«Плем’я» надії

Цього року в Каннського фестивалю — відчутний «східний акцент». По-перше, в різних програмах бере участь безліч азійських та російських фільмів, по-друге, Україна представлена двома повнометражними картинами — з урахуванням надзвичайно важкої ситуації у вітчизняному кіні, це явний рекорд.

Наша головна надія — це, звичайно, «Плем’я», перша повнометражна робота киянина Мирослава Слабошпицького. Фільм боротиметься за нагороди конкурсної програми «Тиждень критики», а також за один з основних призів Канн — «Золоту камеру», яка вручається за кращий повнометражний дебют.

«Плем’я» — цікавий експеримент у царині форми: фільм знято повністю жестовою мовою, у ньому немає субтитрів і закадрового голосу. За сюжетом, головний герой, Сергій, потрапляє до спеціалізованого інтернату для людей з вадами слуху, де, як, на жаль, часто буває в подібних закладах, існує кримінальна ієрархія. Він намагається зайняти своє місце в цьому недоброму середовищі й бере участь у декількох пограбуваннях. Коли Сергій закохується в Анну, одну з наложниць «Смотрящого», він порушує неписані — і досить жорстокі — закони племені. Як відзначив керівник «Тижня критики» Шарль Тессон: «Персонажі спілкуються жестами, створюючи складний балет чисто фізичного спілкування, чудове й унікальне кінематографічне переживання».

Всі ролі у фільмі виконали непрофесійні глухі актори. У кастингу взяли участь понад 300 претендентів з України, Росії та Білорусі. Оператором-постановником і продюсером фільму став Валентин Васянович, успішний режисер-документаліст, що отримував призи на форумах в Нансі та Клермон-Феррані. До речі, у Слабошпицького це не перша подібна робота: короткометражку «Глухота» (2010) також було створено з виконавцями, що мають вади слуху, й вона взяла участь у конкурсній програмі Берлінського фестивалю.

«Тиждень критики» Каннського кінофестивалю — конкурсна програма, присвячена пошуку нових талантів. В різний час саме «Тиждень» відкрив Бернардо Бертолуччі, Отара Іоселіані, Гільєрмо дель Торо, Лео Каракса, Вонга Карвая, Алехандро Гонсалеса Іньярріту, Гаспара Ное, Франсуа Озона.

Мирослав Слабошпицький — один з найбільш успішних на сьогоднішній день українських кінематографістів. Окрім «Глухоти», короткометражна робота «Діагноз» так само брала участь у міжнародному конкурсі Берлінале. 2012 року короткометражний фільм Мирослава «Ядерні відходи» отримав «Срібного Леопарда» на МКФ у Локарно і 2013 року був номінований на премію Європейської кіноакадемії в категорії «Кращий короткометражний фільм». Найважливіше те, що Слабошпицький, як ніхто з режисерів його покоління, володіє сучасною кіномовою, що, разом з увагою, прикутою зараз до України, підвищує шанси «Племені» на успіх.

Інший український фільм, власне, і називається «Майдан». Режисер — Сергій Лозниця, уродженець Білорусі, що прожив більше чверті століття у Києві. Прославившись як автор документального кіна, він успішно дебютував з ігровою стрічкою, знятою в копродукції з Україною, — «Щастя моє» (2010) хоча й лишилося без каннських призів, проте отримало дуже хороші відгуки міжнародної кінокритики.  «В тумані» (2012) відзначили в Каннах призом ФІПРЕССІ — на жаль, Україна в цьому проекті участі не брала.

Поява «Майдану» — втішна новина сама по собі, оскільки свідчить про те, що Лозниця повертається до українського кіна. Фільм у певному сенсі з’явився випадково: режисер приїхав взимку до Києва для підготовки зйомок історичної драми про Бабин Яр і, звісно, переключив увагу на революційні події. Підсумок — двогодинна неігрова драма «Майдан», знята без фінансування, з одним оператором і звукорежисером, і змонтована за рекордно короткий час. Канни взяли фільм до позаконкурсної програми — схоже, це перший повний метр про Лютневу революцію, який буде показано на настільки авторитетному фестивалі. Крім того, короткометражку С. Лозниці покажуть у рамках альманаху «Мости Сараєво».

