Почесний громадянин. Iсторія одного монстра

У прокат вийшов американський фільм катастроф «Ґодзілла ІІ: Король монстрів». У світовому прокаті він уже двічі окупив свій 170-мільйонний бюджет. Фільм є продовженням блокбастеру «Годзілла» (2014), але насправді його порядковий номер у циклі — 30. І почалася ця історія на іншому боці планети.

УКРАЇНА, СИРЕНА І ДІАПСИДА

Якщо бути зовсім точним, то до старту цього безпрецедентного проекту певний стосунок має Україна. Але — все по черзі.

У 1951 газета The Saturday Evening Post опублікувала оповідь Рея БРЕДБЕРІ «Туманний горн». У ньому морський монстр сприймав звуки сирени маяка за клич особини свого виду, і, виявивши помилку, в нападі люті руйнував будівлю.

Через два роки компанія Warner Bros. випустила чорно-біле «Чудовисько з глибини 20000 сажнів» (режисер — Ежен ЛУР’Є); від сюжету Бредбері там залишилася сцена руйнування маяка.

Лур’є народився 8 квітня 1903 р. у Харкові. Вже у дитинстві захопився кіном, адже його старший приятель працював кіномеханіком, і, як пізніше згадував Ежен, від щотижневих сеансів їх не могли відволікти «ані насильство під час революції 1917 року, ані навіть коли почали стріляти на вулицях Харкова». В 1919 р. у Криму Ежен устиг зіграти невеличку роль — бандита-червоноармійця, який трощить чужий маєток, — в антикомуністичному фільмі. У Парижі Лур’є швидко став затребуваним художником у десятках картин, а з 1936-го почав працювати з видатним французьким режисером Жаном РЕНУАРОМ. Разом вони зробили чотири фільми, в тому числі такі шедеври, як «Правила гри» і «Велика ілюзія». Після переїзду у США Лур’є не доводив зайвий раз свою майстерність — Чарлі ЧАПЛІН залучив його у «Вогні рампи», а Сем ФУЛЛЕР — у «Шоковий коридор». Звісно, працюючи з майстрами такого рівня, наш земляк рано чи пізно мав спробувати сам стати за камеру.

Згідно з початковим задумом, монстр у «20000 сажнях» мав походити на бронтозавра, проте майстер спецефектів Рей ХАРРІХАУЗЕН надав йому риси гібрида тиранозавра і стегозавра. Ящера називають редозавр (вигаданий вид діапсид — групи рептилій, що сформувалася під час пізнього кам’яновугільного періоду), він прокинувся після ядерного вибуху й прямує до східного узбережжя США, дорогою нищачи риболовецькі судна. Єдиного свідка існування чудовиська, фізика Тома Несбітта (Пол КРІСТІАН), оголошують божевільним. Тим часом редозавр атакує Мангеттен. Вбити його вдається тільки за допомогою снаряда з радіоактивним ізотопом (стрілка зіграв Лі ВАН КЛІФ, пізніше прославився у вестернах Серджіо ЛЕОНЕ).

Переважна частина бюджету — 200000 з 210000 доларів — пішла на дизайн редозавра. У прокаті фільм зібрав 5 мільйонів.

«Чудовисько з глибини 20000 сажнів» — стара добра голлівудська мелодрама (любовна лінія між Несбіттом і красунею-палеонтологом Лі Хантер (Пола РЕЙМОНД) виконана досить емоційно), ускладнена вторгненням колоса; сцена з його руйнівним проходом по Мангеттену займає не більше 10 хвилин, однак тут закладені важливі у подальшому мотиви — атомна зброя, мутація, напад на місто, союз науковців і армії, майже повна невразливість агресора, масова паніка й елементи атракціону в буквальному сенсі: остаточна розправа над оскаженілим викопним відбувається серед палаючих американських гірок. Всі катастрофи, як і саме чудовисько, виглядають доволі вражаюче — багаторічна практика режисера в цеху спецефектів далася взнаки. Згодом Лур’є зафільмував ще дві стрічки про велетенських розбишак, але в нього вже не було шансів проти породжених ним же самим конкурентів.

