Самурайська відповідь Путіну

Показаний на відкритті Днів японського кіно фільм «Любов та честь» був, схоже, вибраний для такої події невипадково. Бо, зважаючи на розв’язану Москвою війну проти України, він містить у собі натяки, потаємний зміст і, якщо хочете, пророцтва.

Знятий 2006 року відомим режисером Йоджі Ямада за романом Сюхея Фудзісави, фільм став завершенням знаменитої трилогії про самураїв (перші дві картини -»Сутінковий самурай та «Скритий клинок» — вийшли у світ 2002 та 2004-го рр. Уже сам факт такого строгого виходу фільмів кожні два роки промовисто характеризує ментальність та культуру нащадків самураїв, їхню дисциплінованість і обов’язковість, що завжди пов’язано з поняттям честі).

«Любов та честь» може слугувати взірцем мелодрами, знятої майстром, а тому наповнена не лише сентиментальними рефлексіями щодо «нещасного кохання», а й глибоким змістом. Нещастя ж у родині Мімура Сінойо почалися з того моменту, коли він, самурай скромного походження, спробував молюсків, від яких мало не помер... Нагадаємо, самураї, які перебували на службі у державних мужів, захищали їхнє життя не лише за допомогою зброї, а й були дегустаторами їжі. І хоча події картини розгортаються у ХІХ ст., коли внутрішньополітичні чвари в палацах можновладців на той час вже не мали характеру масових епідемій, традиція перевіряти їжу феодала високого рангу залишилася.

Між тим Мімуру дуже обтяжувала його служба, він вважав її позбавленим змісту ритуалом і хотів піти з палацу, щоб відкрити для дітей власну школу бойових мистецтв. Однак герой не встиг втілити заповідну мрію — приготовлені не в сезон молюски виявилися смертельною отрутою. Самурай вижив лише завдяки власному здоров’ю та хорошому лікарю. Але, як виявилося, врятував життя своєму господареві ціною власного зору.

Ця історія, враховуючи те, що з плином часу любові та честі у світі стає все менше, говорити про нас слабодухих, якщо своєму призначенню зраджують навіть деякі самураї, які мають бути взірцем честі та гідності — в картині є сцена харакірі, до якого вдається начальник дегустаторів. Між тим у серці Мімури, справжнього чоловіка та воїна, жила і любов, і честь. Тож він, незважаючи на сліпоту, покарав покидька, мало не відрубавши йому на дуелі руку, що стало підставою ще для одного харакірі — бо який це воїн і, тим більше, начальних охорони без руки, та ще й пошкодженої незрячим воїном?

... Ви тепер зрозуміли, чому я згадав російського президента у назві цих заміток? Зважаючи не лише на його захоплення східною боротьбою і володіння якимось там «поясом», а й на всю демонстрацію у кремлівських ЗМІ мускулистої, воїнської природи ВВП, він мав би бути самураєм, тобто людиною честі. Цінність таких прекрасно знятих, змістовних мелодрам, як відомий фільм Йоджі Ямада, якраз у тому і полягає, що вони здані не лише вичавити сльозу (дізнавшись про зраду дружини, обезчещений Мімура виганяє її з дому), а й допомагають зрозуміти одвічні закони буття. Бо етика, як постійно каже мій товариш, є фізикою у сфері людських стосунків. Будь-який організм — чи то людський, чи то суспільний, якщо він позбавлений любові та честі, приречений на знищення.

Те, що кривавий гебіст розв’язав неоголошену, підлу війну проти сусіднього, «дружнього», як любить казати, народу, характеризує його як вбивцю, а не воїна, що захищає чужу та свою честь. На жаль, ВВП та його оточення не здатні виносити уроки з хорошого кіно. Бо інакше через елементарний інстинкт самозбереження не почали б ґвалтувати нашу Неньку. Українські самураї, які захищають її честь та волю на сході країни, скоро покажуть світові, що завжди перемагають воїни, люди честі, а не вбивці, ґвалтівники і мародери. Останні ж приречені на ганебну смерть, навіть якщо вони стають президентами. Аби хоч спробувати змити ганьбу зі свого імені, у Путіна, якщо він вважає себе воїном, а не вбивцею, є вихід. Він криється у самурайській традиції спокути негідної для воїна і чоловіка поведінки.