Щодо основного конкурсу, то тут ситуація з фаворитами неочевидна. Непогані шанси у росіянина Андрія Звягінцева. Його «Левіафан» знімався на російській Півночі. Раніше Звягінцева вже відзначали призом у паралельному «Особливому погляді» («Єлена»). Російської теми торкається у своїй роботі «Пошук» Мішель Хазанавічус. Цей французький кінематографіст зажив світової слави з німою комедією «Артист» («Оскар» за кращий фільм 2011 року). Втім, чи будуть у Росії раді «Пошуку», невідомо, адже це переробка класичного вестерна, дію якого перенесено в реалії Другої чеченської війни. Головну жіночу роль виконує дружина режисера Береніс Бежо, яка так сподобалася глядачам в «Артистові».

Каннські улюбленці, володарі двох «Золотих пальмових гілок», — бельгійці Жан-П’єр та Люк Дарденни, як повелося, презентували соціальну драму. У «Двох днях, одній ночі» головна героїня, яку грає одна з кращих французьких акторок Маріон Котіяр, повинна за зазначений у назві час переконати колег по роботі відмовитися від річних премій-бонусів, інакше її звільнять.

Інший майстер соціального кіна, британець Кен Лоуч («Гілка» 2006 року за «Вітер, що гойдає верес»), вирішив розпрощатися з професією: «Зал Джиммі» стане його останньою картиною. Співвітчизник Лоуча, Майк Лі, на щастя, залишається, а його «Містер Тернер» присвячений одному з найзначніших англійських живописців Уільяму Тернеру.

Від Канади виступатимуть одразу три автори: митець жахів і девіацій Девід Кроненберг («Зоряна мапа» — сатира на Голлівуд з Мією Васиковською та Джуліанною Мур), вічно невеселий Атом Егоян (трилер «Полонянка») та 25-річний Ксав’є Долан («Мамуся»). Двократний лауреат Каннського Гран-прі, турок Нурі Більге Джейлан привіз тригодинну «Зимову сплячку». Від США — спортивна драма «Мисливець на лисиць» (Беннетт Міллер) та вестерн «Місцевий» (Томмі Лі Джонс).

Дивним чином з фільмом Слабошпицького перегукується новий твір живої легенди світового кіна Жана-Люка Годара «Слова, прощавайте» (інший варіант назви — «Кінець мови»). Годар — це давно вже чиста гра в кінематографічний бісер, розвага для синефілів, кіноманів та кінознавців. В «Кінці мови» — історія про подружжя, яке втратило комунікацію один з одним і спілкуватися може хіба що за посередництвом собаки, що вміє говорити. Втім, «історія» — термін більш ніж умовний у даному випадку: схоже, цей фільм, як у пізнього Годара, є надскладним колажем з різнорідних фрагментів і цитат, ігрових та неігрових, тож глядачеві слід налаштуватися якраз саме на насолоду візуальною мовою кінематографа, ніж на слова або на розплутування сюжету.

Поза конкурсом покажуть нову роботу китайського класика Чжана Імоу «Повернення додому», де головну роль зіграла його колишня дружина, одна з кращих китайських акторок Гонг Лі, а також відреставровану версію шедевра, напевно, найвідомішого на сьогоднішній день українського  режисера Сергія Параджанова «Колір граната».

Головне журі фестивалю очолює новозеландка Джейн Кемпіон, котра свого часу отримала «Золоту гілку» за психологічну драму «Піаніно».

Володарі призів 67 Каннського фестивалю цього року вперше будуть оголошені не в неділю, а в суботу, 24 травня.