GOJIRA

Коли Томоюкі ТАНАКА, один із продюсерів японської кінокомпанії «Тохо», подивився «Чудовисько з глибини 20000 сажнів», він вирішив зробити щось схоже. Були й інші спонуки. 1 березня 1954 р. риболовецька шхуна Фукурю-мару опинилася в районі випробування американської водневої бомби. Група рибалок отримала серйозну дозу радіації, радист корабля незабаром помер від променевої хвороби. Цей інцидент підштовхнув Танаку взяти в розробку сценарій режисера спецефектів Ейджі ЦУБУРАЙЯ. Історія була істотно переписана кінодраматургом Такео МУРАТА і режисером Ісіро ХОНДА, які зачинилися для цього на три тижні в готелі в токійському районі Шібуя. Як наслідок, 3 листопада 1954 року в ще чорно-білий кадр вступила породжена випробуваннями водневої бомби гігантська рептилія, не вразлива для куль і снарядів, яка стріляє з пащі високотемпературним променем й має ім’я Годзілла (або Gojira — від японських «горила» (горіра) і «кит» (кудзіро), також придумане Цубурайя.

Напад гіганта постає загальнонаціональною катастрофою. Картини госпіталів, забитих пораненими, обпеченими, понівеченими людьми, нагадують про наслідки ядерних бомбардувань Хіросіми і Нагасакі й про пожежу Токіо в 1945-му; є згадка про інцидент з рибалками, а текстура шкіри Годзілли імітує радіаційні шрами. По радіо оголошують траур, передають розпачливу похоронну пісню. Засіб протидії страшніше причини його створення: винайдений професором Серізавою «руйнівник кисню» знищує будь-яку плоть, з якою контактує, і вчений змушений скоїти самогубство, щоб смертельна субстанція нікому не дісталася. У фіналі — ніякої розради від перемоги. Залите сонцем море виглядає спустошено й загрозливо. Трагічний надлам, відчуття втрати підносять першого «Годзіллу» до рівня реквієму за загиблими у Другій світовій.

КАНОН

Фільм 1954 року вичерпав практично весь драматичний обсяг, який міг міститися в подібному сюжеті: людина і природа, цивілізаційна відповідальність, війна, зброя масового ураження, загальнонаціональна травма. Далі лишалася розвага.

ЧУДОВИСЬКО З ГЛИБИНИ 20000 МОРСЬКИХ САЖНІВ.1954 РІК

Щоб підтримувати глядацький інтерес, знадобилося кількісне нарощування антагоністів і озброєнь. Через рік, у 1955-му ( «Годзілла нападає знову»), Годзілла вже б’ється з іншим ящером — анкілозавром Ангірусом. З цього моменту у всіх частинах циклу — більше одного чудовиська; аномальна фауна отримує позначення «кайдзю» — буквально «дивний звір» або «монстр». У кіноіндустрії виділяється жанр катастроф під назвою кайдзю-ейга. У перший кольоровий фільм (1962) вводять Кінг-Конга, завдяки чому отримують касові збори, що в 70 разів перевищують бюджет. Після «Гідори, триголового монстра» (1964) однією зі сторін конфлікту стають чужопланетяни — зазвичай вони борються за контроль над кайдзю, щоб використовувати їх проти землян.

У цілому японський канон Годзілли об’єднує 28 фільмів. Вони розбиті на три періоди: Сева (1954— 1975), Хейсей (1984—1995), Міленіум або Сінсей (1999—2004).

Сева був, безумовно, найпродуктивнішим: 15 частин. Тоді ж установилася фізіологія Годзілли: він виріс до 110 метрів, як усі динозаври, має додатковий мозок в області таза, орієнтується в просторі завдяки магнетичному тілу (подібно до птахів), а життєва сила підтримується біологічним ядерним реактором в його організмі. Вбити Годзіллу майже неможливо; тільки в першому фільмі це вдалося за допомогою «руйнівника кисню». Кайдзю майже не їдять, не випорожнюються і не злягаються.

