Сезон полювання

Протягом тижня в кінотеатрі «Київ» демонстрували  шість фільмів, знятих данськими режисерами за останні два роки. На жаль, брутальне військове вторгнення Росії на українські землі відволікло увагу глядачів не лише від програми цього фестивалю, а й від багатьох інших мистецьких подій. 

Кремль завжди намагався відволікти увагу України від Заходу, і коли йому це не вдалося зробити методами інформаційної війни, він вдався до застосування армії. Якби не та напруга, яку українці переживають ось уже четвертий місяць поспіль, якби не загроза переходу початої РФ війни у Криму в більш гарячу стадію, то програма «Сучасного данського кіно» зібрала б набагато більше глядачів. Бо привезені у Київ стрічки, які в нас ніколи ніде більше демонструвати не будуть, які навряд чи викладуть в Інтернеті, заслуговують на увагу не лише кіногурманів, а й тих, хто не байдужий до долі світу.

Фестиваль відкрився картиною, яка розповідає про те, чим загрожує всім нам глобалізація світу, викликана ненаситною жадібністю того ж таки пресловутого капіталу.

У «Стрілку» (режисер — Аннетт К. Олесен) йдеться про спробу захисників екології зупинити нові плани з видобування нафти на півночі Атлантичного океану. Родовище чорного золота, що його  відкрили біля берегів Гренландії, мають розробляти данські, гренландські та американські — а як же без них — компанії. Добуті таємно документи свідчать про масштаби родовища, які приховують від громадськості: нові свердловини загрожуватимуть не лише регіону, а й, враховуючи течії світового океану, всій планеті. І, перш за все, глобальними змінами клімату. Як і передбачено жанром трилера, з’являється герой, готовий боротися проти зла. То ж геофізик Расмус (Тріне Дюрхольм), який здобув таємні документи, оголошує війну системі! Спочатку він шукає підтримки у відомої журналістки Мії (Кім Бодня), яка проводить теледебати на тему загрози екології від видобутку нафти поблизу Гренландії. Коли ж журналістська зброя стає безпорадною, герой береться за рушницю...

Аналогії з Майданом виникають з перших хвилин фільму — уряд, який підтримує небезпечний для планети проект, порушив обіцянки захищати екологію, дані своїм виборцям. Наш новий уряд теж давав багато обіцянок, які теж чомусь не виконуються! Чим завершиться брехня для нашого уряду — покаже час.

У «Стрілку» герой програє війну, загинувши від кулі снайпера. Те, що Майдан, герої якого теж гинули від куль снайпера, тепер сформував багато стрілків, дає нам надію. Надію на його, Майдану, остаточну перемогу, яка настане лише тоді, коли в Україні не буде уряду, не буде політиків, які дозволятимуть собі нас обдурювати.

Береться за рушницю й герой «Полювання» (режисер — Томас Вінтерберг), але для того, щоби вбивати оленів. Сорокарічний Лукас (Мадс Міккелсен) після розлучення намагається облаштувати нове життя. І все в нього могло б скластися добре, оскільки його любить не лише син, який за рішенням суду залишився з дружиною, а й гарна жінка, котра готова стати надійною подругою в житті. Однак біда приходить із несподіваного боку: діти свідчать про збочені нахили героя, й той потрапляє у пастку.  На Лукаса починається справжнє полювання. Він стає вигнанцем, проти нього відкривають кримінальне провадження, навіть сина виганяють із супермаркету, аби той не псувати репутацію добропорядного закладу. Безпідставність звинувачення розкривається лише після того, як діти під час слідства розповіли, що Лукас зваблював їх у своєму підвалі. Виявилося, що в його домі взагалі немає підвалу!

Окрім того, що автори фільму натякають на проблеми, які виникають у західному світі через запроваджену там так звану ювенальну юстицію — діти не брешуть, вони завжди праві, твердить одна з героїнь, — у «Полюванні» на перший план виходить інша проблема. Події фіналу картини відбуваються через рік, сина Лукаса посвячують у чоловіки, що за давньою традицією цього містечка пов’язано з виходом на перше полювання. Коли ж юнак разом із батьком приходить до лісу, де, сподіваючись на гуманність людини, розгулюють олені, то свою рушницю спрямовує не на тварин. Куля, що пролетіла над головою батька, який так і не збагнув, що недобре полювати на кого б то не було, мала би навчити його цій очевидній істині. А заодно і нас. Бо ми, зважаючи на все ту ж глобалізацію, стали мішенню на великому полюванні, що його владоможці влаштовують по всьому світу. І сезон полювання на наші душі почався не вчора, він нараховує вже тисячоліття людської історії.

Про те, як легко вполювати свідомість людей, що цього разу з фотокамерами полюють на птахів, розповідає картина Крістіана Дюекьєра «Невдалі фото рідкісних птахів». Сотні дорослих людей стають жертвами невеличкої брехні, яку собі дозволив амбітний підліток заради першого місця на фотоконкурсі, що передбачає пошук незвичайного птаха. Що ж тоді казати про те, коли брехню сіють світом дорослі  дяді? 

Одним із таких глобальних обманів людства стала ідея: «гроші вирішують все», тому вони мають бути метою життя. Що з такої філософії виходить? — на це запитання й дає відповідь картина «Заручники». Її сюжет заснований на реальних подіях, які все частіше трапляються у світі. Понад чотири місяці екіпаж невеликого данського судна тримали в облозі чорношкірі пірати, доки компанія-власник вела з ними перемовини. Власне про те, в якому пеклі опинилися члени екіпажу, і розповідає фільм Тобіаса Ліндхольма.

У справжнісіньке пекло, як виявляється, можна потрапити не лише через піратів, а й, наприклад, через шалене кохання. «Королівський роман» (режисер — Ніколай Арсел) та «Дружина художника» (режисер — Білле Аугуст) — ці дві розкішні історичні стрічки, розкішно костюмовані й прекрасно зняті, присвяченні складаним стосункам чоловіків та жінок, які часто потрапляють у трикутник пристрастей, не менш небезпечний, аніж бермудський. Однак про любов, як  ви розумієте, говорити наспіх — злочин. То ж залишимо цю тему для окремої розмови.