Подих Китаю

1 листопада у рамках Міжнародного фестивалю мистецтв в Українсько-китайському культурному центрі, що діє в університеті м. Цзіньхуа (тут навчається 25 000 студентів), відбудеться представлення нової книги відомої української поетеси Людмили Скирди «Подих Китаю», нещодавно виданої двома мовами — українською та китайською. Поетична збірка, що вийшла друком у видавництві Пекінського університету, складається з понад 50 віршів. Якою у ХХІ сторіччі має бути роль мистецтва в побудові міжнародних зносин більш високого рівня взаєморозуміння і довіри? Чи змінилася на рубежі ХХ—ХХІ століть місія Художник, і в чому вона полягає сьогодні? Відповіді на ці запитання дружина Надзвичайного і Повноважного Посла України в КНР Юрія Костенка Людмила Скирда, для якої, за її словами, рік роботи над «Подихом Китаю» став «одним із найщасливіших років життя», шукає як у своїх поезіях, так і на шпальтах газети «День».

— У Вашому творчому доробку — більше 30 книжок майже 20-ма мовами, які були видані у 10-ти країнах світу. Що Вам як поету дала така строката географія Ваших збірок? Що Вам відкрилося у процесі підготовки літературних перекладів?

— Ось уже рік, як ми з чоловіком живемо і працюємо в Пекіні. Як раз в переддень нашої річниці з’явилась моя нова книга «Подих Китаю», її привезли з типографії просто ще теплу, і мій чоловік сказав: «Теплий подих Китаю». У цьому була і реальна, і метафорична правда, оскільки книгу надзвичайно тепло зустріли в Китаї.

Справді, мої книги вийшли в багатьох країнах світу (до речі, 8 березня цього року я отримала чудесний дарунок — Посол Узбекистану вручив мені книгу, щойно видану в Ташкенті), але відчуття від виходу книги в Китаї не можна порівняти ні з чим. Як тільки з’явились повідомлення в пресі про вихід книги, я почала отримувати поздоровлення, тисячі читачів відвідували мій сайт, а одна жінка з Харбіну прислала мені свій вірш, який називався «Скирда, я Вас люблю». Я була настільки зворушена, що також написала вірш, який увійде до моєї другої книги: «Листи летять з усюди. Весь Китай читає мої вірші. Диво з див! Сто тисяч в день відвідують мій сайт, аби почуть душі моїй спів»

Отже, я далека від песимістичних прогнозів на адресу поезії. Мій досвід свідчить про те, що поезія жива, вона має читача, а це просто чудесно!

— Справді, ККД подібного видання в Китаї важко переоцінити, адже це, окрім усього іншого, — своєрідний позитивний піар України.

— Сьогодні надзвичайно важливо нести у світ саме позитив — любов, сонце, оптимізм, світло, ніжність, радість — те, в чому людина завжди і повсякчас відчуває потребу і що так характерне для нашого красивого, талановитого, миролюбного народу.

— Переклад китайською зробив відомий літератор і художник Гао Ман (який перекладав твори Тараса Шевченка), ілюстрації — відомий художник Лі І. Яким чином Ви вийшли саме на ці непересічні для китайської культури постаті?

— Що казати, перекладач для поета — це свого роду співавтор. Я сама багато перекладала і прекрасно розумію, яка це велика відповідальність. Зустріти гарного перекладача — це просто творче щастя, яке мене супроводжує протягом усього життя. Минулої осені мій чоловік брав участь у святкуванні 50-літнього ювілею всесвітньовідомого журналу «Китай», який видається багатьма мовами, і познайомився зі славетним письменником Гао Маном, легендою китайської літератури. Він переклав майже всю російську класику, «Прапороносці» Гончара, оповідання Стельмаха, а головне — твори Шевченка і Франка. Більше того, Гао Ман талановитий художник, і його портрет Шевченка, який сьогодні експонується в колекції літературного музею в Пекіні, на мою думку, — один із найкращих у світі. Саме завдяки цій чудесній людині і з’явилась моя книга китайською мовою.

Щодо ілюстрацій, то пан Лі Ї — також ініціатива мого чоловіка.

