Співчуття до негідників

Власне, Скло або Містер Скло  — надзвичайно розумний літній афроамериканець на ім’я Елайджа Прайс (Семюел Л. ДЖЕКСОН), чий винахідливій інтелект врівноважений уродженою хворобою кісток, які ламаються від найлегшого удару. Його опонент — фізично невразливий, хоча й теж постарілий супергерой Девід Данн (Брюс УІЛЛІС). Через півтора десятки років після першої зустрічі вони опинилися в сусідніх палатах у психіатричній лікарні. Ще вони мають більш ніж унікального сусіда, в голові якого живе аж 24 особи — правда, за паспортом його звуть Кевін (Джеймс МАКЕВОЙ). Містер Скло переконує останнього стати на свою сторону, щоб разом утекти. Елайджа знає, що одна з особистостей Кевіна — жахливий, неконтрольований і, подібно Данну, невразливий Звір. Девід як класичний хороший хлопець зобов’язаний їх зупинити. І, на додаток, лікарня контролюється зовсім не такими простими людьми, як може здатися на перший погляд.

Режисер картини М. Найт ШЬЯМАЛАН здобув украй суперечливу кінематографічну репутацію. Він народився в 1970 в Індії, разом з батьками переїхав у США, закінчив кіношколу в Нью-Йорку, захоплювався творами Альфреда ХІЧКОКА. Завоювати Голівуд йому вдалося завдяки дружбі з тим-таки Віллісом: так, зірка «Міцного горішка» посприяла, аби сценарій Шьямалана до фільму «Стюарт Літтл» був придбаний студією Уолта Діснея за $ 2,5 млн, а в 1999-му за більш низький гонорар у порівнянні зі звичайним Брюс зіграв головну роль у третьому повному метрі Шьямалана «Шосте почуття», який став сенсацією в жанрі трилеру й зібрав у прокаті понад $600 млн, 15-разово окупивши бюджет.

Власне, наступного року Шьямалан випустив ще один успішний (248 млн зборів при 75 млн бюджету) трилер за участю персонажів Уілліса й Джексона — «Невразливий». Там Девід Данн виживав у жахливій залізничній аварії, після чого на нього й виходив торговець коміксами Елайджа, аби переконати, що Девід — саме той невразливий герой, якого потребує людство.  Кевін же з’являвся у «Спліті» (9 млн — бюджет, 278 млн — каса), який являв собою справжній акторський бенефіс МакЕвоя, що ефектно перевтілювався в добру дюжину персонажів.

Вищезгадана суперечливість Шьямалана як автора полягає в тому, що щойно він намагається вийти за межі малобюджетного кінематографа й береться за дорогі проекти, його незмінно чекає провал. Дійшло навіть до кількаразового присудження антинагороди «Золота малина». І там-таки йому вручили «Приз за поновлення репутації» після успіху хоррору «Візит» (2015).

«Скло» за неповний тиждень уже побило касові рекорди. Причина очевидна: зірковий склад плюс очікуване об’єднання двох нашумілих сюжетів. Правда, «Скло» — не стільки неминучий двобій Звіра з Невразливим, скільки битва інтелектів. Мета в Елайджи одна: довести ворожому світові, що комікси — це щось на кшталт історичних хронік, і вони, хай і неповною мірою, оповідають про реальність, тож супергерої існують. Заради цього Містер Скло вибудовує складну багатоходову інтригу. До речі, тут виникає цікава жанрова колізія. Якщо «Невразливий» (за атмосферою та грою Вілліса) був радше психологічною драмою, а «Спліт» — чистим трилером, то «Скло» найбільш близьке саме до фільму-коміксу. Є навіть певні паралелі зі Всесвітом комікс-корпорації «Марвел»: так, напівпаралізований геній — це з циклу про мутантів «Люди Ікс», а грав того професора якраз Джеймс МакЕвой.  Відповідно до коміксного формату, і він, і Вілліс, і Джексон створюють іконічні типажі з чіткими наборами ознак — Звір-Невразливий-Скло. Вілліс в цілому тримається амплуа, усталеного ще у «Міцних горішках»: спокійний, але вибухонебезпечний вояка, здатний вибити лайно з будь-якого лиходія. МакЕвой — суцільна пластичність і майстерне володіння мімікою: його персонаж — це трикстер, демон перевтілення, а в іпостасі Звіра — згусток тваринної люті. Найскладніша партія в цьому сенсі дісталася Джексону. Він, як це відомо ще з часів «Кримінального чтива» (1995), здатний з однаковою пристрастю виконувати і злочинців, і пророків. А тут — прикутий до інвалідного візка, проте передає всі необхідні емоції як слід, особливо очима: такий погляд, настільки ж жорстокий, як і проникливий, може бути тільки в нього. Як наслідок, протистояння між цими трьома, а також між ними та силами порядку виглядають безумовно захопливими.

А що особливо важливо, що всіх їх об’єднує — їхня інакшість — те, чого люди бояться найбільше. І скільки б добра ти не зробив, як Девід, все одно лишишся чужим, бо порушуєш монополію держави на насильство, а Кевін до всього іншого — ще й самотній, глибоко травмований матір’ю дитина-напівсирота — і саме тому Звір відпускає тих, хто зазнав страждань у дитинстві. Й Елайджа — такий же відкинутий, такий же ізольований у своєму болі, і тому викликає співчуття, дарма що коїть жахливі речі.

Оцим «Скло» й відрізняється від типового  коміксу: недитячим надламом, який у підсумку призводить до фатальної розв’язки.

Проблема, на жаль, у тому, що Шьямалан дотримується відшліфованих до дзеркального блиску стандартів. Через це багато чого виглядає передбачуваним. Те, що спрацьовувало в 2000-му чи в 2016-му, необов’язково спрацює зараз. І тому, наприклад, МакЕвой із його постійним гарчанням місцями виглядає більше кумедно, аніж страшно чи розпачливо. Й нема куди діватися від мелодраматичних спрощень у фіналі. Назагал, складається враження, що фільм інколи зависає у дивній розтяжці між драмою, трилером і коміксом, але недобирає енергії та переконливості у всіх трьох напрямах.

Та все ж своє місце в історії цьому дивному жанровому Голему забезпечено. Дійсно, де ще побачиш напівголого МакЕвоя, який, нацьковуваний розкішно вдягненим паралізованим Джексоном, намагається втопити набурмосеного Вілліса в лікарняному баку з водою? І коли ще випаде нагода поспівчувати головним негідникам? Повірити в теорію змови?

Таке занадто людське кіно. Недосконале, як і все людське.