«Раз добром нагріте серце вік не прохолоне!»

Поштовхом до написання цього матеріалу стала поява книжок одного із наших найкращих дитячих видавництв в редакції — головний редактор придбала їх для своєї похресниці. Це — маленькі шедеври! Добірні тексти і дивовижні малюнки! Останні — позитивні, добрі, з казковими та небесними героями. За відсутності національного дитячого телевізійного продукту вони — противага тим простакуватим мультиплікаційним фільмам, на які натрапляю, перемикаючи канали. У тих анімаційних картинах часто нехитрі сюжети, персонажі — пришельці з інших планет, які подекуди нагадують кальки з комп’ютерних ігор... І загалом вони відзняті в стилі action. Вочевидь, другосортною продукцією у нас «годують» не тільки дорослу, а й дитячу аудиторії. Тож постає питання убезпечення дітей від агресії, порушення емоційної рівноваги, споживацької психології, спрощування, несмаку. Натомість слід прививати морально-етичні норми та розвивати образне мислення, фантазію, смак...У психології навіть існує окремий напрямок — арт-терапія. Про це говоримо з художниками Костем Лавром та Владиславом Єрком, які ілюструють «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-Гівські» видання, а також з психотерапевтом Катериною Овчарик.

— Зараз моєму синові 24 роки, — говорить Кость ЛАВРО. — Дорослий хлопець. Вивчився на архітектора. Коли він зростав, хотів його виховати у вивіреній поколіннями системі цінностей і привити добрий смак. Тому читав книжки. Старі, куплені ще за радянських часів. Але то була, що називається, дитяча класика, проілюстрована гарними малюнками. Якраз тоді стали популярними історії з героями компанії Волта Діснея, проте я прагнув, щоб дитина формувалася на добротній літературі. Потім сина не обмежував ні в чому — він вже стояв на твердих моральних та естетичних засадах. Як результат, тепер той, змалечку навчившись не гаяти часу даремно, не дивиться серіали, всілякі беззмістовні шоу, якими нині переповнений наш телевізійний простір.

Як то буває в Україні, часто за ранньою весною настає спекотне літо. Так і з нашими дітьми: від Абетки вони відразу переходять до комп’ютерних ігор. Однак ігор, які б розвивали самостійне мислення чи фантазію, обмаль. До того ж, існує інша проблема — комп’ютерна залежність. Знаю безліч таких узалежнених — синів і доньок моїх знайомих.

Я ніколи не страждав месіанством. Просто, створюючи ілюстрації, хотів прививати добрий смак і збагатити світ дитини. Наповнити його змістом. Той світ обов’язково має бути добрим і щасливим! Як писав Шевченко: раз добром нагріте серце вік не прохолоне!

— Для дитячого художника найважливіше правило — малювати для себе маленького, продовжує Владислав ЄРКО. — Тобто, слід переселитися у власне дитинство, коли тобі було, наприклад, років п’ять, відтак створити добру, пізнавальну і захоплюючу книжку! А так спеціально не розмірковував над ілюстраціями. Вони народжувалися з-під свідомості. Сказати б, «Казки Туманного Альбіону» повні метафор. Зараз, з позиції часу, думаю, можливо, даремно там стільки лицарської символіки — ті коди незрозумілі для дітей семи-десятирічного віку. Очевидно, зображав їх більше для власної втіхи і хизування своїми знаннями. Така ж внутрішня ревізія відбувається щодо всього доробку. Адже хочу, аби мої малюнки стали поживою для розуму й серця.

Колись у Києві був магазин іноземної літератури «Дружба», де мама купувала польські видання. (Вона сама володіла польською і мене навчила). Виразно пам’ятаю зимову розповідь про мужнього горобчика з дивовижними малюнками — голим грудневим лісом, першим снігом... Крім неї, у мене було ще кілька улюблених книжок. Зокрема, твори Жюль Верна в оформленні Поля Гюстава Дора. З тих чорно-білих гравюр відкривалися океанські простори, непрохідні нетрі лісів... Це пізнання світу приносило неймовірну насолоду!

На моє переконання, дітей треба обмежувати в перегляді телевізійних програм. Серед білого дня там рекламуються, приміром, ліки для підвищення потенції. Оголені красуні розповідають, мовляв, ті ліки — мрія будь-якого чоловіка. Якби я малим побачив таку рекламу, втратив би орієнтир. Тоді мені здавалося, що справжній чоловік повинен бути подібний до Айвенго, який чинить подвиги. А тут пояснюють, що подвиги справжній чоловік чинить у ліжку... Тобто, «українське» телебачення нав’язує цінності, перевернуті з ніг на голову. І я не уявляю, як бідолашне дитя має вціліти в нашій епосі. Вочевидь, для того батьки мусять докладати зусиль, аби зростаючи, дитина читала книжки, слухала Моцарта, Баха, принаймні, The Beatles. Я сам живу в такій внутрішній еміграції.

— Візуальне — це найперше, що формує малюка, поки він почне говорити, — підсумовує Катерина ОВЧАРИК. — Навіть коли дитина вже говорить, цьому треба приділяти належну увагу. Розкажу про свій випадок. Мені дуже подобається індійська культура. Я все думала — чому? Раптом пригадалося, як була ще зовсім малою і постійно любувалася красивою бляшаною коробкою з-під індійського чаю із зображеннями індуських жінок у танці. У нашій родині жодна трапеза не обходилася без цієї коробки. Хоч індійський чай в ній давно закінчився, туди засипали грузинський або краснодарський і ставили її на стіл як елемент посуду... Отож батькам варто звертати увагу, які книжки купують, які мультфільми дозволяють дивитися, на які вистави ходять зі своїми чадами... Також не треба забувати, що той чи інший казковий/мультиплікаційний/кіношний образ може налякати вашого сина або доньку. Тому варто проговорювати, що ті розуміють під прочитаними/побаченими образами і при потребі пояснювати, що вони означають. Це ж стосується інформації, від якої не можемо їх відгородити, наприклад, рекламні щити на вулиці, музику в маршрутці... Очевидно, з інформаційного потоку потрібно вибирати те, що викликатиме у дітей приємні почуття. Тобто, дошкільнятам й учням молодших класів рекомендована психогімнастика — профілактичні терапевтичні засоби, спрямовані на розвиток приємних емоцій. Наприклад, слухання музики, під час якого цікавтеся, які почуття виникають у маленьких слухачів, питайте про розуміння даних почуттів, їхню диференціацію, образи, які навіює музика... Психогімнастика показана для профілактики дитячого сприйняття. Можемо паралельно проводити арт-терапевничні (арт-терапія — опрацювання конфлікту через художні засоби (образотворчі, музичні, танцювальні...)) мікро сесії, щоб дитина сама, приміром, промальовувала свої бажання, страхи, улюблених героїв. Тоді буде зв’язок між сприйняттям і розумінням.

Тому батькам, бабусям і дідусям, найманим няням необхідно бути відповідальним у поводженні з дітьми, особливо, коли йдеться про формування особистості.