КУЛЬТ

У другій половині 1950-х настрій серіалу змінюється відповідно до устремлінь продюсерів охопити якомога ширший ринок. У «Годзіллі проти Мотри» (1964) виведений відверто комічний персонаж — репортер, який постійно поїдає яйця з фразою «Ви думаєте, мені не страшно? Але звільнення куди страшніше». Дивакуваті вчені, спритні журналісти, простодушні селяни наповнюють другий план. У «Гідорі, триголовому монстрі» Годзілла вперше переходить на бік людей. У його зовнішності й поведінці підкреслюються антропоморфні риси. У «Годзіллі проти Монстра Зеро» (1965), змусивши полетіти надокучливого Гідору, ящір із задоволеними криками пускається в танок, а пізніше боксує в стилі Мухаммеда Алі.

Контркультурний бунт 1960-х породив, врешті-решт, «Годзіллу проти Хедори» (Йосіміцу БАННО, 1971) — твір настільки дивний, що на ньому варто зупинитися докладніше.

Дію запускає хлопчик, який грається з лялькою Годзілли поруч із домашнім вівтарем, заставленим статуетками кайдзю. Це світ, в якому Годзілла вже міфологізований у поп-культурі. Цей варіант реальності показаний очима дитини, якщо говорити про дитинство як світовідчуття, оскільки епоха хіпі — «дітей-квітів» — з їхнім відторгненням консервативних, дорослих цінностей, у 1971-му все ще впливає на уми. Так, екологія служить звісткою про новий Апокаліпсис: фільм починається й закінчується веселою пісенькою про кайдзю на тлі безнадійно забрудненого моря, в якому серед іншого плавають такі символічні предмети, як годинник, що зупинився, і зламаний манекен. Сміттєвий монстр Хедора (Смог), що десантувався з якоїсь брудної планети, зростає в отруєній бухті, щоб пожирати автомобілі, поливати околиці сірчаною кислотою і з гримасами токсикомана втягувати дим із заводських труб.

2014 рік

«Годзілла проти Хедори» пронизаний іронією щодо всього циклу. Замість зловісного маршу в пролозі й під час атак звучать придуркуваті духові, Смог випалює околиці під елегійний гітарний перебір, військові виглядають, як ідіоти. Чудноти множаться в міру розвитку сюжету. Брудним плямам на поверхні води вторять психоделічні амеби, що заповнюють екран під час заголовної пісні; на дні моря ні з сього ні з того з’являються опудало лебедя та інша екзотика; сюжет переривають сценки, збудовані за логікою наркотичної мани: анімація з бешкетним Смогом, дроблення зображення на мультиекран із вередливими немовлятами, переходи з чорно-білого в колір і назад. Сцена в нічному клубі, в якій герою починають ввижатися риб’ячі голови на плечах танцюючих, виразно нагадує епізод марення з динозаврами в набагато пізнішому «Страху й ненависті в Лас-Вегасі» Террі ГІЛЛІАМА. В цілому, Смог діє на світ не тільки як забруднювач, а й як глобальна ін’єкція галюциногена.

Увінчуючи блазнювання, Банно змушує Годзіллу... літати: надящір приймає комічну позу ембріона і, використовуючи свій промінь як реактивний двигун, мчить спиною вперед.

Ортодоксальні фанати відкинули фільм, а між тим Банно змінив проект, остаточно закріпивши інфантилізацію Годзілли. Образ людолюбного, навіть людиноподібного колоса закріпився надовго. Спроби повернути колишню міць і лють продовження не мали.

