«Руслан і Людмила»: третє життя

До закриття сезону Національна філармонія України порадувала меломанів не зовсім звичайною виставою. Музична версія знайомої з дитинства поеми Пушкіна у листопаді цього року святкуватиме 160-річчя з дня своєї прем’єри. Вшановуючи цю подію, що стала, безсумнівно, знаковою в історії російської музики, а також пам’ятаючи про неминуче «алаверди» на адресу північного сусіди, котрий оголосив нинішній рік Роком України в Росії, керівництво філармонії, за сприяння Міністерства культури і мистецтв, Фонду сприяння розвитку мистецтв, Культурного центру НДП «Україна духовна», а також за підтримки Надзвичайного і Повноважного Посла Росії в Україні Віктора Черномирдіна здійснило грандіозний проект з істинно російським розмахом. Судіть самі: у постановці задіяні Симфонічний оркестр філармонії, Національна академічна капела України «Думка», Президентський оркестр Збройних сил України, ансамбль балету «Терен» Національної філармонії України, а також чудові українські співаки — Віталій Мітюшкін, Ольга Нагорна, Анжеліна Швачка, Тарас Штонда, Руслана Шишкіна та драматичні актори — Олексій Богданович, Андрій Чернюк, Борис Лобода.

Формат концертного виконання опери — не новий для філармонії. За плечима досвід успішних вистав «Моцарта і Сальєрі» П. Чайковського, «Травіати» Дж. Верді та інших оперних творів. Однак припускаю, що вказані твори порівняно нескладно адаптувати до концертного виконання, бо вони мають невелику кількість виконавців, невеликі за обсягом і не відрізняються складною сценографією. А опера Глінки налічує п’ять актів, містить безліч вокальних і танцювальних номерів і триває близько шести годин. Можна лише здогадуватися про титанічні зусилля постановників, які мали скоротити цей твір утричі, не порушуючи сюжетну канву і надавши меломанам можливість насолодитися улюбленими сторінками партитури Глінки.

Проте постановочна бригада на чолі з Володимиром Лукашевим блискуче подолала цю проблему. Було втілено вельми оригінальну сценічну концепцію, суть якої полягає у створенні одноактної музично-театралізованої вистави концертного типу з розсіюванням сценічної дії по всьому периметру глядацької зали. Оркестр знаходиться на сцені, хор і духовий оркестр — у другому ярусі. Співаки, для яких на сцені зробили підмостки позаду оркестру, ніби підносяться над музикантами, а у міру розгортання сюжету виходять на авансцену, спускаються в залу. Для появи та зникнення персонажів задіяні всі вхідні двері. У жертву принесено дві третини музичного матеріалу, деякі герої опери зникли, інші — втратили вокальні партії. Розгорнені балетні сцени замінено виразною пластичною пантомімою. Оркестранти і хористи — у типовому концертному одязі, а солісти виступають у давньоруських костюмах. Вибрані арії та ансамблі з опери Глінки чергуються з поетичними рядками поеми Пушкіна. У дію введено фігуру Поета, який є ніби сполучною ланкою між артистами та публікою.

Отже, на суд глядачів винесено незвичайну і дуже цікаву виставу. Це вже не опера, але ще не концерт. Імовірно, цінителі музики Глінки у перші хвилини почувалися як Іполит Матвійович Вороб’янінов, який звик до класичної інтерпретації «Одруження» і після підняття завіси не побачив на сцені Подколєсіна. Вистава, всупереч оперним канонам, розпочалася не з увертюри. Поет оповідає про «дела давно минувших дней», запрошуючи пригадати «преданья старины глубокой». І лише після цього, за помахом чарівної палички Миколи Дядюри, слухачів поглинув вир музики. Увертюра до «Руслана і Людмили» — один із найвідоміших і найулюбленіших меломанами творів Глінки.

Вистава виявилася на диво динамічною та цільною. Солісти продемонстрували не тільки прекрасне володіння голосом, але й навички драматичної гри — ще один хід постановників, покликаний створити додаткові елементи контрасту на сцені. На фоні абсолютної «холоднокровності» оркестру солісти й танцівники розігрували виставу як справжню оперу.

