Шекспірівські пристрасті навколо «Ромео і Джульє т ти»

30 березня — сумна дата — річниця смерті знаменитого українського хореографа Анатолія Шекери. Останні шість років свого життя він був головним балетмейстером Національної опери України. Його «коником» були масштабні спектаклі з яскравим сюжетом, жорсткою режисерською концепцією, розробкою великих кордебалетних сцен і умінням виразно подати солістів. Він поставив більше 30 балетів, кращими серед яких вважаються «Ромео і Джульєтта», «Кам’яний гість», «Спартак», «Лебедине озеро», «Легенда про любов», «Лускунчик», «Лілея», «Прометей», «Ольга», «Фантастична симфонія». За бажанням колективу в день смерті Анатолія Федоровича буде показано балет «Ромео....». Спектакль відмічено золотою медаллю ЮНЕСКО як один iз кращих творів, поставлений на музику Прокоф’єва до 100-річчя композитора. У листопаді цей балет відмітить свій 30-літній ювілей. За всю історію театру не було постановки, яка б так довго йшла на сцені та користувалася незмінним успіхом у глядачів.

— Чоловік задумував свої спектаклі завжди задовго перед тим, як починав безпосередньо над ними працювати, — згадує Елеонора Михайлівна Стебляк, професор Української академії танцю, вдова Анатолія Федоровича. — Підготовчий період тривав приблизно рік-два. Ретельно вивчав матеріал, поки він не ставав для нього ідеєю фікс. У нього була фраза: «Я вагітний спектаклем і його треба терміново народити». Він приступав до репетицій, коли вже повністю знав концепцію спектакля і те, що хоче сказати глядачам.

«РЯДОВИЙ БАЛЕТ НА ЗАЯЛОЖЕНИЙ СЮЖЕТ»

Для багатьох колег стало несподіванкою, що раптом у 1971 році А. Шекера взявся за шекспірівський сюжет. Ходили навіть делегації в Міністерство культури і говорили про те, що замість того, щоб ставити сучасні спектаклі, театр тупцює на місці і має намір поставити рядовий балет на затасканий сюжет. Не треба забувати, що перша постановка шекспірівської трагедії була здійснена у 1940 році на сцені Кiровського театру, де головні партії виконували Уланова і Сергеєв. З того часу редакція Лавровського вважалася канонічною. Але коли Анатолій Федорович попрацював з архівними матеріалами Прокоф’єва, з’ясувалося, що композитору та постановка не подобалася. Балетмейстер відійшов від музичної драматургії, хоча для того часу це був величезний крок уперед. Прокоф’єв навіть не був присутній на прем’єрі, оскільки категорично заперечував вставні номери, які подовжували спектакль. Диригент Олег Рябов вимушений був робити оркестровку самостійно, бо композитор забрав партитуру. Анатолій Федорович став шукати авторську партитуру і в цьому йому допоміг Геннадій Рождественський, який, знаходячись за кордоном, зумів купити ноти Прокоф’єва. У своїй роботі Шекера йшов за композитором, і саме в нашій Національній опері існує єдина авторська редакція постановки балету «Ромео і Джульєтта». Анатолій Федорович був не просто чудовим хореографом — він тонко відчував музику і на рівних з диригентом читав партитуру. Декорації створив Федір Нірод — головний художник театру. Перед цією роботою Федір Федорович зазнав невдачі зі «Сплячою красунею» і дуже переживав, не знаючи з чого почати роботу над «Ромео...». Анатолій Федорович підтримав Нірода, адже вважав, що вдалим спектакль стає тільки тоді, коли балетмейстер працює в співдружності з диригентом і сценографом.

