«Січеславна» – покровителька театрів із Придніпров’я

Театральний фестиваль-конкурс «Січеславна» представляє мистецтво Придніпров’я та об’єднує театри Дніпропетровська, Запоріжжя, Павлограда, Дніпродзержинська і Кривого Рога. Започаткований Дніпропетровським відділенням Національної Спілки театральних діячів України за ініціативи актриси, а нині голови Правління ДМВ НСТДУ Марії Проценко,  цьогоріч форум відбувся  у 24-те. Кожного року театри Придніпров’я виставляють кращі прем’єри сезону, аби позмагатись за звання найдостойніших.

«Січеславна-2016» налічувала у своїй афіші 32 вистави. Журі, яке щороку змінює свій склад, переглядає постановки, подорожуючи містами й приїжджаючи до кожного театру-учасника. Ідея робити такий огляд-конкурс нових театральних робіт – надзвичайно плідна й, хоча Дніпропетровське відділення Спілки у процесі проведення стикається з вирішенням цілого ряду проблем, організаційного й матеріального характеру, вони не відмовляються від «Січеславни», вбачають у цьому фесті необхідний момент творчого змагання. Те, що театри знають, що у них буде можливість показати свої роботи й почути професійну думку колег, спонукає до намагання робити вистави оригінальними, сповненими нових, цікавих рішень, налаштованими на мистецькі відкриття. Окрім того, існують спеціальні нагороди «Січеславни» – «Честь, достоїнство, майстерність», «Кращий директор», «Пропаганда театрального мистецтва».

Аналізуючи результати «Січеславни» за багато років, є можливість зробити висновки щодо розвитку й руху театрів регіону. Певний зріз театральної картини Придніпров’я доповнює враження від загального стану українського театру. Це дозволяє побачити відмінності й спільні риси творчих процесів, що відбуваються на театральних меридіанах заходу, півночі, півдня, центру й сходу нашої країни.

Дійсність, в якій існують театри Придніпров’я, багато в чому схожа із загальною українською. Більш наявним стає відчуття зміни творчих поколінь, по виставах видно, що голосніше про себе заявляють молоді режисери, сценографи, балетмейстери, актори, представники наступної творчої генерації. Але ж, і митці старшого віку, як мовиться, не здають позицій й продовжують плідно працювати. Амплітуда розбіжностей у підході до роботи над сценічним твором має значні коливання. Хтось живе майбутнім й упевнено розвідує шляхи нової художньої мови, хтось сповідує цінності минулих років. Добре, що простір театру безмежний і глядачів вистачає на все мистецтво, запропоноване театрами. І все ж, час наявно вимагає нового, неординарно-щирого, особистісного, такого, що може вийти на узагальнення й торкнутися серця кожного глядача.

ТЕАТРАЛЬНІ МАНДРИ

Театральний марафон «Січеславни-2016» розпочався із Запоріжжя. Учасники – Академічний український музично-драматичний театр ім. В. Магара, Муніципальний Театр-лабораторія «VIE», Муніципальний Театр Танцю, Академічний Театр юного глядача, Театр ляльок.

Музична казка «Пан Коцький» Н.Ігнатьєвої (режисер В.Попов) Театру ім. В. Магара вразила свіжістю підходу до класичного матеріалу української казки. Дія переноситься в гуцульський край з краєвидами карпатських гір, якими мандрує різдвяна коляда. Колоритна вервечка різдвяної ходи селян, що у відео-проекції на заднику виглядає в далекій перспективі, візуально наближається до глядачів і ось уже  справжні актори в образах казкових персонажів виходять на сцену й розпочинається дійство. Дитині пропонується казка з відомим сюжетом, але вона здатна захопити фантазією постановників. Інтрига напружена, що ж за страшний звір – той Коцький? Всі лісові мешканці, керовані звабливою Лисичкою (К.Стаценко) несуть  Коцькому їсти та пити. Залякані, вони особливо й не замислюються над очевидними речами. Асоціації зрозумілі дорослим глядачам, а дітвора отримує веселу музичну забаву, яка навертає до українських традицій, занурює в атмосферу казки з мудрими висновками.

У масштабній роботі Театру ім.В.Магара – драмі «Гетьман Мазепа» Б.Лепкого (режисер Є.Головатюк) представлено Україну часів опального гетьмана. Намагання розібратися в трагедії Мазепи з огляду суспільного й особистісного сенсу цього героя, режисер вдається до епічності оповіді. Зачином визначається головна тема – молитва за Україну. Цьому сприяє й сценографічне рішення, позбавлене побутовизму, позначене пафосом і символічними ознаками. Тема державницьких справ тісно переплітається з темою любовних стосунків Мазепи з Мотрею, що превалює у виставі. Театр прагне сказати й своє слово в давній суперечці: Мазепа – зрадник чи патріот? Слово це «промовляється» у спосіб традиційного національного театру, в естетиці минулих років. Та вдячний глядач, втім, знаходить паралелі з подіями сучасної України.

