Примирення Наполеона з Бісмарком

Французьке і німецьке посольства в Україні запросили киян на відзначення 40-річчя Єлисейського договору. Вiдносини Німеччини та Франції у ХIХ та у першій половині ХХ століття — то історія не мирного сусідства, а постійного політичного і воєнного протистояння (Наполеонівські війни, Франко- прусська війна 1870 — 1871 рр., Перша світова війна, Друга світова війна). Історично так склалося, що для цих двох країн слова «німець» або «француз» довгий час асоціювалися зі словом «ворог» — у міжнародних конфліктах вони постійно опинялися у протиборчих таборах, а кордон між державами був дуже нестабільним.

І ось 1963 року уряди Конрада Аденауера і Шарля де Голля уклали Договір про дружбу між двома країнами. Це сталося лише через 18 років після закінчення Другої світової війни, у якій Франція і Німеччина (Третій рейх) були запеклими ворогами. На той час громадськiсть обох країн ще аж занадто добре пам’ятали перемоги, поразки, втрати і приниження недавньої війни. І все-таки договір було підписано, він «працює» вже 40 років, а молоді покоління німців і французів виховуються у зовсім іншій атмосфері, ніж їхні батьки та діди. Сьогодні відносини між Францією і Німеччиною — в політиці, економіці, науці, освіті — являються взірцем для деяких інших членів Європейського Союзу та поза його межами.

Посол Федеративної Республіки Німеччина в Україні Дітмар Штюдеманн і Посол Французької республіки Філіп де Сюремен обрали привабливу і витончену форму святкування 40-річчя Єлисейського договору, а саме — музичний концерт, програма якого стала символом європейського єднання. Єднання, яке включало й українську сторону. Бо виконувалися твори українського (Євген Станкович), французького (Моріс Равель) і німецького (Людвіг ван Бетховен) композиторів. Виконавцями були Симфонічний оркестр Національної філармонії України, яким керував німецький диригент Вольф-Дітер Маурер, та блискучий французький піаніст Ерік Ле Саж.

Перед початком концерту виступили посли Німеччини та Франції. Пан Філіп де Сюремен, зокрема, сказав: «...Підписуючи Єлисейський договір генерал де Голль був дуже схвильований. Таке ж схвилювання відчуваю і я, пригадуючи ті часи. Сорок років минуло від події, котра закріпила примирення між двома націями, які своїми численними братовбивчими конфліктами занурювали в полум’я пожеж увесь континент. Ця подія започаткувала між двома країнами відносини безпрецедентної інтенсивності. Відносини ці аж ніяк не є виключним успіхом франко-німецького зв’язку — це успіх кожного з наших європейських партнерів, успіх Європи в цілому. Присутність у цій залі моїх європейських колег — і я їм вдячний за це — є чудовим свідченням цього. Я вбачаю також вельми символічною присутність в цій залі високих посадових осіб з українського боку.

Перш ніж надати слово музикантам, хотів би відзначити глибоко символічний зміст, який я вбачаю в союзі французького, німецького, українського та європейського прапорів, який ми бачимо цього вечора над цією сценою.

Хочу подякувати німецькому диригенту та французькому солісту за їхню згоду приїхати до Києва; а також оркестру Національної філармонії України, високу майстерність якого визнано в світі, і директору Національної філармонії України пану Остапенку за те, що гостинно приймає нас в цій залі. Вважаю, що, за таких складових, успіх нашому вечору забезпечений. Дякую».

А щодо програми концерту, то вельми підходящою для описуваних урочистостей виявилася бетховенська «Героїчна симфонія пам’яті великої людини» (1804). Адже музикознавці твердять, що молодий німець мав наміри присвятити свою Симфонію №3 Першому консулу Франції — Наполеону Бонапарту, з яким пов’язував звільнення Європи від тиранії. Симфонію завершує радісний тріумфальний фінал, названий композитором «Friedenfest» — Свято миру.

Після концерту французьке та німецьке посольства влаштували спільний прийом, на якому були присутні члени уряду, депутати ВР, члени дипломатичного корпусу, зокрема посол США і посол Туреччини, духовенство різних українських церков, письменники, журналісти.

Єлисейський договір 1964 року та суспільні (а не тільки політичні) форми його втілення є непоганим зразком для урегулювання наших — таких непростих — історичних вiдносин із своїми безпосередніми сусідами як на Сході, так і на Заході. Важливо припинити, зрештою, постійні згадки про нанесені Україні кривди і почати усвідомлювати власні провини (у тому числі — і перед своїм народом). А ще хотілося б, аби наші свята частіше проходили саме в Філармонії, а не в Палаці «Україна».