ДВА РОКИ МОВЧАННЯ

У ті часи в Радянському Союзі захоплювалися модерном. У театрах ставилися спектаклі, якi в чомусь копіювали «Кам’яну квітку» Юрія Григоровича. Але Анатолій Шекера вважав, що кожен балет повинен мати свої власні засоби виразності, а не сліпо наслідувати нехай навіть дуже цікаві зразки. Примітно, що худрада не ухвалила декорації, і через це спектакль відклали. За словами Елеонори Стебляк, допоміг випадок. Після перемоги на конкурсі театральних художників у Чехословакії, де ця робота отримала спеціальний приз, худрада заднім числом дала зелене світло балету. Головну партію Ромео Анатолій Федорович доручив Вікторовi Рибію, чим дуже здивував колег, оскільки цей танцюрист вважався актором характерних ролей. Адже всі звикли, що партію Ромео виконує ліричний актор. Шекера довів, що йому потрібен живий, щирий і пристрасний танцюрист. Як показав час, вибір виявився дуже влучним. Для Віктора Рибія партія Ромео стала однією з кращих ролей. Потім багато хто з танцівникiв виконували цю партію, але саме завдяки Рибію у глядачів виникало відчуття, що його герой — наш сучасник. Партію Джульєтти виконувала Людмила Сморгачова, о тій порі дуже молода балерина. Саме після цієї ролі вона заявила про себе як про ведучу солістку театру. Спектакль репетирували дуже швидко. Через два місяці він був уже повністю готовий. Коли пройшла прем’єра, театральна критика відчула шок, не знаючи як класифікувати спектакль. Тому два роки фактично про нього не писали нічого. Це тривало доти, поки «Ромео і Джульєтту» не показали на гастролях у Москві. Балет викликав фурор, його назвали кращим в Союзі, а потім він отримав золоту медаль ЮНЕСКО.

— Постановка «Ромео...» є великою подією не тільки в нашому балеті, але й взагалі в європейській культурі, — вважає президент Української академії танцю Юрій Станішевський. — У світі існує маса версій цього балету. На сьогодні найвидатнішими з них вважаються постановки Джона Кранко, Кеннета Макміллена, Юрія Григоровича і Анатолія Шекери. Київська редакція прокоф’євської музики вийшла найсучаснішою як за виразністю, так і за пластикою та масштабом емоцій.

ШКОЛА СЦЕНІЧНОГО ХРЕЩЕННЯ

Довгий час партію Джульєтти виконували Тетяна Таякіна та Ірина Задаянна. А зараз ця роль увійшла до репертуару Наталі Лазебникової. Вона почала танцювати Джульєтту в 17 років. Балерина демонструє не тільки дуже точну техніку балету, але й надзвичайно артистично передає переживання своєї героїні. Дуже виразна в цій ролі Олена Філіп’єва — унікальна балерина, яка може виконувати найрізноманітніший репертуар. Чудовий Тібальд вийшов у Ігоря Буличова. Палкий, нестримний Ромео поставав у виконанні Валерія Ковтуна і Миколи Прядченка. Яскравий і темпераментний — Денис Матвієнко, який в чомусь нагадує першого виконавця ролі Ромео — Віктора Рибія.

Влітку минулого року спектакль отримав нове дихання завдяки мистецтву Філіп’євої та Матвієнка. Але, на жаль, цей талановитий артист вже не буде виступати в київському театрі — він підписав контракт з Маріїнкою. Фактично на цьому спектаклі виросло декілька поколінь артистів, які шліфували свою майстерність, осягаючи музику Прокоф’єва і розкриваючи шекспірівські образи в новій хореографії. А.Шекера умів роздивитися в танцюристах не просто талант, а прихований резерв і, не зважаючи на дрібниці, вів актора до його зоряної ролі. Він ніколи не повторювався в своїх режисерських рішеннях: вважав, що зі старих постановок він виростав, як з маленьких штанців. Створив свій стиль, свій напрям в хореографії, свою мову. Його індивідуальність настільки масштабна, що кожний його спектакль завжди був відкриттям. І майже всі вони й сьогодні залишаються візиткою Національної опери України.