Пісня про свободу

Виставу «Грек Зорба» було поставлено за мотивами однойменного роману Нікоса Казантзакіса «Я, грек Зорба», який свого часу став світовим бестселером. І для легковажної юності, коли неймовірні мрії ось-ось готові збутися, а кохання — це карколомна пристрасть. І для зрілих обивателів, які ретельно зважують усі «за» і «проти» й таємно мріють про щастя зустріти людину, яка оглушить твій побут своєю неспинною юною свободою. Але головне — стане другом й учителем та принесе в повсякденне життя легкість буття. І тоді всі невдачі, зруйновані ідеалістичні плани, навіть нещасливе кохання — можна пережити. А ще краще, якщо поруч буде море з дельфінами, жінки й вино.

Можна передбачити, що мрія стати і жити такою вільною людиною, щедрою на кохання, на ідеї, парадокс думки, наставництво і доброту, збереглася в серці покоління, чия юність припала на затхлі 1970-ті роки. Ось чому з таким азартом і темпераментною віддачею колишні студенти сімдесятих, а нині майстри української сцени режисер Віталій Малахов та актор Анатолій Хостікоєв переклали мовою театру талановиту прозу Н. Казантзакіса, спираючись на спонсорську підтримку Kazantzakis Publications Ltd. і патронат Посольства Греції в Україні.

До того ж режисер Віталій Малахов має репутацію людини-свята, кому вдається лавірувати між філософськими бесідами й видовищем. У репертуарі франківців таке креативне поєднання трапляється не часто. Анатолій Хостікоєв давно має шану в публіки, він захоплює не лише своєю акторською майстерністю, а й музичністю. І якщо в «Кіні IV» Хостікоєв віртуозно грав на ударних інструментах, то тут у його руках «розмовляли» струни сантури — старовинного інструменту схожого на цимбали.

На глядачів чекала майже тригодинна розмова про свободу, дружбу, кохання і смерть, про Бога і революцію. Зал з цікавістю слухав філософські трактати з підмостків і бадьоро реагував на дуже лунке «Овва!» Алексіса Зорби у виконанні Анатолія Хостікоєва. Тоді як зворушливий та уразливий Нікос, «господар» і своєрідний апостол Зорби, від імені якого ведеться романна оповідь (артист Юрій Сак), не наважувався діяти й покірно чекав результатів чергової витівки колоритного грека. Зате у фіналі, коли старий Зорба вчив свого молодого друга танцювати сиртакі, вони втілили в танці, спочатку повільному, а згодом запальному, дуетному та віртуозному (балетмейстер Ольга Семешкіна), всю динаміку їхніх взаємин, доль, світосприйняття... Нерозважний оптимізм, рішучість дій, гранична самовіддача й орієнтація на красу — формула підкорення всіх вершин та просторів. І тоді затоплена шахта, тріски колод, що розлітаються, скрегіт покрученого металу, гуркіт стін, які ламаються, — не кінець, а початок нових звершень... Хвиля зворушення й оплесків наринула з виходом на сцену Наталії Сумської. Її Гортензія — чарівна комбінація неймовірної жіночності, наївності й чистоти з красномовною долею дружини не лише капітанів чотирьох країн, а й усього складу адміралтейського корабля. Її спогади повні еротичного... патріотизму, а зворушлива мова з французьким прононсом примушує буквально відчути аромати мильної води, яку виплеснули на тротуар з перукарського салону...

Лірика, абсурд, філософські роздуми, комедія та справжня драма — все це майстерно інкрустовано у виставі співом, танцями, оркестром і дзвоном сантури. Але драматургія як підѓрунтя цього видовища все-таки помітно кульгає, особливо в першому акті. Розумні, парадоксальні, цікаві сентенції народного мудреця Зорби надто довгі, драматична дія майже не відчутна, і хоч би як намагався Хостікоєв забарвити свій текст виразними вигуками й деталями, та все ж вистава, хитро названа авторами «театральним романом», дуже захопилася романною оповіддю. Подій та вчинків персонажів дуже мало. Щира захопленість глядачів історією грецького маленького селища та його мешканців з’являється в другому акті, з його дуетним хвилюючим сиртакі, змістовним і виразним, у якому Зорба-Хостікоєв примудрився-таки навчити Нікоса-Сака стати вільною людиною.

Ось тільки головне філософське питання «театрального роману» так і залишилося без виразної відповіді — що є свобода для людини? У чому вона? Чим приваблива і чим її можна виправдати? Адже через абсолютну свободу Зорби гине обдурена ним Гортензія; через вільне кохання Нікоса й Удови (Наталія Ненужна) гине ця нещасна жінка; руйнуються будинки мешканців, розбиті колодами споруди, зведеної напівграмотним дилетантом... Але Зорба заходить надто далеко у сповідуванні своєї свободи (руйнівної? творчої?) іншим грекам, українцям, людям із усього світу. Хоч безмежна чарівливість Анатолія Хостікоєва, не скоригована режисером Малаховим, приглушує сумніви, негативні сторони та етичні небезпеки абсолютної свободи... Втім, вистава дає змогу свідомості глибоко зітхнути і самостійно переграти все на свій лад. Адже кожен із нас сам будує свою реальність. Особа є світ. Так, «життя жорстоке навіть для тих, кому пощастило», — робить висновок Зорба. Але, врешті-решт, останнє слово завжди за нами.