Про кохання і дружбу

Постановка викликала величезний інтерес (це — спільний проект Національної музичної академії України та Посольства Італійської Республіки в Україні). Серед присутніх на прем’єрі були: Надзвичайний і Повноважний Посол Італії в Україні Давиде Ла Чечилія, представники амбасад інших держав, відомі діячі музичного й театрального мистецтва, викладачі, студенти, численні шанувальники опери і представники ЗМІ.

Перед початком показу виступили керівник проекту ректор НМАУ Володимир Рожок і посол Давиде Ла Чечилія, який подякував своєму попередникові на посаді посла Італії в Україні (2012—2016 рр.) Фабриціо Романо за ідею і допомогу в здійсненні постановки, до слова — першої в Україні. Він також зачитав лист мера міста Пезаро — батьківщини Джоаккіно Россіні, — котрий привітав учасників події і висловив надію на їхній приїзд і показ спектаклю в Італії (у Пезаро вже понад 35 років щороку відбувається елітарний Міжнародний Россініївський оперний фестиваль. — О.Г.).

«Пробний камінь» — невідомий українцям твір італійського маестро. Написана понад 200 років тому для славнозвісного «Ла Скала», ця опера стала у творчості Россіні першою великою оперою-буф (хоча загалом — уже сьомою за ліком!) і твором, із якого взяла початок його неймовірна популярність. Композиторові на той час було всього 20 років! Тож молодечий запал, свіжість і безпосередність почуттів, тема палкого юнацького кохання, втілені у музиці, — цілком зрозумілі.

Із огляду на це, абсолютно правильною була й ставка авторів проекту — на  молодь. Його реалізували студенти, асистенти-стажисти, аспіранти й нещодавні випускники Музичної академії. Як слушно зауважив диригент-постановник Сергій Голубничий, «...ми не є театром, це все ж таки навчальний заклад. Тому важливо, щоб студентам було чого навчитися й показати себе». А музика Россіні завжди є в прямому сенсі «пробним каменем» навіть для маститих співаків. Не виняток і опера Россіні. Її феєричність, шалений темпоритм, надскладні, насичені карколомними фіоритурами широкого діапазону вокальні партії потребують від виконавців високої вправності, насправді майстерного володіння голосом. Тому цей твір не часто зустрінеш у репертуарі навіть провідних оперних театрів світу.

Студенти вокального факультету НМАУ на чолі з молодим режисером Богданою Латчук (асистент-стажист Академії) узялися до справи з великим завзяттям. «Вони працювали несамовито, їх навіть треба було зупиняти, а останній місяць студенти взагалі майже не полишали сцену», — згадує інший постановник — Андрій Савчук.

І результат вийшов вельми позитивним. Артистам-початківцям удалося створити атмосферу ігрового комічного дійства, доволі яскраво втілюючи при цьому вокально-сценічні образи.

— Хочу відзначити роботу виконавців. Їм, котрі здебільшого не мають узагалі жодного сценічного досвіду, довелося не просто співати приголомшливі оперні арії великого Россіні, а й вирішувати складні акторські завдання, працювати в команді, навчитися відчувати й підтримувати партнера. І вони із цим упоралися, попри всі труднощі, бо мали велике бажання досягти поставленої мети, — підкреслила Латчук.

Серед солістів особливо запам’яталися слухачам Тарас Бережанський (Граф Аздрубале, бас — віднедавна соліст Національної опери України), Дар’я Литовченко (Фульвія, сопрано — асистент-стажист НМАУ), Сергій Андрощук (Джокондо, тенор — соліст оперної студії), Тетяна Чайка (Баронеса, сопрано — асистент-стажист НМАУ), Дмитро Воронов (Пакувіо, бас-баритон — соліст оперної студії). Імпонували публіці, яка дуже добре сприймала виставу і всіх її учасників, Роксолана Колісник (Кларіче, мецо-сопрано — студентка IV курсу), а також  студенти І курсу Микола Кушніренко (Макробіо, бас-баритон) і Євген Дондук (Фабріціо, бас).

Хочеться відзначити хор (хормейстер Дмитро Кравченко). Він у цій опері — суто чоловічий, що нетрадиційно, і з волі режисера не є статичним, як буває зазвичай в оперних постановках, а бере активну участь у подіях.

Сценічний простір (художник Ірина Міхальська) вирішено оригінально. Його ідея — акваріум, хоча мені особисто не дуже зрозуміло, як це пов’язано із сюжетом. Та цілковито виправданим ходом є перенесення дії з початку ХІХ ст. у сучасність, адже тема кохання й дружби актуальна завжди. Однак суто візуальне втілення цієї ідеї, зокрема у костюмах, видалося дещо дивним.

Звісно, як висловився один із творців спектаклю Сергій Голубничий, «є ще куди рости», але, поза сумнівом, на культурній мапі не тільки Києва відбулася вагома подія. Народилася свіжа, сучасна вистава, яка представила маловідомий твір Джоаккіно Россіні як результат експериментальної творчості оперної молоді, що само по собі вже є непересічним фактом. Тож можна з упевненістю сказати, що всі учасники проекту успішно пройшли випробування цим «Пробним каменем»...