Творча група склалась надзвичайно швидко й органічно. «Подих Китаю» з’явився легко, мов подих. Здається, що просто Божа длань оберігала цей проект.

На цій землі, на цій землі священній
Люди щасливі, тож благословенні

Фрагмент вірша «China beyond the dreams» цикл «Пекінська сюіта»

— Ще в юнацькі роки Ви відкрили для себе китайську поезію і з того часу, як самі зазначили в передмові, знаходитесь у якомусь таємничому зв’язку з Китаєм. Як позначився на ваших взаєминах із Піднебесною минулий рік, протягом якого Ви у статусі дружини Посла жили і працювали у цій країні?

— У чому я переконалась за цей рік остаточно, так це в тому, що читати про Китай і бачити Китай на власні очі — то абсолютно різні речі. Яка насолода відвідувати китайські провінції, адже це цілий космос знань і вражень, традицій і інновацій, культур і мистецтв, адже Китай — найбільша у світі багатонаціональна держава. А ще надзвичайно красива, в певному сенсі, унікальна природа, зелений храм цілющої енергії.

Для дипломатичного корпусу МЗС Китаю часто влаштовує ознайомчі подорожі. Незабутнє враження на мене справила поїздка на відкриття «ЕКСПО-2010» у Шанхаї. Мені й раніше доводилось бувати в цьому чарівному місті, пов’язаному із цілою низкою історичних подій, яке, не дивлячись на божевільну динаміку розвитку сучасних інфраструктур, має дивовижний ретро-аромат. Безпрецедентна за своїми масштабами «ЕКСПО-2010» додала йому іще більшого розмаху й сучасного шарму.

Цього року я почала вивчати китайську мову, познайомилась із надзвичайно цікавими людьми, написала другу книгу віршів, дала безліч інтерв’ю. Мені здається, що ми з чоловіком за цей рік помолодшали років на 20. І найголовніше — міждержавні відносини Китаю та України отримали могутній життєтворчій імпульс — надзвичайно успішний візит нашого Президента.

Конфуцій повернувся в сучасний Китай
Так легко і органічно,
Ніби після тривалої відпустки
Приступив до роботи. Це — доля генія.

Фрагмент вірша «Думаю про Конфуція по святкуванні «Чхунь Дзіе», цикл «Духовний простір»

— На Заході нині знову в моді все східне — від моди до релігії, від філософії до витворів мистецтва. Яким богам — в усіх сферах життєдіяльності людської — моляться на Сході, які цінності сповідують сьогодні в Китаї?

— Я не помилюсь, якщо скажу, що для китайців найбільшою цінністю сьогодні є родина. У це важко повірити, але, ще за недавньою статистикою, у країні з півторамільярдним населенням за рік розлучалось лише п’ятдесят тисяч родин. Якість життя в Китаї за останні тридцять років значно зросла. У людей з’явились можливості, яких вони ніколи не мали: дати дітям освіту за кордоном, вивчати іноземні мови, подорожувати, купувати житло та авто, відвідувати СПА і спортивні клуби, купувати бренди та смачно їсти. Якщо на Заході високий прожитковий мінімум дав імпульс до руйнації інституту родини, яка розчинилась у псевдодемократичній демагогії про різні свободи, то в Китаї статус родини значно виріс, вона стала ще міцнішою, ще потрібнішою, ще щасливішою. А враховуючи повернення Конфуція з його пропагандою родини як першооснови держави, можна сказати, що процес зміцнення родини, формування своєрідного культу родини, якщо хочете, стає просто державною справою.

Конфуцій учив шанувати батьків, поважати старших, любити дітей. З давних давен однією з найбільших доброчесностей жінки в Китаї було доглянути свекруху до її останнього подиху. Для порівняння згадайте наш «фольклор» про «любов» невістки до свекрухи або свекрухи до невістки — і Ви зрозумієте колосальну різницю в менталітеті китайців і українців. От і виходить, елементарні істини, забуті нами, у іншого народу відіграли колосальну роль в мобілізації позитивної енергетики любові й відповідальності — енергетики, що є найкращим базисом для великих справ.