ЛЮДИ 

Формат кайдзю-ейга передбачає наявність вчених, військових, політиків і журналістів серед героїв. Перші придумують способи протистояння, другі воюють (часто безуспішно), треті приймають нелегкі рішення, четверті розповідають світу про вторгнення. Чудовиська вступають в дію спочатку через глухі чутки, потім у рамці теленовин про аварії й тільки потім — на вулиці. Обов’язкові сцени панічної евакуації і як мінімум дві битви: Годзілли з армією й Годзілли з іншими кайдзю. Дуже поширена сцена нападу кайдзю на пасажирський поїзд або на міст.

Це, безумовно, кіно традиційного суспільства. Кожен, хто виходить воювати, — чоловік. За жінками залишається патріархальний шаблон уразливості, інтуїції, сердечності — тому вони телепатки, секретарки, екстрасенси, жриці або феї, іноді журналістки або жертви. Усередині групи основних персонажів підкреслюються родинні зв’язки — найчастіше братерсько-сестринські. Всі шанують предків. При цьому немає не те що жодної любовної сцени, а навіть поцілунку в діафрагму.

Акторські роботи, як правило, однотипні. Військовим заведено бути мужніми й небагатослівними, усвідомлення відповідальності сковує лицьові м’язи політика, зловмисник повинен носити чорні окуляри й неприємно сміятися, жінка — залишатися красивою та пасивною. До пари й діалоги; аж до початку 2000-х, щоб підкреслити значимість тієї чи іншої фрази, співрозмовник обов’язково перепитував останнє слово — немов тугий на вухо. Розв’язка нерідко підкреслюється вагомою сентенцією: «Якщо експерименти з термоядерною зброєю продовжаться, схожі монстри будуть з’являтися знову і знову»; «Ми його створили, так що чудовиська — це, скоріше, ми, а не Годзілла»; «Годзілла є в кожному з нас».

Екстенсивний розвиток, накопичення шаблонів поступово заводили франшизу в глухий кут. Цикл вичерпався в ідеях. Як наслідок — після «Фінальних воєн» (2004) серіал згорнули. Однак на той час у острівних чудовиськ вистачало шанувальників на інших берегах.

ЧЕРЕЗ ОКЕАН

Доля кайдзю-ейга в Голлівуді до недавніх пір не складалася. Роланд ЕММЕРІХ у 1998-му спробував повернутися до нульової позначки: його Годзілла — гіпертрофована ігуана без надздібностей, вразлива перед земною зброєю, схожа швидше на редозавра 1953 року. Створіння Еммеріха не включене в бестіарій кайдзю і удостоєно принизливо обрізаного імені Зілла. А втім, завдання відродження суперящіра на іншому узбережжі Тихого океану лишалося тільки справою часу. У 2014 студія Legendary нарешті випустила справжнього американського «Годзіллу».

Британець Гарет ЕДВАРДС, який розпочинав як незалежний режисер, врахував усі вимоги жанру. Сюжет побудований навколо сімейної драми: батько головного героя, інженер-ядерник (Брайан Лі КРЕНСТОН) втрачає дружину (Жюльєт БІНОШ) під час незрозумілої аварії на атомній станції в Японії в 1999 р. і кладе життя на те, щоб дізнатися, що сталося насправді. Син (Аарон-Тейлор ДЖОНСОН) — військовий сапер — спочатку не поділяє одержимості батька, але потім приєднується до пошуків.

Едвардс дотримується традиції «гуманного Годзілли», який воює на боці людей проти кайдзю, на ім’я Муто — подоб 90-метрового москіта. Японія представлена доктором Серізавою — прізвище запозичено у винахідника «руйнівника кисню». Введено реалії, близькі американському глядачеві: конспірологія — виявляється, ядерні випробування 1950-х проводилися з метою вбити Годзіллу, що уряд, природно, приховує; Годзілла і Муто породжені не бомбою, а еволюцією; армія стріляє, незважаючи на інтелектуалів, чим ставить під загрозу життя цивільних; у жінок не менш важливі ролі, ніж у чоловіків; персонажами рухає любов до рідних, порятунок цивілізації — на другому місці.