Дуже виразним був Руслан. Віталій Мітюшкін «подав» свого персонажа у класичному руслі, представивши публіці хороброго руського витязя, здатного на героїчні подвиги та ніжні почуття. Ольга Нагорна в ролі Людмили зуміла продемонструвати притаманний їй артистизм і гнучкість голосу. Бракувало хiба що певної легкості, грайливості, властивій юній та пустотливій Людмилі, але солістка з лишком компенсувала їх вокальною майстерністю та блискучою грою. «Вогненна Кармен» Анжеліна Швачка цього разу явилася публіці у вишуканому східному вбранні, до того ж — чоловічому. Хазарський князь Ратмір, поривчастий і чуттєвий — ось герой, партію якого Глінка доручив жіночому голосу і образ якого улюблениця київської публіки передала зі справжньою східною пристрастю.

Славнозвісне рондо Фарлафа у виконанні Тараса Штонди викликало бурю оплесків. Співак вкотре показав, що він має не тільки чудовий голос, але й неабиякий акторський хист. Останнє особливо яскраво виявилося в його дуеті з чаклункою Наїною (Руслана Шишкіна), де Штонда вельми переконливо зіграв ледаря й телепня, схильного перекласти складну й ризиковану справу пошуків Людмили на чужі плечі. У наступному рондо перед нами самовдоволений фанфарон, який радіє своїй неодержаній перемозі.

Вельми оригінально втілені танцювальні номери опери. Під звуки маршу Чорномора цього злобного карлика у виконанні Миколи Мойсюка урочисто внесли до глядацької зали. Артисти балету обнесли Чорномора навколо зали і доставили його на сцену. Постановники знайшли цікаве рішення ще однієї перлини опери — лезгинки. В оперній виставі це розгорнута балетна сцена. Тут зорову драматургію перетворено на психологічну. Її рушійна сила — оркестр, який за допомогою звуків покликаний показати Людмилі, яка велика могутність Чорномора, і лезгинка — її пік. На сцені нічого не відбувається, лише Чорномор час від часу намагається примусити Людмилу звернути на нього увагу або висловлює невдоволення своїми прислужниками. Драма розігрується в оркестрі, де відображена буря почуттів, що охоплюють Людмилу й Чорномора.

Введення віршованих строф ніби злило воєдино музику Глінки та поезію Пушкіна. Внаслідок цього сплаву виникла драма «Руслан і Людмила» — опукла, об’ємна, іскриста, дотепна і казково красива. Це стало можливим завдяки майстерності заслуженого артиста України Олексія Богдановича, який блискуче зіграв роль Поета. За сценарієм він сидить у перших рядах глядацької зали і, немов надихаючись музикою, веде свою оповідь. Але перед нами вже не Поет. Це — Автор, який створює і вірші, і музику. Він милується своїм творінням, яке, немов коштовний діамант, виблискує і переливається у нього перед очима. Сидячи у глядацькій залі , він підноситься над дійством, що розгортається, бо це він його створив. І ми, глядачі, які знаходяться поруч із ним, відчуваємо свою причетність до того, що відбувається, і також відчуваємо себе трошки творцями…

Так опера Глінки, що давно стала класичною і обросла виконавськими традиціями, отримала друге дихання. До того ж, керівництво філармонії не збирається обмежитися тільки вдалою прем’єрою. Виставу включено до програми наступного сезону, планується організувати гастрольні тури по Україні. Розглядається варіант показу «Руслана і Людмили» у Москві в ознаменування завершення року України в Росії. Про це говорив присутній на прем’єрі міністр культури та мистецтв України Юрій Богуцький. Були в залі й представники організацій, що підтримали акцію, — Віктор Черномирдін, Анатолій Толстоухов, Валерій Пустовойтенко. Думається, вистава-концерт за мотивами опери Глінки та поеми Пушкіна заживе своїм життям, відмінним від двох своїх великих першоджерел.