Величезне значення Конфуцій надавав освіті, яка сьогодні в Китаї є одним із головних напрямків гуманітарної політики уряду. Його ідея конкурсних іспитів для держслужбовців (і не тільки) досі працює в Китаї, що дає реальну можливість освіченим, талановитим людям взяти участь у державотворенні. Небувалий розквіт національних мистецтв — це теж результат здійснення конфуціанських реформ. Одним словом, у китайців можна багато чому повчитися. Сьогоднішній економічний злет найтіснішим чином пов’язаний із підйомом національної самосвідомості. Один із найпопулярніших сучасних девізів звучить так: «Thinking globally, making locally», тобто люби весь світ, але працюй для розквиту Китаю. Ця ідеологія знайшла величезну підтримку в китайського народу.

— Цикл «Українці в Китаї» — це поетичні історії про долі абсолютно різних історичний постатей. Олександра Вертинського, Дмитра Хорвата, Федора Даниленка, Григорія Кулішенка й Катерину Десницьку об’єднує спільна Батьківщина — Україна. Чому саме на них зупинило свій вибір ваше перо? І чи буде продовженя циклу?

— Україна і Китай — це надзвичайно цікава окрема тема, коріння якої сягає глибокої давнини. Обдарованих, талановитих, високоосвічених українців на китайських теренах було дуже багато. Не говорячи про простих людей, що емігрували тисячами з Далекого Сходу до Харбіну й далі, утворюючи і українські поселення, і осередки «Просвіти», і церкви, і школи, і клуби, і ресторани, і т.п. Безперечно, поетичний цикл буде продовжено, але в моїх планах є й написання документальної книги, значна частина матеріалів до якої вже зібрана.

Дивлюсь на нічний Ханчжоу
З вершини гори
І не вірю своїм очам:
У темному, важкому
Від снігових хмар небі,
Ніби декорація до класичної драми,
Пливе сяючий дракон.
Китайська земля ніколи
не втомиться дивувати.

Фрагмент вірша «Зимовий Ханчжоу нагадує про вічне», цикл «Дорогами Піднебесної»

— Більшість українців знають про Китай завдяки величезній кількості китайських товарів, якими насичені наші речові ринки. Якщо ж казати про ринок культурно-філософської думки — чим може здивувати сьогоднішній Китай?

— Ви торкнулись воістину неозорої, грандіозної проблеми. Мене і як культуролога, і як просто чужинця буквально потрясає багатство китайської культури. Я прекрасно розумію, що це результат кількатисячолітнього творення, але все одно ця безкінечність краси розумом усвідомлюється з величезним трудом. Кожного разу хочеться вигукнуть: «Але ж це просто неможливо!»

Пекінська опера і го хуа, монастирі і храми, палаци і сади, мости і пагоди, порцеляна і кераміка, папір і шовк, каліграфія і каміння... Більшість із цих явищ залишили глибокі сліди у світовій культурі. Китай — це унікальна багатошарова культурницька субстанція. Пам’ятаєте ажурні кульки зі слонової кістки? Скільки не дивись, не приглядайсь, а ти все одно не зрозумієш, як це зроблено. Це диво!

Сьогодні немає всесвітньо відомого музею, де б не експонувалися шедеври китайського мистецтва. Можна без перебільшення сказати, що саме Китай навчив Захід жити красиво, адже європейські королі не починали будувати палаци, доки не було закуплено нефрит і порцеляну, шовки, бронзу й тому подібне в Китаї.

Ось чому я просто переконана, що в контексті наших відносин із Китаєм культура важить не менше, ніж економіка. Причому я маю на увазі не так звані культурні обміни — вони були, є і будуть. Я мрію про вивчення досвіду китайського менеджменту опікування культурою, механізмів її фінансування, підготовки кадрів і т.п. У Китаї, скажімо, не існує жодної глобальної корпорації, яка б не вкладала колосальні кошти в розвиток культури. От, скажімо, і мою книгу було видано за підтримки всесвітньо відомої корпорації «Хуавей», за що я їй безмежно вдячна.

Серце Китаю відкрите для України, нас люблять, нас чекають, але процес цей можливий лише на основах взаємності. Важко собі уявити, які величезні можливості культурного співробітництва у наших обох країн і яка радість відкриття нового й незнаного очікує і на китайців, і на українців.