Театр Танцю під керівництвом Л.Неверової продемонстрував оригінальний погляд на промовисті можливості руху, пластики, хореографії. У виставі «Біле Чорне» (режисер А.Романов, хореограф Д.Жужура) у протистоянні двох начал – протиріччя всесвіту, темного й світлого, добра і зла, вічності й миті. Чистота прийому під стать виконанню. Артисти, позначені кольором костюмів, у вишуканій хореографії ведуть тему вічного двобою темних і світлих сил та їх незмінного тяжіння одне до одного в прагненні гармонії. А казка-балет «Гидке каченя» явила буяння фантазії режисера А.Романова та хореографа К.Пригородової. Чудовий матеріал для демонстрації пластичних характеристик різних представників пташиного подвір’я – курчат, індиків, каченят, півників. У сценографії – моменти, наче дитячої, наївної паперової аплікації, на її тлі вишукано працює ілюзія води, повітря, руху білого пір’я. Трансформація гидкого каченяти в красеня-лебедя – тема дуже благодатна для хореографічного втілення й Театр Танцю являє фантазійну, дивовижну казку з яскравими перетвореннями, що зачаровують глядачів.

У виставі «Останній палко закоханий» Н.Саймона Запорізького ТЮГу усього два виконавці: С.Цевельов, він же режисер і В.Лютинська. Та вони створюють повноцінну виставу, умовно поділену на три частини, де одна актриса грає трьох героїнь. В.Лютинська настільки майстерно перевтілюється, що її не впізнати. Стовідсоткова органіка, оригінальність акторських пристосувань, скрупульозна розробка характерів. На сцені – стильний акторський дует, гра у «пінг-понг» репліками, діалогами, мізансценами, пластикою, взаємодією. Висока майстерність виконавців дає можливість з комедійності запропонованої ситуації вийти на тонкий психологізм теми самотності людини у цьому світі, теми вірності й кохання.

ОПЕРА «ТРАВІАТА» Д.ВЕРДІ (ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ТЕАТР ОПЕРИ ТА БАЛЕТУ)

Дніпропетровський театр опери та балету на цьогорічну «Січеславну» представив три вистави – оперу «Травіата» Д.Верді (автор ідеї Ю.Чайка, режисер О.Дугінов, диригент Ю.Пороховник), музичну казку «Карлик Ніс» (режисер М.Овсяников, диригент О.Кулішов) та балети «Сільфіди» Ф.Шопена, «Пахіта» Л.Мінкуса. Флагман оперно-балетного мистецтва придніпровського регіону продемонстрував високу виконавську майстерність, цікаве жанрове забарвлення класичної інтерпретації, результати пошуків сучасного музичного висловлювання.

Дослідження суті акторської професії відбувається у виставі «Прощання на біс» П.Куілтера (режисер В.Мазур) Дніпропетровського молодіжного театру. Принцип «театру в театрі» дає можливість глядачам ніби зазирнути за куліси, побачити зворотній бік сцени, відчути, що ховається у театральному світі, де щирість межує з лицемірством, а правда з бутафорією. Виконавиці ролі Лідії О.Галицькій надається щаслива можливість зіграти героїню, а в її образі ще й Раневську в чеховському «Вишневому саді». Героїня хоче піти з театру, та врешті-решт, не може. Так, «отруєні» театром ніколи не зможуть кинути його, позбавитись тієї солодкої омани, що дає сили й водночас забирає їх. Театр – це любов на все життя!

ЛЯЛЬКОВА ВИСТАВА «НЕ ВІДЛІТАЙ»» (ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ МОЛОДІЖНИЙ ТЕАТР)

Дніпропетровський молодіжний театр висунув на фестиваль і лялькову виставу «Не відлітай!» О.Болдінова у постановці молодого режисера В.Барка. Уся сценографія (художник Н.Коцар) вміщається у чарівну шарманку на колесах, розписану наче казковий будиночок. Вона розкладається акторами на очах глядачів і виникає сценічний майданчик, на якому височить Опудало (С.Олійник), статично приписане до свого городу, а поряд з ним його друзі – Кіт (В.Горб) та Лелеченя (Л.Агатенко). Актори, які працюють у живому плані, відкрито, не переграють ляльок. Вони по-справжньому «одухотворяють» ці маленькі створіння. Бездоганна робота з ляльками, органіка рухів, переконлива пластика, мовна партитура. Не дидактично сухо підводиться до виховної моралі, а надзвичайно емоційно, насичено. Маленький глядач переживатиме події казки, наче справжню життєву історію, потоваришує з Лелеченям, посміється над витівками Кота, поспівчуває та порадіє за Опудала.

