Отрок у печі,
Червневого полудня 1993-го троє шведів і киянин удерлись у під'їзд райкомівського панельного будинку у Прилуках. Оператор Уве став у позі Кобри-Сталлоне навпроти обумовлених дверей з Бетакамом замість базуки. Репортер Ларс Нільсен, мощоподібний багатодітний шотландець, котрий пройшов Сомалі й Біафру, тут трішки зніяковів і весь зануривсь у протирання товстих скелець окулярів. Мені довелося брати ініціативу на себе.
- Вам кого?.. - завовтузилися за дверима.
- Перепрошую, Шведи тут живуть? - удавано байдуже запитав я.
- А вам котрого?
- Котрий із Яблунівки. Котрий заступник районного представника Президента...
- А хто його запитує?..
- ЕС-ВІ-ТІ. Перший канал Шведського телебачення...
- Звідки нам така честь?..
- Річ у тім, що у Швеції готують до постановки кіносценарій про його прямого предка, який народився в Ризі 1697 року...
Нервово загримів дверний ланцюжок...
...Конволютом називається збірник різноманітних архівних матеріалів, зшитих у єдиний том-справу. Доля Свена Густавсона, у православному хрещенні - Дмитра, саме й помістилась на чотирьох сторінках посеред 200-аркушевого конволюта Прилуцької полкової канцелярії. Шлях від барабанщика Йончопінзького полку до управляючого маєтністю прилуцьких сотників Марковичів не мав у справі ні початку ні кінця: повитник, мабуть, зшивав за Катерини Другої аркуші після чергового свята Івана Бражника...
Свен-Дмитро загалом не сплив би із забуття, коли б не новий, вдатний до чвар сусіда Марковичів по маєтку, відставний майор-драгун із німецьким прізвищем. 1727 року йому, бачте, здалося, нібито сотників управляючий - саме той шведський підліток, який украв його вороного коня в червні 1709 року під час Полтавської баталії... Уже добряче українізованого шведа привели в полкову й допитали...
Так опинилась у мене під руками коротка, чітка і прониклива, як рядки із солдатського молитовника, сповідь Отрока, котрий не згорів у Печі Вогненній.
Пічне Дійство, за біблійним сюжетом із житія пророка Данила, було найпопулярнішою сценічною драмою у Східній Європі доби бароко. Зриме диво нечутливих до вогню вірних Єдиному Богові отроків, язики фальшивого полум'я, крики обпалених халдейських стражників - усе це надихало й Симеона Полоцького у Палацовому театрі, і Сергія Ейзенштейна в "Івані Грозному. Кожен глядач тієї жорстокої доби мав свій особистий багатий досвід спілкування з вогненною стихією. На цю стихію перетворювалися його сусіди і його будівлі в майже щорічних пожежах, у цю стихію з виттям і кашлем переходили просмолені єретики на майданах, ця стихія розривала на шматки каре, котрі виходили на баталію... Майже кожен глядач чоловічої статі носив у підкладці верхнього одягу написані замовляння від кулі, клинка й вогню. І, ясна річ, з радістю ототожнював себе з Данилом чи Азарією на підмостках...
Свен-барабанщик пройшов із батьком-капралом Померанію, Ліфляндію, Польщу, втратив батька в болотах біля Лісної, відморозив пальці під Олешнею, бачив капітуляцію Левенгаупта під Переволочною, подався етапами вкупі з іншими уламками Великої шведської імперії та якось уранці просто пішов до вітру й загубився в житах. Три тижні вогненної печі липневого сонця й українських степів. Хутір при селі Яблунівка полкової сотні, козачка-запорожиха, солом'яна вдова, чоловік якої зник із кошовим Гордієнком в Олешках, справедливо віддав перевагу ханові перед Петром. До трьох дітей запорожця за п'ять років додалося троє шведенят, а через десять років таємно повертається гордієнківський утікач...
Так, це була цілком класична мелодрама. Про таку кажуть - як у поганому кіно. Але можна було спробувати зробити й гарне... Розказана в коридорі "Київнаукфільму" досить відомому нині 36-річному кінокласику Олександрові Роднянському історія Свена привела в номер київського готелю "Дніпро" до власкора Шведського ТБ у Москві Малькольма Дікселіуса. Нащадок полковника Гамільтона, котрий вирізав 1709 року петрівський гарнізон в Олешні, Малькольм миттєво зробив стойку...
Місяців через два в його московському офісі на Кутузовському маленька огрядна пані сказала нам просто: "Ми це робитимемо..." Слова цієї пані були того року для шведського кіно й ТБ майже законом. Продюсер бергманівського "Фанні й Александра" Інгрід Дальберг щойно одержала тоді Гран-прі в Каннах за продюсування фільму Білле Августа "Добрі наміри". Фільм було присвячено історії родини Бергманів, фру Дальберг стала мало не членом родини Метра... Її предок Ерік Дальберг був ризьким генерал-губернатором у дитячі, в Ризі проведені, роки нашого героя, Свена з Яблунівки... Дальберг перший приймав Велике Посольство Петра за межами Росії і перший передбачив фатальні наслідки діяльності цього государя для Шведської імперії...
Рік минув у чаду таких збігів. Малькольм свого часу ввів у шведський обіг Окуджаву й Валентина Распутіна. Тепер на колишній дачі голови Держтелерадіо у Срібному Бору він із задоволенням розжовував для себе відмінність виборного козака від підпомічника й катувався неможливістю придумати свій аналог слів "війнонька" і "смертонька" ("Послухай, "маленька війна" - це я ще розумію, але "маленька смерть" - це, знаєш...")
Дискусія тривала на острівці Немдьо, у Стокгольмському архіпелазі, навпроти узбережжя з історичною назвою Рослаген -Берег Росів... Дивно було бачити обставини життя прилуцького хутора на трьох сотнях сторінок шведського комп'ютерного тексту... Дивно було виявити у Скансені солдатську садибу доби Карла XII з-під Йончопінга - нею міг заволодіти батько чи дядько Свена... ТБ придбало права на сценарій, справа йшла до запуску...
...Тієї пори й наскочив у Прилуки Ларс Нільсен по душу нащадків яблунівського Шведа. Добряче ми тоді посиділи у вітальні господаря, і стіл був незабутнім. Тільки дуже просив нас Швед-Заступникголови не рекламувати його йончопінзьке коріння. Невідомо, як це може зрозуміти районний електорат...
...Певна річ, не вистачило якогось мільйона. Бергман пішов із художнім керівником у Стокгольмську королівську оперу й забрав до себе директором фру Дальберг... Малькольм на тому ж своєму острові написав з Андрієм Константиновим "Бандитський Петербург", і книжка чудово продається...
А цього року, буквально вчора, моєму Маленькому Свену-Дмитру і справді виповнилося триста років. І я налив по вінця кришталеву чарку і цокнувся із дзеркалом. Адже хоч би якими документованими були життєписи маленьких людей минулого, м'ясо на їхні кістки однаково наліплюєш ЗІ СВОГО ПЛЕЧА.
12 жовтня, 1997
