Пішов у Вічність поет-мудрець, дипломат...

Знаний український письменник, поет, перекладач, громадський діяч, багаторічний автор «Дня» Роман Мар’янович  Лубківський помер у віці 74 років  у Львові.

Роман Мар’янович любив «День», а «День» любив його. «Скільки переговорено, а скільки не виговорено... Вічна пам’ять!» — написала у «Фейсбук», коли отримала сумну звістку головний редактор газети «День» Лариса Івшина. І як письменник, і як державний діяч та дипломат Роман Лубківський завжди залишався людиною глибоко небайдужою. У «Дні» вийшло кілька його знакових статей про українську культуру. Він був вірним читачем газети та книг із Бібліотеки «Дня», постійним відвідувачем наших заходів й зокрема Фотовиставки «Дня». В листопаді минулого року, вже будучи хворим, Роман Мар’янович відгукнувся на матеріал, присвячений майбутньому Спілки письменників (див. статтю «Про «зміст» і «форму» Спілки письменників» у №219 від 21-22 листопада 2014 року). Доля розпорядилася так, що ця невеличка замітка стала його останньою появою у «Дні»...

Роман Лубківський був наділений проникливим розумом й чистою душею. Ось пророчі думки, на які надихнула його Фотовиставка газета «День» — 2013: «Мені здається, що тут ми маємо щось більше, ніж споглядання певних пейзажів, облич чи побутових подробиць. Ми дійсно бачимо прикмети сучасного часу, який раніше десь ховався від того, хто знімав. Тішуся, що цього року представлені дуже гарні фотографії, дотепні, точні... Але зараз думаю про інше — про оптику загального характеру. Маю на увазі слова Лариси Івшиної про те, що, очевидно, зараз формується такий процес, який вимагає дуже багатьох зусиль, але ці кадри вже прочитуються в окремих подіях, окремих епізодах, окремих настроях — то трагічних, то веселих, то печальних, то розважливих... Змінюється наша країна, наше суспільство. На арену, якщо говорити образно, виходять різні лицедії, але на цю арену також виходить нова сила — молодість, вміння бачити себе в контексті світової проблематики, вміння захистити себе, свою національну, людську гідність...»

Р.М. Лубківський народився  на Тернопільщині 10 серпня 1941 року. Письменник був народним депутатом першого демократичного скликання Верховної Ради, також у 1990-х працював послом України у Чехії та Словаччині, у 2006 — 2007 рр. —  головою Національної премії ім. Т. Г. Шевченка,  держслужбовцем у Львівській обласній адміністрації.

Роман Лубківський — автор  численних поетичних збірок і прозових творів. Серед них «Серпневе яблуко», «Погляд вічності», «Балканський Христос», «Камінне жниво», «Зелене серце», «Сто і одна строфа». Він перекладав із польської твори Юліуша Словацького, з чеської — Йозефа-Вацлава Фріча, з білоруської — Яна Купали. Літературознавці виокремлюють у творчості Р.М. Лубківського Шевченківську тематику. Написав цикл, присвячений Кобзареві, «Погляд вічності» ( за це 1992 р. був удостоєний Національної премії імені Шевченка).

Президент України Петро Порошенко написав у своєму Twitter:

«Пішов у Вічність Роман Лубківський — поет, дипломат, лідер у колі інтелектуалів. Україна його пам’ятатиме»!

Про Романа Мар’яновича згадують його колеги, друзі, шанувальники таланту митця і людини з  високою громадянською позицією. 

Роман ЯЦІВ, проректор з наукової роботи Львівської національної академії мистецтв:

— Відхід у Вічність Романа Лубківського — непоправна втрата для української культури і державного життя в його різних проявах. Поет, перекладач, дослідник і палкий пропагандист яскравих національних феноменів у літературі, науці і мистецтві, організатор інтелектуального життя, державний і громадський діяч, він органічно перейняв на себе місію провідника духу від великих попередників — Маркіяна Шашкевича, Івана Франка, Василя Стефаника, Богдана Лепкого, Богдана-Ігоря Антонича, Святослава Гординського та ін. В ерудиції щодо творчих досвідів у світових культурах йому не було рівних! Лубківський однаково глибоко міг говорити про Павола Гвездослава і Рабіндраната Тагора, Вацлава Фріча і Юліуша Словацького, він легко долав дистанції між часами Данила Галицького і Михайла Грушевського, шукаючи відповідей на фундаментальні питання нашої української ідентичності у вимірі універсальних духовно-культурних цінностей.

Роман Мар’янович любив сучасність, але не терпів усереднених культурних запитів. Він був жорстким в оцінці численних прикладів недбальства або невігластва в практиці державного керівництва у сфері культури та освіти. Особливо йому боліло те, що взамін актуалізації великих досвідів української культури минулого в Україні частішають приклади денаціоналізованих розваг у формах різних масових фестивалів, в основі яких немає ні історичного коріння, ні духовності. Залишив по собі велику й різноманітну наукову та літературну спадщину, позначену щирою пристрастю і небуденним талантом. Близькі друзі й однодумці Романа Лубківського зобов’язані, на пошанування його світлої пам’яті, втілити  залишені ним плани і настанови на вдосконалення національного буття в сучасній Українській державі.

