Справа майстра Монка
Його аскетичний, позбавлений зовнішніх ефектів виконавський стиль порівнюють з письменницьким стилем Хемінгуея. Його музиці властиві гротеск та алогізм, подібні до оберіутівських. Його п’єси оповиті аурою містики й таємниці. Пам’яті Телоніуса Монка, великого негритянського джазового піаніста, одного з фундаторів стилю «бі-боп», з якого, власне, і почався сучасний джаз, був присвячений концерт, що відбувся в столичній філармонії в день його народження, 27 лютого. Ця безпрецедентна подія, ледве не розпочавшись скандалом, завершилася тріумфом. І у цього тріумфа є своє ім’я. Точніше, імена: квартет Юрія Шепети — Юрій Шепета (фортепіано), Віталій Іванов (альт-саксофон), Максим Гладецький (контрабас), Сергій Табунщик (ударні), а також ведучий концерту — Олексій Коган, один із найкращих в Україні знавців джазової музики. Півгодинне очікування в фойє, пов’язане з раптово «згорілою» за декілька хвилин до концерту підсилювальною апаратурою, привело поважну публіку в стан нервового отетеревіння... Чи варто говорити про те, як засмутилися музиканти.
Вітаючи слухачів, Олексій Коган сказав, що концерт прозвучить у традиціях клубного джазу, коли звукову картинку створює не звукорежисер, а природна акустика приміщення, як у часи Телоніуса Монка. Однак «клубний» звук поєднувався на цьому концерті з дуже високою, «філармонічною» якістю музики. Мабуть, з часів «великих гастрольних переміщень», коли у Києві частими гостями були Тарасов і Чекасін, Левіновський і Резицький, Козлов і Альперін, такого рівня джаз не звучав на столичних майданчиках. А ще можна згадати про проект знаменитого продюсера Нормана Гранца «Джаз у філармонії», який вивів кращих джазових музикантів з клубів на сцени концертних залів світу.
Четверо молодих музикантів цього вечора показали програму, доволі вільну від затертих джазових штампів. Почасти джазмени так захоплюються музичними фразами на тему, «які ми круті хлопці», що забувають заради чого, власне, грають. Квартет Юрія Шепети відрізняється тим, що в ньому всі працюють задля загальної мети. Вражає відчуття того, наскільки усвідомлено музиканти проживають кожну композицію. Дуже рідкісна риса: в їх імпровізаціях винятково важливі й ефектні не тільки зіграні звуки, але й паузи між ними, коли відчуваєш, що музикант думає, як і що сказати в наступній фразі, зважуючи кожне своє «слово». У кожного музиканта в квартеті своя роль. Юрій Шепета — гармонічна й організаційна основа. Відчувалося, що він отримує майже фізичну насолоду, граючи на чудовому філармонічному роялі «Steinway». В його грі немає ніякого прагнення блиснути «на загальному фоні», навпаки, він усе будує так, щоб насамперед дати можливість висловитися своїм партнерам по ансамблю. Здається, в квартеті взагалі не існує поділу на інструменти, які виконують соло і які акомпанують, музиканти підтримують і, що також рідкість, дуже уважно слухають один одного. Дуже органічно й ансамблево звучить альт Віталія Іванова. Він зумів уникнути слабості, до якої схильні деякі сучасні саксофоністи, котрі забувають в єзуїтському обіграванні альтерованих нон і терцдецим про головне — саму музику. Його небагатослівна каденція до «Round Midnight» — зразок точного стилю й чудового за якістю звуку. Слухаючи контрабасиста Максима Гладецького, я пригадав знаменитого московського музиканта Віктора Двоськіна — та сама «гітарна» швидкість і технічність у соло, та сама глибина та елегантність звуку в акомпанементі, та ж витонченість нюансування. Але при цьому — абсолютно свій неповторний стиль. Ударник Сергій Табунщик — не просто ритмічна основа ансамблю, він рівноправний учасник усього дійства, який майстерно знаходить для кожної п’єси свої неповторні деталі. Наприклад, не тільки ритмічне, а й інтонаційне обігравання тріольного ходу у п’єсі «Trinkle, Twinkle». Отож, думка Олексія Когана про квартет Шепети як про «справжніх героїв і тріумфаторів» не є перебільшеною. Що ж, будемо чекати нових тріумфів: у квітні музиканти готуються випустити програму, присвячену одному з корифеїв джазу 60-70-х — піаністу Біллу Евансу.