Дніпродзержинський  музично-драматичний театр ім. Лесі Українки представив дві вистави одного режисера О.Варуна. У мюзиклі для дітей за мотивами українських народних казок «Я – Котигорошко» , режисер пропонує гру, використовуючи для сценографії гіпертрофовані графічні деталі конструктора. Видозмінюючись, трансформовані частини конструктора визначають місце дії. Тут і гори, і ріка, поле, подвір’я, лігво змія. Історія подорожі Котигорошка (Є.Конорєв) до Змія (А.Вертій) стає можливістю продемонструвати культуру й традиції різних місць України, виразність козацьких бойових мистецтв. Вигадливо вирішується образ Змія, що виявляється багатофігурною істотою, всі частини якої перемагає Котигорошко.

Сучасна п’єса «Звідки беруться діти?» А.Крима піднімає вічні теми буття – народження дітей, відповідальність перед ними, ставлення до необхідності та можливості бути батьками. Розлогий за сюжетними лініями твір дає змогу режисерові вибудувати вигадливу колізію, а актрисам створити переконливі образи багатодітної матері, вагітної, що кидає своє дитя, сурогатної матері, жінки, яка втратила немовля. Вистава сильна психологічною розробкою характерів, емоційними комедійними моментами, максимальним наближенням до дійсності. Відчуття, що вистава «полишає» межі сцени, наближає героїв до глядачів і поле співпереживання стає спільним.

У спектаклі «Доходяги» Ж.Сіблейраса Дніпропетровського театру ім. М.Горького (режисер В.Зубчик) – чудове тріо провідних акторів: Є.Звягін, В.Жевора, С.Федоренко. Ветерани війни, що опинились у будинку для старих  й намагаються перетворити своє нинішнє існування на життя, різні за характером і ставленням до життя. Усі ці риси яскраво втілюють актори, комічний Фернан, доброзичливий і романтичний Рене, суворий Густав. Обставини об’єднують їх в єдиному пориві любити, хоч і в останні дні свого життя.

Вистава «Король Лір» В.Шекспіра (режисер М.Мельников) Криворізького театру драми і музичної комедії ім. Т.Шевченка домінантою сценічної оповіді робить тему війни. Протистояння виникає після рішення Ліра (В.Бездомніков) розділити свої землі поміж улесливих дочок, відмовившись від щирого почуття любові молодшої Корделії. Розділене королівство, декорація «розвалюється» на три частини (художник М.Бабічев). Ними  «жонглюватимуть» воїни – приєднуватимуть, роз’єднуватимуть,  переставлятимуть, висуватимуть на авансцену, чіплятимуться за них. І все на тлі війни в червоних спалахах вогню. Тут Ліра не шкода, це він – винуватець усіх чвар, що призвели до смертей і повинен розплатитися за своє сліпе серце. Тема боротьби за владу, що не має точок зупину, асоціюється із суворою сучасністю, яка вирує на теренах України.

У казці «Теремок-щаслива хата» О.Безгодова (режисер О.Борсук) Криворізького Театру ляльок – теж боротьба за життєву територію, щоправда, не така кривава, як у «Королі Лірі». Тут хатинку, в якій оселилися Жабка, Мишка, Півник, Їжачок, хочуть захопити Вовк, Лисиця і Ведмідь. У формі веселої гри, у вигадливих та функціональних декораціях (художник С.Тихонова), добро перемагає й дітлахи вчаться добру: треба жити в мирі та злагоді!

ВИСТАВА «АКАКІЙ» КРИВОРІЗЬКОГО ТЕАТРУ "АКАДЕМІЯ РУХУ"

Нову сценічну редакцію своєї відомої вистави здійснили у Криворізькому театрі музично-пластичних мистецтв «Академія Руху», давши іншу назву «Акакій» (режисер О.Бєльський). Актори у виставі нові та основна тема залишається головною – маленька людина і її доля в безжальному світі. У насиченій візуальній партитурі вистави задіяно багато персонажів, та вгадується чітке протистояння сил, що владарюють над людиною. П.Михайлюк існує надзвичайно органічно у пластичному образі Акакія. Окрім техніки фізичного виконання, вражає психологічне проживання ролі, що гармонійно виникає з пластики. Надзвичайно цілісна вистава, де режисерський задум, зоровий образ, музичне тло створюють простір для вибуху акторської фантазії. І це робить її вишуканим, яскраво-емоційним театральним дійством.