2014 рік

Едвардс не наважився повністю порвати з мелодраматичними штампами, які неабияк обтяжують фабулу. У той же час він максимально урізноманітнює появи й двобої кайдзю: фрагментує їхні виходи в кадр, показує битву Муто і Годзіллу в безлічі ракурсів — через вікна, в телевізорі, на задньому плані, — а ще накидає на бойові епізоди особливу присмеркову патину (оператор — Шеймас МАКГАРВІ), через що монстри виглядають як ожилі горгульї, а вся сцена набуває характеру мегаломанської химери. Наскільки безбарвні людські характери, настільки ж витончена анімація тварин — від відтінків у їхніх голосах до луски на лапах. Едвардс постійно показує чудовиськ і наслідки їхніх дій в порівняльних масштабах, що дозволяє продукувати вражаючі сцени: король-ящір пливе поруч із кораблями ВМФ США, що здаються на його тлі сущими іграшками; бойові літаки марним мотлохом сиплються з неба; Муто пікірує в океан як титанічна стріла, пущена розгніваним богом; два кайдзю топчуться по злітній смузі аеропорту Сан-Франциско. Годзілла володіє небаченою раніше грацією. Свій, цього разу блакитний промінь застосовує рідко, але з ефектністю пекельного Діснейленду. Зрештою, він перебуває на екрані всього 8 хвилин, але заради цих кадрів можна витерпіти театральні сльози героїв.

«Короля монстрів» робив уже інший режисер — американець Майкл ДОГЕРТІ, відомий за дебютним фільмом жахів «Гаманець або життя» та по роботі над сценаріями «Люди Ікс 2» і «Повернення Супермена». Догерті не вніс принципово нічого нового порівняно з Едвардсом, хіба що тепер зіткнення монстрів із людьми й одне з одними є наслідком екологічного тероризму. Нові-старі кайдзю — Гідора, Родан і особливо велетенський метелик Мотра — виглядають надзвичайно естетично, й винахідливість постановників вкладена в них по максимуму — на відміну від людей, які тут ще менш цікаві, ніж у 2014-му.

А втім, кайдзю-ейга — і не зовсім про людей. «Годзілла»-2014 увійшов у історію циклу завдяки довгоочікуваним удосконаленням, а ще тим, що при всіх недоліках Едвардсу вдалося нарешті вивести Годзіллу з японської колиски. Догерті закріпив зроблене. Незабаром вийде «Годзілла проти Конга». Для кайдзю почалася нова епоха, яку вже назвали Legendary.

Японці на хвилі пожвавлення інтересу до свого створення навесні 2015 р. надали Годзіллі звання почесного громадянина токійського району Сіндзюку. Пробували зняти власну нову версію, але невдало.

КОРОЛЬ

Хоч наскільки б поверхневим чи необов’язковим здавався феномен Годзілли, він приречений на життя вічне.

Адже якщо є будинки, що сягають за хмари, то чому б не уявити в цих декораціях пропорційного хижака? Ожила гора з вогнем на вершині дають у сумі вулкан, та й інші біди, що переслідували Японію, втілені в Годзіллі більш ніж наочно: землетруси, тайфуни, радіоактивна небезпека. У певному сенсі Годзілла і є сучасна Японія — так само породжена атомним бомбардуванням і настільки ж непроникна з погляду західного раціоналізму.

Є фільми й навіть статті з науковим поясненням властивостей цього надорганізму; але все-таки і промінь, і спалахуючий гребінь — це чиста стихія, що належить нашій уяві не менше, ніж природі. Прийшовши з океану, Годзілла пов’язує дві наймогутніші першоматерії, і його сила — в нестаріючих легендах про драконів і динозаврів, про воду і полум’я; у вічному напівдитячому прагненні побачити найбільше з чудовиськ. Пройде час, захоплюючі ефекти стануть такими ж смішними, як ляльки 1950-х, але Король знову підніметься із хвиль, щоб закликати нові покоління глядачів переможною піснею знищення.