Під сигнатурою Спаса
Духовне життя Чернігово-Сіверщини проходить під сигнатурою Спаса — така провідна ідея нової книги «Чернігово-Сіверська культурологічна регіоніка», що була представлена в Чернігові. Ідеться про збірку статей, автором якої є професор Володимир Личковах. Він наголосив на зв’язку видання з філософською спадщиною Сергія Кримського, який вважав, що духовне життя Києва проходить під сигнатурою, а отже, під домінантою Софії. В Україні саме він є родоначальником філософії етнокультури, української етнокультури, а представлене видання — не що інше, як спроба реалізації культурологічної регіоники. Співзвучний такий підхід й ідеям більш давнім, насамперед — Пантелеймона Куліша. Мабуть, саме тому нещодавня наукова конференція в Чернігівському національному університету ім. Т. Г. Шевченка, про яку писала газета «День», поєднала дві постаті: III Кулішеві читання було присвячено пам’яті Сергія Кримського. Тепер — нова спроба, але вже у форматі книги. В основі відома думка: без розбудови національної культури неможлива національна державність.
Складається вона, фактично, з чотирьох розділів. У першому («Під сигнатурою Спаса») Володимир Личковах, за його власними словами, намагався показати плинність і наступність традицій Чернігово-Сіверського краю від язичництва до християнської культури. І якщо початковий період проходив під сигнатурою міфологічного Сімаргла (тваринне зображення, знайдене на фрагменті Борисоглібського собору в Чернігові), то наступний — християнського Спаса (Спасо-Преображенський собор ХІ ст.). У будь-якому разі вони — частина нашої етнокультури. «Я не знаю, хто це такий», — ось типова відповідь, на підставі якої в Чернігові формувалося ставлення до зображення начебто Сімаргла. «Не на знанні, а на незнанні», — наголосив чернігівський філософ. Утім ситуація доволі типова й болюча для сучасної України. «Якої у нас тільки міфології не вивчають, а як доходимо до слов’янської — тиша», — констатував Володимир Личковах.
Не лише шлюби, але й культурні традиції складають на небесах. Власне, це і є змістом другого розділу, в якому зроблено спробу описати архетипи культури («Дивовижні музи Сіверського краю») через традиційну українську тріаду «дім — поле — храм». У третьому розділі читач ознайомиться з сучасними здобутками мистецтва Чернігово-Сіверщини. Його назва «Чернігівський Монпарнас: «трансаванградне коло«», вимагала пояснень, а саме: автор проаналізував досягнення митців, які пройшли через авангард, вийшли за нього й поєднали свою творчість з народним мистецтвом. Великою мірою таке явище в Чернігові утворилося навколо галереї сучасного мистецтва «Пласт-Арт».
Завершується книга зверненням до культурно-мистецьких проектів Чернігівщини — нині відомих усій Україні музеїв Героїв Крут, Пантелеймона Куліша, Батурина, а також до садиби в Дідівцях (Прилуцький район), пов’язаної з Миколою Костомаровим, родинного маєтку Розумовських у Лемешах поблизу Козельця, Любецького замку, впорядкування Валу в Чернігові...
«У світовій історії ми знайдемо мало прикладів історії регіону, яка була б так перекручена», — зазначив в обговоренні керівник Центру українських досліджень Інституту Європи РАН Віктор Мироненко. Відомий фахівець переконаний, що опора на нашу гордість, культурну спадщину — основна для майбутнього Сіверського краю. І не варто називати Чернігів провінцією, культурної провінції не існує. Яскравий приклад цього — нещодавнє святкування 1000-ліття Київської Софії. 975 років першої літописної згадки чернігівського Спаса — це гідна відповідь усім розумникам.
Презентація книги, що видана в рамках обласної програми, відбувалася в приміщенні давнього Чернігівського колегіуму — нині адміністративний будинок Національного історико-архітектурного заповідника «Чернігів стародавній». Як з’ясувалося, місце обрали не випадково. Організатори прагнули об’єднати чернігівських митців, науковців (кожен з яких сам собі працює), щоб зустрітися й обговорити спільні проблеми. Хтось таке має робити.