Дніпропетровський молодіжний Театр «Верим!» представив вистави: «Чому заяць спить з відкритими очима?» (режисер В.Чернова) та «Самогубець» М.Ердмана (режисер В.Петренко). Студентську роботу «Антігона» Софокла, Ануя певним чином теж можна віднести до продукції Театру «Верим!», адже  постановку зі своїми студентами здійснив В.Петренко і грається вона на Малій сцені Театру.

Антична драма «Антігона», виявляється, написана на віки. Минають часи, а людська суть незмінна, війни не припиняються і герої йдуть у небуття. В.Петренко задумує виставу як метафору цієї сталості людської природи. Місцем дії стає стилізована дитяча пісочниця, в яку, ніби з-за куліс історії, заходять дійові особи. Наче діти, вони граються піском, іграшками, маленькими фігурками солдатиків. Та водночас вони схожі на археологів, що розкопують таємниці віків. Так знайдені античні маски закриють акторам обличчя, гра стане реальністю й розкиданих по землі солдатиків «змете» невблаганна мітла долі. На звалище історії… Протистояння обов’язку й хитросплетінь влади, переконань і пристосуванства, сили і любові призведуть до загибелі маленьку Антігону (В.Богачева). В її діалогах з Креоном (О.Манастирський) прослідковуються такі наявні паралелі із сучасними претензіями до влади, що залишається лише дивуватися далекоглядності Софокла.

Вистава «Самогубець» видалась найпотужнішою у «Січеславні-2016». У написаній у 1920-х п’єсі, В.Петренко знаходить яскраві, виразні паралелі із сучасністю, втім, вигадує власне трактування теми Ердмана. Дія починається у жанрі фарсу, актори подають своїх персонажів в гіпертрофованому вигляді, нарочито комікуючи характерні риси. Але фарс поступово сягає апогею абсурду, перетворюючись на трагіфарс. Головний герой Подсекальніков (Т.Шевченко), який раптом вирішив покінчити з життям, а потім відкидає цю божевільну думку, подається режисером з натяком на зовнішність і пластику Чарлі Чапліна. Так, Подсекальніков – маленька, безправна людина, на яку тиснуть, яку примушують, але ж він, як вправний, кмітливий малюк Чарлі, усіх обводить навколо пальця. Вистава масштабна розмахом візуального ряду, примарністю декорацій, світло-звуковою партитурою, метафоричністю наповнених смислів. Такий виразний зріз суспільного життя тих часів з усіма колоритними персонажами! Скількох з них можна впізнати в героях нашего часу. Акторський ансамбль працює бездоганно, наче злагоджений і довершений механізм, розробка характерів філігранна, виконана віртуозно, вигадливо й не банально.

Якщо колись для Ердмана його «Самогубець» реально виборював власне життя у боротьбі із системою, гвинтики якої поставали в образах тієї низки персонажів, для В.Петренка ця тема набуває дещо іншого звучання. Образ Подсекальнікова для режисера – уособлення театру, культури, як такої. Ключовою фразою у виставі стає акцентований постановником вислів: «Зараз нам як ніколи потрібні ідеологічні покійники!» Отже, театр, який говорить правду, який являє собою голос совісті, не потрібен. Краще його з почестями… поховати, як прагнуть покласти в труну Подсекальнікова. Та своєю виставою В.Петренко доводить, що справжній театр не так просто зробити «ідеологічним покійником», що він здатен перемагати, і щире мистецтво завжди звучатиме й знаходитиме шлях до глядачів.

Таким естетичним твердженням можна завершити розповідь про «Січеславну-2016». При достатньо різнобарвній палітрі її афіші, у переліку вистав чітко прослідковується переконання – мистецтво повинно надихати, бути чесним, щирим, натхненним, високим!  За таких умов Театр зможе стати місцем духовної сили, такої необхідної для людини, яка хоче жити достойно!

Гран-Прі «Січеславна-2016» отримала вистава «Самогубець» М.Ердмана Дніпропетровського молодіжного театру «Верим!» (режисер В.Петренко)

Гран-Прі «Надія Січеславни-2016» отримав режисер В’ячеслав Барко за виставу «Не відлітай» О.Болдінова у Дніпропетровському молодіжному театрі