Іван ДРАЧ, поет, перекладач, кіносценарист, драматург, Герой України:

— Я завжди вважав Романа Лубківського своїм другом. Ми були знайомі років із 50! Знав його ще молоденьким тоненьким «солдатиком». Дуже прихильно ставився до  перших віршів Романа, бо сам був таким «солдатом» і знав, як багато вартує почути добре слово про свою творчість. Згодом ми стали «великими» і «грубими», опасистими дядьками, але це нічого не значило — адже ми лишилися у приязних стосунках.

Востаннє з Романом Лубківським ми бачилися на Форумі видавців у Львові. Як завжди, ми з ним то сперечалися, то мирилися... Сиділи поруч на обговоренні нових видань газети «День» й слухали промову Лариси Івшиної. Пам’ятаю, він дуже рвався виступити, але, на жаль, це не було передбачено програмою. То була наша остання зустріч... До цього також спілкувалися влітку, телефоном — коли помер наш спільний знайомий, видатний український художник, лауреат Шевченківської премії Євген Безніско.

Я знаю Романа Лубківського як прекрасного поета, блискучого перекладача. Якщо говорити, наприклад, про польську літературу, то те, чого не встиг перекласти Максим Рильський, а потім Дмитро Павличко, все те переклав Роман Лубківський. У нього вийшло дуже багато перекладів польської, чеської, словацької, сербської поезії. Він був прекрасним знавцем слов’янських літератур. Сьогодні саме передивлявся його книжку «Слов’янська ліра» (антологія перекладів поезій), яка вийшла ще 1983 року. Вже хоча б з огляду лише на неї можна зробити висновок про те, яка могутня постать нещодавно пішла від нас.

Роман Лубківський працював заввідділом, а потім заступником головного редактора журналу «Жовтень» (від 1990 р. — «Дзвін»). Ми тоді багато контактували — я надсилав йому свої вірші. Коли Україна здобула незалежність, він став послом у Чехословацькій, а потім у Чеській Республіці. Багато там зробив для пропаганди України та української культури, літератури, завжди займався лише конкретними справами. Потім працював начальником управління культури Львівської ОДА. Лубківський дуже багато знав, зокрема цікавився львівською та галицькою старовиною. До його думки всі прислухалися. Мав чудову колекцію мистецьких робіт. Доводилось бачити її в нього на дачі в Рокитному, що піді Львовом, де ми не раз зустрічалися.

Це був могутній чоловік, який завжди намагався зробити все від нього залежне. Останнім часом тяжко хворів... Мабуть, відбивалося на його душі й те не зовсім відповідне масштабові його особистості ставлення, якого він зазнавав. Незважаючи на все це, він завжди якомога частіше намагався виходити на люди.

Я дуже тужу за цим чоловіком, який зробив мені так багато добра. Тішуся, що у кращі часи Роман Лубківський називав мене своїм другом...

Петро КОЛОДІЙ, голова Львівської обласної ради:

— Для мене це — непоправна втрата. Вважаю Романа Лубківського не лише хорошою та позитивною людиною, а й своїм другом. Ми неодноразово зустрічалися з Романом Мар’яновичем у неформальній обстановці, кавували, говорили про сьогодення...

Ця людина мала багато чеснот. Не можу не згадати про надзвичайно важливу роль Романа Лубківського у поверненні в Україну  імен видатних українців — говорю, зокрема, про видання книжки, присвяченої видатному  художнику і мистецтвознавцю Святославу Гординському — «Сім світів Святослава Гординського». Також, звичайно, варто згадати, що, завдяки активній участі Романа Мар’яновича, дочки Святослава Гординського передали архів видатного  художника і мистецтвознавця Львівському національному музею ім. Андрея Шептицького, і це 25 пакунків, в яких — ескізи до монументальних розписів та мозаїк, рисунки, листи, чернетки статей, окремі видання з власної бібліотеки, прозірки та фотографії, монументальний графічний портрет Митрополита Андрея Шептицького, виконаний Олексою Новаківським...

Також варто відзначити роль Романа Лубківського у створенні у Львові Музею визвольної боротьби — Роман Мар’янович опікувався цим питання близько двадцяти (!) років, входив до Наглядової ради майбутнього музею, вважав, що ця установа працюватиме на справедливість і правдивість, бо Україна має знати одну, а не багато різних правд... 

Маю подарунок від Романа Лубківського — збірку «Ключові слова», що цього року вийшла у видавництві «Сполом». Це слово поета-мудреця про українську націю й Україну, які здолають Левіафана!

«День» глибоко сумує з приводу втрати Р. Лубківськогой висловлює щирі співчуття рідним та близьким.