Про творчі виклики й оптимізм

Вистави «Сатисфакція» за «Венеційським купцем» Вільяма Шекспіра і «Життя P.S.» сучасної авторки Валерії Бурлакової з великої і малої сцен Театру Заньковецької транслюватиме інформаційний партнер театру, і це, напевно, перший такий експеримент в театральному житті Львова за багато-багато років.

А ще у розмові з генеральним директор заньківчан Андрієм Мацяком — вільну посаду головного режисера, постановки поза карантином, відтворення архівних вистав і не тільки. 

Вже кілька разів чую від Андрія Олександровича, що він волів би не говорити про творчі аспекти. Ні, каже, не відмовляється коментувати будь-що, що стосується театру, але ліпше би про репертуар, перебіг репетицій та інші творчі моменти розповідав головний режисер. «Мені здається, що поєднання посад гендиректора і художнього керівника — це надумана історія... Хоча, звісно ж, бувають генії, які можуть в одній особі об’єднати всі ті речі. Це неймовірні люди, перед якими я готовий схилити голову... Але загалом, коли до тебе щоп’ятнадцять хвилин приходять з питаннями господарськими (штукатурка обвалилася, потекла каналізаційна труба і так далі), читати п’єси якось не випадає... Тому, вкотре повторюю, поєднання повноважень директора і художнього керівника — це, на мою думку, нечесно до роботи, якщо ти її поважаєш і якщо себе поважаєш. Я вихований у 1970-х — на виставах таких видатних майстрів, як, зокрема, Георгій Товстоногов, Сергій Данченко, Юозас Мільтініс, які займалися мистецтвом і тільки мистецтвом. Бо якби займалися ще й каналізаційним трубами, то нічого б у них не вийшло! Отака моя думка», — говорить Андрій Мацяк.

— Як просувається питання з добором кандидатури на посаду головного режисера?

— Ми запрошуємо до Театру Заньковецької колег із інших театрів, із інших міст. Але справа в тому, що людина на посаду навіть просто режисера-постановника може прийти лише тоді, коли прийме її колектив, коли ми побачимо, як режисер працює з матеріалом та акторами, і таке інше. Людина може бути блискучим сценографом чи режисером-постановником, а колектив її не сприйматиме категорично! То ж не годиться! Тому — тільки в роботі зможемо пізнати людину, котра працюватиме у нас головним режисером, а не умоглядно, по телевізору, онлайн,  ZOOM тощо. Тобто людина має поставити одну, дві, три хороші успішні вистави, щоби ввійти в колектив. А інакше й бути не може!

— Коли у вас розпочинається відпустка?

— З десятих чисел липня.

— Ви анонсували показ онлайн (справді наживо) генеральних репетицій (чи прогонів) двох вистав — це «Сатисфакція» за «Венеційським купцем» та «Життя P.S.». З ким домовлялися стосовно відео-трансляцій?

— Відразу можу сказати, що ми плануємо і наживо показати ці вистави, і записати також — для подальших відтворень в Ютюб. Допомагатиме нам у цьому, тобто зніматиме, — ТРК «Перший західний».  У такий спосіб ми завершимо роботу над тими двома виставами. Також плануємо кілька концертів нашого оркестру під керівництвом Богдана Мочурада, в тім числі — з посвяченням Ліні Костенко, в якому наші старші актори читатимуть її вірші. А далі — відпустка до кінця липня. Зі серпня продовжаться роботи над виставою, яку робить Орест Огородник («Каліка з острова Інішмаан» Макдонаха), також над виставою «Злодій» Стефаника (режисер Вадим Сікорський). Якщо все добре складатиметься, поставимо «Тригрошову оперу» Брехта у Старому трамвайному депо — працюватиме з нами Макс Голенко з «Дикого театру». А що далі буде з того, що спланували, — для мене це загадка. Побачимо!

— Зараз чи не всі театри нарікають на накопичені борги за комуналку — через карантин, відповідно — відсутність господарської діяльності. У вас як із тим?

— Я не можу сказати, що у нас все гаразд, але боргів нема. Це наша успішна робота в умовах шаленої кризи і шаленого форс-мажору.

— Поволі починають послаблювати карантинні обмеження. Поволі, але відчиняються-таки кінотеатри. Глядач купує квітки за принципом «шахівниці». Те саме, подейкують, стосуватиметься і театрів...

— Я не сприймаю цієї ситуації. Вважаю таку розсадку проблемою і для глядача, і для тих людей, які працюють на сцені. Вперше таку картинку побачив чи з Австрії, чи з Німеччини. Не пригадую. У них це можливо. Погоджуюся. Бо там інший спосіб мислення. А от як українці це сприймуть?.. Я не налаштований на вирішення питання в такий спосіб.

— Під час карантину чимало театрів  транслювали в Ютюбі архівні постановки. Театр Заньковецької — не виняток. Виправдала себе така практика?

— Жодна відео-трансляція не може замінити вистави на сцені, бо сьогодні ця постановка — така, а завтра — інша, бо грають її і різні склади акторів, і, зрештою, грають живі люди з живими емоціями. А ці емоції — неповторні. І саме за цим публіка йде до глядацької зали. Тому, роблячи відео-повтори, передусім надаємо публіці можливість пригадати собі щось із попередніх років. Ото і все.

— З якими думками йде у відпустку керівник такої великої і складної культурно-мистецької установи, якою є Театр Марії Заньковецької?

— На нас чекає ціла низка конкурсів. І я сподіваюся на те, що за їх результатами до нас прийдуть дуже гарні, дуже творчі особистості. Але є, звісно, багато проблем. Ми їх обговорюємо. До театру прийшли кілька нових людей, які свіжим оком можуть глянути на ті проблеми. Також київські режисери, котрі приїжджають до нас на постановки, акумулюють ті проблеми (і в дирекції, і в управлінні, і в акторському складі...). От після відпустки і говоритимемо на всі ці теми — дуже серйозно і фахово. А загалом я не бачу жодної катастрофи. Все йде так, як вимагають обставини. Хочу дуже подякувати платникам податків і Міністерству культури, які з величезним розумінням ставляться до того, як воно є. Ми, заньківчани, не маємо на що нарікати, бо нам створені всі можливості для того, щоби ми могли нормально працювати.