молодого священика писати, незважаючи на його злиденне життя, яке часто губило талановитих письменників. Саме газета "Буковина" стала "літературною орбітою" для Василя Стефаника і дала підстави Лесі Українці зарахувати його до "буковинського тройзілля".

Осипа Маковея називали "ювеліром" творчості багатьох літературних імен, без яких сьогодні складно уявити українську літературу. Він як редактор, критик, педагог за короткий період редакторства в "Буковині" та співредакторства в "Літературно-науковому віснику" виплекав цілу плеяду талановитих українських письменників. За понад два з половиною роки (1895-1897 рр.), протягом яких Осип Маковей очолював "Буковину", та завдяки його досвідові й наполегливій праці газета за короткий час перетворилась із локального на всеукраїнський громадсько-художній орган і набула під його керівництвом широкого резонансу у слов'янському світі.

"Працював я при "Буковині" до грудня 1897 р. серед таких тяжких обставин, що иньший був би не витримав і три місяці, а не майже три роки, як я... При кінці 1897 р. настали такі обставини, що "Буковина" мала виходити лише три рази в тиждень. Відповідно до того мали зменшити і платню редакторові", - писав у приватному листі Маковей.

З ініціативи Івана Франка й Михайла Павлика саме наприкінці 1897 р. Осип Маковей був запрошений на посаду редактора новоствореного львівського часопису "Літературно-науковий вісник", де співпрацював із такими особистостями, як І.Франко, М.Павлик, В. Гнатюк, М. Грушевський. Цей крок відразу негативно оцінили на шпальтах "Буковини". Про що Маковей написав так: "Тілько я покинув "Буковину", зараз мені кілька разів заспівали "вічная память". Виходило дуже чудне спостереженє, що доки я був на Буковині, то ще був щось варт, а тілько перейшов за Прут, зараз пропав. Але се зовсім не спиняло моїх приятелів передруковувати без мого дозволу мої праці з "Літературно-наукового вісника", над котрими я не раз тижнями мусів працювати. Хто не вірить, нехай перегляне річники 1898р. і 1899р. "Буковини", аби переконався, що правду кажу. З "Буковини" я не пішов чужим богам служити. Тілько став редактором "Літературно-наукового вісника". За се ще й тепер назвав мене "фонограф" проф. Стоцького у "Буковині" лиликом, а й перед тим мої "приятелі" ще оцінювали мого поступку інакше. Але називати когось лиликом за працю для свого народу у своїх народних видавництвах, хоч би друкованих у Львові або в Києві, се справді льоґіка, гідна бувшого кацапа. Волю я бути таким лиликом, ніж маю бути лизуном-карієровичем, котрий тілько тих величає, що єму потрібні..."

Та незважаючи на такі розбіжності, восени 1899 року Маковей повернувся на Буковину. З кінця 1899 р. до осені 1910 р. Осип Степанович працював викладачем української мови та літератури в Чернівецькій учительській семінарії, вів практичні заняття з цих предметів на філософському факультеті Чернівецького університету, де 1901 року захистив дисертацію про творчість П.Куліша та отримав учений ступінь д-ра філософії. 1910-го, через напружені стосунки з деякими духовними провідниками українських кіл, яких письменник викривав у своїх сатиричних творах, Маковей назавжди залишає Чернівці.

Діяльність і творчість О.С. Маковея завжди були пронизані ідеєю прищепити національну свідомість українській інтелігенції. Він сподівався на її кращу долю, в статті "Замки на леді", що була опублікована 1922 р. в журналі "Промінь", писав: "Національне виховання, українська свідомість, защеплена в молодіжі і в народі, це таке добро, що його й знівечити не можна, й воно скорше чи пізніше виведе суспільність на власну широку дорогу".

1914 р. О. Маковей працював військовим перекладачем, начальником чернівецької поштової цензури, а після війни - директором Заліщицької гімназії. Та не полишав письменник і широкої літературної, наукової й громадської діяльності. У 1920-х рр. виходять збірки "Кроваве поле" (1921), "Прижмуреним оком" (1923). За безкомпромісний патріотизм під час українсько-польської війни та після неї Осип Маковей потрапив 1921 р. до Чортківської в'язниці, яка підірвала його здоров'я. Помер письменник 21 серпня 1925 р. - за два дні до свого 58-ліття...

Нині у Чернівцях на будинку по вулиці Б. Хмельницького, 36, де мешкав Осип Степанович, і на будинку колишньої вчительської семінарії (нині педагогічний коледж Чернівецького національного університету) встановлено меморіальні дошки та пам'ятник О. Маковею.