Стволи та сантименти
Вестерн для нас і досі залишається багато в чому екзотикою. Тому нова голлівудська картина «Потяг на Юму» може бути цікавою хоча б з огляду на це. А втім, це все ж не дуже типовий вестерн.
Звісно, всіх правил тут дотримано. Весь час роз’їжджають круті хлопці на баских конях, вправно і багато стріляють, презирливо примружуються, запросто підкорюють жіночі серця тощо. Але розв’язка всього цього кривавого діла доволі несподівана, і щасливою її не назвеш. Тобто — в антуражі вестерну розгортається ще й класична драма — драма вибору в першу чергу.
Отже, знаменитого бандита- ковбоя Бена Вейда заарештовують в той момент, коли він втратив пильність в обіймах зеленоокої хазяйки салону. Тепер лишаються суті дрібниці: заарештованого треба доставити в містечко, де є залізниця, і там посадити в потяг, котрий відвезе лиходія до більш цивілізованих місць, де на Вейда вже зачекалася шибениця. Проблема лише в тому, що весь той шлях до вокзалу пролягає через абсолютно дикі прерії, де останнє слово завжди за тим, хто швидше натисне на гачок, а панують на тих просторах бандити Вейда, віддані своєму ватажку до смерті. Тож всі, хто взявся конвоювати головного зарізяку, — потенційні смертники. Серед них і Ден Еванс — антагоніст Вейда, ветеран Громадянської війни 1860 х,не надто успішний фермер, котрому вкрай потрібні гроші. Власне, протистояння Вейда й Еванса і складає основу фільму.
Для того потрібні гарні актори. Еванса грає Крістіан Бейл, Вейда — Рассел Кроу; обидва справляються з ролями блискуче. В епізодах не менш цікаві виконавці: одного з шерифів грає жива легенда Голівуду Пітер Фонда, а бандита Чарлі, друга Вейда — Бен Фостер (глядачам він мав запам’ятатися роллю неврастенічного наркодилера у драмі «Альфа Дог»).
Режисера «Юми» звуть Джеймс Менголд. Він є успішним голлівудським ремісником, саме з тих, хто з року в рік підтримує середній високий рівень американського кіна. Його фільмам практично завжди забезпечена участь зірок і касові збори. Він може зняти на пристойному рівні і трилер, і комедію, і психологічну драму. Його найвідоміші картини — «Кейт і Лео», а також «Поліцейські» — останні цікаві участю Сільвестра Сталлоне, який без своїх «рембоїдних» трюків виявився чудовим актором.
Іншими словами, актори в Менголда і багато стріляють, і добре грають. В «Потязі на Юму» перестрілки і погоні теж зрежисовані ефектно, та й Кроу з Бейлом не пасуть задніх, розігруючи справжню дуель двох сильних характерів. Евансу важать не стільки гроші, скільки принцип, хоч би як не погрожували, хоч би які гроші не пропонували. Бо доставити Вейда до потяга означає виконати обіцянку, лишитися з чистим сумлінням. У Вейда своя внутрішня еволюція, і ось вона, на жаль, лишається невиявленою. Іншими словами, залишається незрозумілим, чому Вейд приймає правду Еванса як свою, чому таки сідає в той поїзд. Кроу грає дійсно чудово, і ця роль — абсолютно його; але виявити особистий момент істини Вейда йому мав би допомогти режисер, котрий цього, однак, не зробив. Тож усі ті сантименти, котрих, незважаючи на стрілянину, все більшає і більшає — так і не дістають належної жорсткої рівноваги. На жаль, — бо якщо б вдалося розповісти також належним і історію героя Кроу, був би великий фільм. А так — вийшов таки черговий вестерн з незрозумілим фіналом.
